Чи варто взагалі після того, як не стало тата підтримувати стосунки з бабусею та дідом по батьковій лінії?
Татуся не стало, коли мені було 13. Зараз начебто все добре, мені 19, мама рік тому заміж вийшла, з вітчимом добрі стосунки.
У нас була квартира – трикімнатна у новобудові. Коштувала дорого, адже жили ми в столиці. Так от. Після того, як не стало тата його батьки вступили у спадок. Тобто у нашій квартирі вони мали тепер певну частку. Ми з мамою тоді до останнього вірили, що вони відмовляться від своєї частки на мою користь, адже мали вони своє житло і син був один у них, отже я – єдина онука.
Але не так сталось, як ми міркували. Дідусь і бабуся заявили що оскільки одна, найменша кімната їхня, то вони просять, або гроші за неї, або вселяються туди, а свою квартиру здають в оренду. Мовляв, тут їм завше подобалось і місце і ремонт новий. Мама сказала тоді, що грошей ми не маємо і вона буде рада їх прийняти але за умови, що вони заїдуть без своїх шести котів. А мені ні в якому разі не можна було бути поряд з домашніми тваринами. У нас у квартирі досі ні килимів ні занавісок. Дихати тоді не можу. Це діагнос і тут без варіантів.
Бабуся з дідусем попросили маму командувати на своїй території, а у себе вони робитимуть і триматимуть кого завгодно. Я пам’ятаю, як вони занесли першу партію речей. Мене уже через пів години з дому швидка забрала. Потрібно було щось вирішувати і швидко.
На допомогу нам несподівано прийшов мамин дідусь. Він виставив на продаж свою однокімнатну і переїхав до бабусі з дідусем. Гроші віддав мамі і попросив залагодити ситуацію.
Як тільки мама розрахувалась з колишніми родичами з нашого життя вони зникли назавжди. Я вже досить доросла і трошки більше розумію життя. У мене до них єдине питання: чи вартує їх самотня старість тих тисяч доларів? Невже не цікавить доля єдиної дитини твого сина, якого уже давно немає?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
