Павло завжди підкреслював, що його колишня була абсолютною невдахою у всьому, від кухні до спілкування з людьми. Коли ми вже були готові виходити на сімейне святкування, він зневажливо кинув, що я повторюю кожен її помилковий крок і так само деградую. У ту хвилину я розвернулася і пішла в іншу кімнату, розуміючи, що наш вихід скасовано назавжди.
Орися завжди вважала, що у сорок п’ять років життя лише починає відкривати свої справжні барви. Після тривалого періоду самотності, який вона присвятила вихованню сина та кар’єрі в архітектурному бюро, жінка нарешті відчула внутрішню готовність до нових стосунків. Її життя було впорядкованим, спокійним і наповненим дрібними радощами, але в глибині душі все ж бракувало тієї самої людини, з якою можна було б розділити вечірній чай або прогулянку парком. Коли в її житті з’явився Павло, їй здалося, що доля нарешті вирішила зробити їй щедрий подарунок.
Вони познайомилися на виставці сучасного мистецтва. Павло одразу привернув її увагу своєю виправкою, бездоганним костюмом та впевненим поглядом. Він тримався дуже гідно, розмовляв грамотно і, що найбільше підкупило Орисю, вмів слухати. Їхні перші побачення були схожі на казку. Він дарував оберемки польових квітів, які вона так любила, водив її до затишних кав’ярень і розповідав цікаві історії про свої подорожі. Орися почувалася тендітною і захищеною.
— Ти знаєш, я вже й не сподівалася зустріти когось настільки вихованого, — зізналася вона під час однієї з вечірніх прогулянок по набережній.
Павло лагідно посміхнувся і міцніше стиснув її долоню.
— Справжній чоловік має бути опорою, Орися. Я ціную гармонію і спокій понад усе.
Перші три місяці минули як один день. Павло був ідеальним. Він допомагав їй з дрібним ремонтом у квартирі, знаходив спільну мову з її друзями та завжди був поруч, коли вона відчувала втому після робочого дня. Проте була одна тема, якої він завжди уникав — його минуле та розлучення з першою дружиною. Орися не наполягала, вважаючи, що кожна людина має право на свої таємниці, поки вони не заважають теперішньому.
Усе змінилося одного суботнього вечора, коли вони вирішили повечеряти вдома. Орися приготувала легку вечерю, запалила свічки і чекала на Павла. Він прийшов трохи знервований, пояснивши це труднощами на роботі. Вони почали обговорювати плани на відпустку, аж раптом на телефон Павла прийшло повідомлення. Його обличчя вмить змінилося. Очі, які зазвичай світилися ніжністю, стали холодними і гострими.
— Знову вона, — процідив він крізь зуби.
Орися здивовано подивилася на нього.
— Щось трапилося, Павло? Хто це?
— Та сама особа, яка зіпсувала мені десять років життя, — його голос став невпізнанним, грубим і низьким.
Це було перше повідомлення від його колишньої дружини Наталії стосовно якихось документів на спільне майно. Наступні пів години Орися просто мовчала, слухаючи те, чого ніколи не очікувала почути від цієї людини. Павло почав описувати свою колишню такими словами, від яких у жінки хололо всередині. Він називав її нездарою, паразитом і використовував такі брудні епітети, які ніяк не в’язалися з його образом інтелігента.
— Можливо, варто просто вирішити це через юристів і забути? — тихо запитала Орися, намагаючись заспокоїти його.
Павло різко повернувся до неї. Його погляд був сповнений люті, хоча вона була спрямована не на неї, а на ту жінку з минулого.
— Ти не розумієш, Орися. Ця людина не заслуговує на людське ставлення. Вона висмоктала з мене всі соки, вона нікчемна, вона просто сміття на моєму шляху.
Орися відчула, як по спині пробіг неприємний холодок. Їй стало ніяково від того, з якою легкістю він поливає брудом людину, з якою колись ділив дах і ліжко. Вона намагалася змінити тему, але Павло ніби увійшов у трансе. Він продовжував згадувати старі образи, перекручуючи факти і додаючи до кожної фрази нову порцію образливих слів.
Минуло кілька днів. Орися намагалася переконати себе, що це був просто емоційний сплеск, хвилинна слабкість. Проте ситуація почала повторюватися. Будь-яка згадка про минуле, будь-який дзвінок від сина від першого шлюбу або лист від адвоката викликали у Павла напад неконтрольованої вербальної агресії. Він міг годинами розписувати недоліки своєї колишньої родини, не добираючи виразів.
Одного разу вони зустрілися в парку з подругою Орисі, Оленою. Під час розмови зайшла мова про виховання дітей та труднощі після розриву стосунків. Павло, замість того щоб підтримати світську бесіду, знову почав свою тираду.
— Моя колишня була настільки обмеженою, що не могла прочитати навіть інструкцію до мікрохвильовки, — заявив він з саркастичною посмішкою.
Олена зніяковіло перезирнулася з Орисею.
— Але ж ви прожили разом багато років, — зауважила Олена.
— Це була моя найбільша помилка, я витратив час на порожнє місце, — відрізав Павло.
Коли вони залишилися наодинці, Орися вирішила серйозно поговорити.
— Павло, мені дуже неприємно чути такі речі. Навіть якщо між вами було багато поганого, вона залишається матір’ю твого сина і частиною твого життя. Твої слова ранять мене.
— Ти занадто чутлива, — відповів він, навіть не дивлячись на неї. — Я просто кажу правду. Вона не варта навіть того, щоб про неї згадували, але вона постійно нагадує про себе своїм існуванням.
З кожним таким випадком Орися бачила перед собою іншу людину. Той ідеальний Павло, який дарував квіти і цитував класиків, поступово зникав, а на його місці з’являвся чоловік, повний жовчі та ненависті. Вона почала замислюватися: якщо він так говорить про жінку, яку колись кохав, то що він скаже про неї, якщо у них щось піде не так?
Жінка почала помічати й інші тривожні сигнали. Павло став критикувати її одяг, її манеру готувати і навіть її друзів, хоча робив це спочатку дуже завуальовано. Проте кожен його коментар був просякнутий тією ж зневагою, яку він виявляв до колишньої дружини.
— Ти знову вдягла цю сукню? Вона робить тебе схожою на вчительку початкових класів, — кинув він якось мимохідь.
— Але тобі вона подобалася минулого тижня, — здивувалася Орися.
— Тоді я був у кращому настрої і не хотів тебе засмучувати.
Орися відчувала, як її впевненість у собі починає танути. Вона все частіше ловила себе на думці, що боїться зробити щось не так, щоб не викликати черговий потік його невдоволення. Її дім, який раніше був фортецею спокою, став місцем напруженого очікування.
Остання крапля впала в неділю. Вони збиралися на день народження до брата Орисі. Жінка ретельно готувалася, обрала гарне вбрання і зробила зачіску. Павло весь ранок був не в гуморі. Коли вони вже стояли на порозі, йому знову зателефонували. Цього разу це була не Наталія, а хтось із роботи, але розмова явно не залагодилася.
— Чому ти так довго порпаєшся? — вигукнув він, кинувши слухавку.
— Я вже готова, просто шукала ключі.
— Ти така ж повільна і безпорадна, як і всі інші. Чому мені так щастить на жінок, які не можуть елементарно організувати свій час?
Орися зупинилася і подивилася йому прямо в очі. Вона побачила там ту саму зневагу, яку він раніше адресував лише своїй колишній дружині. У цей момент вона зрозуміла, що справа не в Наталії, не в документах і не в роботі. Справа була в самому Павлові, у його вмінні знецінювати людей навколо себе.
— Знаєш, Павло, — тихо сказала вона, — я не піду на свято. І ти теж не підеш зі мною.
— Що за дитячі вибрики? — обурився він. — Ми запізнюємося.
— Ми нікуди не запізнюємося, тому що ми більше нікуди не йдемо разом. Твій язик — це твоя.., але я не хочу бути твоєю наступною мішенню.
Павло розсміявся, але цей сміх був сухим і неприємним.
— Ти серйозно? Через кілька слів? Ти втрачаєш чоловіка, про якого інші лише мріють, через свою надмірну гордість.
— Я втрачаю ілюзію, а не чоловіка, — відповіла Орися, відчиняючи двері. — Будь ласка, забери свої речі сьогодні.
Він пішов, залишивши по собі важкий осад і порожнечу. Орися сіла на диван і вперше за довгий час глибоко вдихнула. Їй було важко, адже вона встигла прив’язатися до того образу, який він так майстерно створив на початку. Але вона знала, що вчинила правильно. Гниль, яка ховається за гарним фасадом, рано чи пізно зруйнує весь будинок.
Вечір вона провела в тиші. Брат телефонував, вона вибачилася і сказала, що почувається не дуже добре. Їй потрібно було переварити все, що сталося. Вона згадувала кожну його фразу, кожен косий погляд. Тепер, коли завіса впала, все стало на свої місця. Його ідеальність була лише маскою, за якою ховався глибоко нещасний і озлоблений на весь світ чоловік.
Через тиждень вона дізналася від спільних знайомих, що Павло вже розповідає всім нову історію. Тепер уже Орися стала в його розповідях тією самою ненормальною жінкою, яка не цінувала його турботу і вигнала без причини. Коли їй це переказали, вона лише сумно посміхнулася. Вона стала частиною його колекції ворогів, і це було найкращим підтвердженням того, що вона врятувалася вчасно.
Життя знову стало спокійним. Орися повернулася до своїх книг, своєї роботи і своїх друзів. Вона більше не шукала ідеалів, бо зрозуміла, що справжня краса людини полягає не в манерах чи подарунках, а в тому, як вона говорить про тих, кого більше немає поруч.
Кожна історія кохання має свій початок, але не кожна має щасливий кінець у звичному розумінні. Іноді щастя — це вчасно піти, зберігши свою гідність і внутрішній світ від руйнування. Орися не шкодувала про витрачений час, адже цей досвід навчив її бачити глибше, ніж просто приємна зовнішність і ввічливі слова.
А як би ви вчинили на місці Орисі? Чи вважаєте ви, що брутальні слова про колишніх партнерів є тривожним сигналом, чи це просто спосіб випустити пару після важкого розлучення?
Нам дуже важливо знати вашу думку, адже такі історії допомагають багатьом жінкам подивитися на власні стосунки з іншого боку. Будь ласка, поставте свою вподобайку під цим дописом та напишіть у коментарях, що ви думаєте про цю ситуацію. Ваша активність допомагає нам створювати більше цікавого та корисного контенту для вас. Що для вас є неприпустимим у поведінці партнера? Чи вірите ви, що людина може змінитися заради кохання, чи характер — це вже назавжди? Чекаємо на ваші роздуми та щирі коментарі під цією публікацією. Нам справді важливо почути кожного з вас.
