Павло був злий. Хоча, він взагалі ніколи не злиться. Життя в нього було спокійне та безтурботне. А тут трапилося таке, така підстава від батьків, що він просто не очікував. Так, він не ідеальний, але хто не чудив у молодості? Але щоб так, як вирішили вчинити з ним — це просто якийсь кріпацький час.
Все почалося вранці. Ні, звичайно, й раніше були якісь передвісники. Мама могла згадати, що пора б остепенитися. Тато казав, що в його-то роки… але Пашка не надавав цьому значення. Як йому здавалося, батьки теж базікають, просто тому що вік у них уже такий.
Учора з друзями вони непогано відпочили. У Сергія був день народження, і гріх було відпочити погано. Почали пристойно: посиділи в ресторані, вручили подарунки, а потім усією юрбою поїхали в нічний клуб. Ось там уже розслабилися.
Паша, чесно кажучи, погано пам’ятав, як виходили звідти, а вже що вони потім робили… Ну, мабуть, і місто вони теж розважили, бо вранці тато ледь не зносив двері з петель у його кімнаті. Паша ліг усього-на-всього дві години тому і навіть ледве розумів, що від нього хочуть.
Тато все життя займався спортом, колись навіть тренував дітей, але потім щось трапилося, і він, кинувши тренерську діяльність, подався в бізнес. Пашка пам’ятав ті часи, коли в родині не було такої кількості грошей, зате був сміх, усмішки, якісь свята та походи.
Потім тато з головою пішов у гроші. Дома його майже не було. У родинні справи не ліз, на вечерю — це єдине, що не змінилося, що вечеряли вони обов’язково всі разом. Більше мовчав, слухав маму, рідко питав, як справи у сина. Ну а коли Павло підріс, такий розклад цілком його влаштовував. На щастя, його карта постійно поповнювалася, і йому вистачало абсолютно на все.
Довелося, звичайно, закінчити навчання, але й це було цікаво. Йому завжди було цікаве щось новеньке.
Павло сів у ліжку й відчайдушно кліпав. Хотів знову впасти на подушки, але розумів, що з батьком такий номер не пройде.
— Що трапилося?
— Це ти мені розкажи, що трапилося!
Пашка знизав плечима й хотів знову лягти. Батько одним ривком витягнув його з ліжка, доволік до душу й увімкнув крижану воду. Пашка заревів. До них увірвалася мама.
— Федю, ти з глузду з’їхав? Хлопець захворіє!
— Хлопець? Хлопцеві вже 26, а ти все дупу йому витираєш. Годі! За п’ять хвилин чекаю тебе у вітальні, у пристойному вигляді.
Федір відпустив сина, і той притулився до стіни. Ніколи в житті він не бачив свого батька таким. Ну, за винятком того часу, коли він пішов із спорту. Тоді вони думали, що він взагалі дім розгромить.
Павло вийшов у вітальню за три хвилини: вмитий, одягнений. Голова крутилася, нудило, але він тримався. Краще потерпіти, ніж знову це все побачити.
Мати й батько сиділи за столом. Батько пив каву.
— Ну, розкажи, спадкоємничку, на що гроші батька тратиш?
Пашка знизав плечима.
— Хм, не знав, що звіт знадобиться. Я б записував, звичайно.
— Павле! — мама підвищила на нього голос, і Паша зрозумів — справа кепська. Якщо мама не на його стороні, щось дійсно сталося.
Він болісно намагався згадати, що було вчора. І раптом його обдало жаром. Він згадав.
Вони знайшли жінок легкої поведінки, заплатили за всю ніч, а потім… потім згадувати не хотілося.
— Ну, тату… та-тату…
— Мені сьогодні подзвонили з міської адміністрації. Ось і поясни мені, навіщо ви цих жінок на дах посадили?
У Павла в голові щось клацнуло, і все стало на свої місця. Ну точно! Вони ж сказали їм, що зараз відвезуть туди, де розсадник корупції, і що їм там саме місце. Сама адміністрація була закрита, тож вони вирішили помістити їх на дах. Охоронець лаявся, його теж туди відправили.
— Ну, це ж жарт! — Павло тепер розумів, що жарт так собі. Жартувати з адміністрацією — собі дорожче.
— Ти знаєш, у скільки мені обійшовся твій жарт? Отже, так. Я вирішив. Досить. Побавився і годі. Мама займеться пошуком відповідної дівчини. Одразу весілля і приступаєш до роботи.
Павло аж підскочив.
— Що?!
— Чого чув. Тиждень даю на те, щоб познайомити нас із майбутньою дружиною.
Мама кивнула. Мама, та, що завжди була на його боці, просто кивнула.
Батько обернувся біля дверей.
— Так ще й усі твої рахунки заблоковані. У твоїх дружбанів теж. Гарного дня.
Ось це був удар нижче пояса. Пашка вже подумки складав маршрут, куди він поїде відпочити на пару місяців і що там відвідає. А куди можна поїхати без грошей? До сусідньої вулиці, та й то пішки.
Він подивився на матір, шукаючи підтримки, але та відвернулася.
Паша повернувся до кімнати. Так, треба щось робити. Хоча, може, батьки відійдуть, і ніяких весіль та оглядин не буде.
А в п’ятницю мама сказала за сніданком:
— Завтра до нас прийде Ангеліна з батьками. Батьки — наші друзі, тож можна буде одразу обговорити весілля.
Пашка поперхнувся.
— Мам, ти що, серйозно що?
— Абсолютно. Ангеліна — хороша дівчина, і ви будете гарною парою. Вона народить нам онуків. Ти будеш працювати з татом. Ну а я нарешті зможу спокійно спати.
— Мам, та ну, якийсь кріпацький час!
— Знаєш, сину, я теж так думала, але зараз розумію — це єдиний вихід. Я не хочу, щоб мені подзвонили й повідомили, що тебе знайшли десь під парканом. Це все не обговорюється. Якщо ти сам не зміг остепенитися, знайти собі дівчину, то цим займемося ми з татом.
— Та ні, я сам приведу дівчину, на якій одружуся! В мене є дівчина, і вам доведеться її прийняти.
Катерина Сергіївна уважно подивилася на сина.
— Ти ж жартуєш?
— Ні, анітрохи. Ось прямо завтра й приведу. А ніяка ваша Ангеліна мені й даром не потрібна. Зрозуміло?
Мати кивнула, провела його поглядом і усміхнулася.
Насправді ніякої Ангеліни не було, але Федір Васильович вирішив йти до кінця, щоб вправити синові мізки. Навіть сказав, що найме якусь актрису для такої ролі.
Паша одягнувся, вийшов на вулицю, подивився на машину, махнув рукою. Все одно заправляти немає за що. В кишені завалялося кілька купюр, але так, собі, щоб кави випити.
Так, щось у цей раз тато вже надто сильно розійшовся, а Паша так сподівався, що його попустить і що він далі житиме спокійненько, але не вийшло.
Зараз головним було виграти час, ну, знайти когось, а потім, поки вся ця підготовка, можна буде перевести грошей і втекти.
Щось сильно вдарило його в коліна. Він ледь не впав. Хотів уже закричати, глянув униз і побачив блакитні, як небо, очі.
— Дядьку, сховай!
Паша розгубився. На нього дивилася маленька дівчинка. І навряд чи вона розуміла, що до чужих дядьків підходити не можна.
— Лізо, Лізонько, ну що ти витворяєш?
До них підійшла молода дівчина. Вона схопила дитину за руку.
— Ось я все мамі розкажу, як ти себе поводиш!
Тоді дівчинка шмигнула носом.
— А я розкажу, що ти на мене кричиш!
— Я на тебе не кричу!
— Кричиш! Дядьку, скажи.
Павло розсміявся.
— Ну, сказати-то я, звичайно, можу, але старших треба слухатися. А раптом я виявився би злим дядьком і з’їв би тебе?
Дитина закотила очі.
— Ой, дядьки не їдять дітей, дурниці.
Це так смішно прозвучало з уст дитини, що й Паша, і дівчина реготали.
Павло несподівано для себе спитав:
— А хочете морозива?
Дівчинка подивилася на нього підозріло й запитала:
— Підлизуєшся чи що?
Молодий чоловік знову зігнувся від сміху.
Вони сиділи на лавці, дивилися, як Ліза годує качок, відламує від купленого батона шматки й буквально роздає їх поголовно, й розмовляли.
Наташа виявилася жвавою, веселою. Паша поглядав на неї з цікавістю. Досить симпатична, така неторкана сучасними ін’єкціями, жива. З нею було якось комфортно. І тут Паші в голову прийшла думка.
— Наташ, а як ти ставишся до авантюр?
Вона засміялася.
— Ох, не чує вас моя мама! Вона завжди каже, що мою авантюрну вдачу видно здалеку. А що за авантюра?
— Не могли б ви побути моєю дівчиною? Ну, кілька годин, і переконати моїх батьків, що треба трохи почекати, бо ви ще вчитеся.
Дівчина подивилася на нього співчутливо.
— Не хочете одружуватися, а вас змушують?
— Саме так.
— Ну, то не одружуйтесь.
— Так тоді батько позбавить мене грошей.
— Ну, як батько може позбавити вас ваших грошей?
І Паші якось стало соромно.
— Своїх грошей?
— А навіщо вам його гроші? Ви що, свої не можете заробити?
Наташа дивилася на нього у щирому здивуванні, і Паша остаточно розгубився. Що значить «заробити»? Чому він повинен заробляти гроші, якщо їх і так купа?
Наташа усміхнулася.
— Та не засмучуйтесь, я допоможу. Все одно сесія, нудно.
Катерина Сергіївна оглядала стіл, чи не забули чого. А Федір Васильович сидів у кріслі.
— Катю, ну ти то віриш, що дівчина справжня?
Дружина повернулася до нього.
— Хотілося б, звичайно, щоб була справжня, але Паша — син свого батька.
Федір Васильович зніяковіло покашляв.
— Та годі тобі… Треба ж було якось його зупинити.
— Та я ж нічого… О, приїхали. Ходімо.
— Іди ти, а я тут.
— Ну, тоді й я тут.
Батьки почули сміх Павла й дівочий сміх і здивовано переглянулися.
— А що, може, й вийде.
Павло й Наташа увійшли. Федір Васильович, коли побачив дівчину, нахмурився. Когось вона йому дуже нагадувала, і щось не дуже добре в душі заворушилося, але він не розумів, що це.
— Проходьте, сідайте, поїмо, а потім вже розмови розмовлятимемо.
Павло відсунув стілець для Наташі. Дівчина підійшла, а Федір Васильович помітив, що вона кульгає.
— Таша?
Дівчина здригнулася й повернулася до нього. Він був блідий, а в її очах спалахнула ненависть.
— Ви… — Вона обернулася до збентеженого Павла. — Ця людина — твій батько?
— Так. А ви що, знайомі?
— О, так. Це через його милість я провела в лікарні рік. І через його милість я тепер кульгава.
Паша не зрозумів:
— Ти кульгаєш? А я чогось не помітив.
Федір Васильович видихнув.
— Ось добре, що зустрілися. Сідайте. Буде привід зняти з душі камінь і все розповісти тобі, як було насправді.
— Насправді?
Федір Васильович налив собі чогось міцнішого. Катерина подивилася на нього з тривогою. Чоловік міг випити дуже рідко й дуже мало, і не любив він цього.
— Тринадцять років тому була в мене учениця, найкраща учениця, яка могла б стати справжньою зіркою. Але роботи з нею було багато. Треба було працювати дуже поступово, дуже обережно. А її батько вирішив, що дочка має стати зіркою одразу. У нас з ним відбулася дуже неприємна розмова.
Він хотів, щоб Таша їхала на змагання, а я вважав, що цього робити не можна. Таша ще була замала в спорті, щоб витримувати такі навантаження. І, загалом, я не дав добро. І тоді цей горе-батько пішов вище. Мене викликали на килим. Сказали, що я рублю таланти й просуваю інших за гроші. У підсумку Таша поїхала на змагання, де на другий день зламала хребет.
Наскільки я знаю, батько одразу пішов. Мене звільнили, бо нібито я допустив непідготовлену дитину до змагань. А Таша потрапила до лікарні. Я намагався допомогти мамі Таші грошима, але вона бачити мене не хотіла, бо чоловік переконав її, що провина цілком і повністю на мені. Я не знімаю з себе відповідальності, просто хотів, щоб ти все знала.
За столом повисла тиша. Наташа плакала.
— Ви через мене пішли з тренерства? Вас би взяли в будь-яке місце!
— Ну, ти тут ні при чому. Якщо спорт почав гнити, то це вже не спорт. Ти краще скажи, як умудрилася пов’язатися з нашим дурнем.
Наташа подивилася на засмученого Павла й сказала:
— Ну, він не зовсім дурень, просто ще не виріс.
Паша здивовано повернувся до неї. Він був упевнений, що вона одразу його здасть.
Наташа ж переконала його батьків, що треба трохи почекати. Їй адже ще цілий рік вчитися. Вони погодилися на все. Наташа їм сподобалася у всіх відношеннях.
Павло вийшов її провести, йшов мовчки поруч. Біля будинку дівчина обернулася до нього.
— Ну от, через місяць-другий, як усе заспокоїться, можеш сказати їм, що ми посварилися. Бувай!
— Стривай!
Наташа подивилася на нього здивовано.
— Я не хочу говорити, що ми з тобою посварилися. Знаєш, сидів сьогодні, а ти така справжня, стільки пережила, стільки пройшла й усе прагнеш чогось. А я просто пусте місце. Наташ, підемо завтра в кіно, а потім ще кудись.
Дівчина засміялася.
— Підемо!
Поцілувала його в щоку й зникла в під’їзді.
Паша стояв, наче його прикували до місця. У нього було чимало дівчат, а такі… поцілунки? Він їх і за поцілунки не вважав. Але зараз щока горіла, душа співала, а мозок не працював.
Паша й хотів би весілля швидше, але розумів, що собі не простить, якщо буде далі жити на батькові гроші. Тож напросився до батька саме стажером. Потім заслужив місце в штаті, а вже півроку потому сам оплатив їхнє з Наташею весілля.
