fbpx
Дозвілля
Перестала спілкуватися з мамою – налагодилися стосунки з чоловіком. Як я раніше не помічала?

Ніколи б не подумала, що до межі розлучення мене доведе власна мати. Як тільки перестала з нею спілкуватися, так стосунки з чоловіком почали налагоджуватися. Не розумію, як я стільки часу могла не помічати, що мама завжди накручувала мене? Тепер немає ніякого бажання з нею спілкуватися.

Мама завжди для мене була близькою людиною, вона завжди була в курсі моїх внутрішніх переживань, я розповідала їй все. Так повелося з дитинства. Її авторитет був незаперечний, а поради на кшталт заклику до дії. Я жила в упевненості, що мама завжди діє в моїх інтересах.

Я дружила тільки з тими, кого схвалювала мама, зустрічалася тільки з хлопчиками, які подобалися мамі. Напевно, я була ідеальною дочкою. Мені дуже хотілося такою бути, головний страх – розчарувати маму, адже вона стільки робить для мене, так в мене вірить. Для мене мама була небожителькою, до висот якої мені не дістатися ніколи.

З батьком вони розлучилися, коли я пішла в перший клас. Мама начебто нічого поганого про батька не говорила, не обзивала його, не забороняла мені з ним спілкуватися, але я його незлюбила. Як можна було кинути нас? Всі спроби батька вийти зі мною на контакт закінчувалися моєю відмовою.

З бабусею по батьківській лінії я посварилася, тому що вона несхвально відгукувалася про маму, називала її змією лукавою. Для мене це було неприпустимо. Я вихована дівчинка, не стала зясовувати стосунки, просто з бабусею теж більше не спілкувалася.

Після школи я вступила до вузу, почалося студентське життя, з’явилася перша любов – Славік. Такого зі мною ніколи не було, все було як в книжках – я, вся така правильна, він, балагур, двієчник. З вузу Слава не вилітав тільки через те, що був активістом, брав участь у всіх університетських активностях і представляв вуз на змаганнях. Навчався він геть погано.

Наші стосунки зав’язалися якось непомітно, але з кожним днем ​​я закохувалася в нього все сильніше і сильніше. Звичайно, я відразу ж потягла його знайомитися з мамою. Ми мило попили чай, Слава був веселий і багато жартував, мама навіть посміхалася, але після його відходу вона винесла вердикт – він несерйозний, невідповідна пара. При цьому вона не наполягала, щоб я з ним розлучилася або перестала бачитися. Просто озвучувала свої висновки і аргументувала їх.

Зазвичай цього вистачало, щоб я переривала спілкування, адже мама мудра, вона краще знає і бажає мені тільки добра. Але тут я вперше пішла наперекір. Просто не могла вчинити інакше. Мама сумно зітхала і говорила, що це моє життя, мені вирішувати, але вона відчуває, що Слава не дасть мені злетіти, що я гідна більшого.

Підсумком мого самоуправства стало наше зі Славою весілля. Мама не намагалася мені щось забороняти, просто багато разів повторювала, що дуже боїться за мене. Це діяло на нерви і змушувало мене переживати. Пару раз весілля мало не зривалася, але все-таки ми одружилися.

Сімейне життя було для мене незвичним, ми притиралися характерами, багато мене вражало, обурювало, засмучувало. Я за дитячою звичкою йшла до мами і все їй розповідала. Вона давала якісь поради, щось мені говорила, а потім я поверталася додому і мені здавалося, що моє життя летить під укіс.

Більш-менш мирно ми з чоловіком прожили рік. Багато що списувалося на притирання характерів, дуже рятував Славин легкий характер. Але врешті-решт і його нерви почали здавати. Чим більше загострювалася обстановка вдома, тим частіше я бувала у мами. По поверненню будь-яка  дрібниця перетворювалася в бучу.

Мама мене переконувала, що якщо все так погано, то не треба діймати себе і Славу. Ми обидва чудові люди, але не підходимо один одному, так буває. Я гідна більшого, а чоловік не здатний цього дати. І все в такому роді. Зараз я розумію, що вона мене накручувала, тому додому я приходила вже на взводі і навіть невинна фраза зачіпала.

Я не впізнавала себе, в голові творився якийсь безлад і я розуміла, що все йде не так. Чоловік запропонував сходити до сімейного психолога. У цьому він бачив останній засіб для порятунку нашого шлюбу. Ми пішли, все сталося дуже швидко, тому з мамою я обговорити це не встигла. Швидше за все, саме це і врятувало наш шлюб.

Психолог нам попалася дуже професійна. Вона послухала, позадавала питання і потім сказала, що нам спочатку треба кожному попрацювати індивідуально, а потім приходити на загальні прийоми. Хоч ми з чоловіком і вважали, що окремо у нас все нормально, але сперечатися з фахівцем не стали.

Після першого індивідуального заняття мені була видана рекомендація як експеримент максимально обмежити спілкування з матір’ю і не ділитися з нею подробицями свого життя з чоловіком. Мене це здивувало, але я погодилася, скоріше для того, щоб довести провальність цієї теорії.

Мені було складно перебудуватися, але я старанно виконувала поради психолога. На друге заняття пішла тільки я, психолог сказала, що чоловік приєднається вже на етапі сімейної консультації, його випадок не вимагає опрацювання з фахівцем. Так з’ясувалося, що мій випадок такого вимагає.

Зараз я займаюся з психологом вже майже півроку. Спілкування з матір’ю звела до мінімуму, але вже не за порадою психолога, а по внутрішній потребі. Тепер я дуже чітко бачила, що вона з самого дитинства мною маніпулювала, а я як бездумна лялька все виконувала. Правда відкривалася дуже складно, ​​але зараз мені вже набагато легше.

З чоловіком ми перестали сваритися, наш шлюб все ще далекий від ідеалу, але думки про розлучення залишилися в минулому, навіть допомога сімейного фахівця не була потрібна. А ось мені ще дуже і дуже довго працювати з психологом. Тепер мені потрібно позбутися від образи на маму і злості на себе, що так довго не бачила очевидних речей.

Мама забрала в мене батька, мало не забрала чоловіка, але я повинна це все пробачити. Поки не можу. Але я обов’язково впораюся. Мені дуже допомагає чоловік, якого я дуже люблю, але ледь не втратила через власну наївність.

Фото ілюстративне.