— Я повернуся пізно, не чекай, — це все, що я почула від Кирила
— Я не збираюся віддавати свою спальню твоїй сестрі! Ну то й що, що
— Я залишаю тобі квартиру й машину, лише відпусти мене до неї, — випалив
— Вкрав моє свято, щоб твоя мати заощадила свої гроші? Що ж, Олександре, насолоджуйся
— Це сімейний бізнес, і ти тут більше ніхто — ці слова свекрухи стали
— Мамо, я вдячний за все, але цей рахунок уже оплачено моїм минулим. Сьогодні
Лоток — тільки для кота, Артеме!» — цей вигук бабусі вмить перекреслив мої шанси
— Чого прийшла, міська пані, невже в столиці хліб закінчився? — зустрів мене батько
— Який ти молодець, Марко! — голос Ірини Костянтинівни дзвенів високою нотою щирого, майже
— Бережіть одне одного, бо час — це єдина валюта, яку не повернеш —