Дозвілля
Дмитре, мені здається, що ти трохи перегнув палицю з цими запасами, – Анна сіла поруч зі мною і була збентежена. – Ми ж живемо не в джунглях, а в Україні. У нас є супермаркети, у нас є магазини. – Люба моя, ти справді думаєш, що так буде завжди? – я подивився на неї. – Ось, згадай, як навесні ми не могли знайти гречки. А як минулого місяця цукор злетів у ціні? Я просто хочу, щоб у нас завжди був запас
– Дмитре, ти впевнений, що це гарна ідея? – голос дружини, Анни, звучав тривожно.
Дозвілля
– Такого свята мені більше не треба! – Дружина дізналася, що рідня чоловіка зібралася до них на Новий рік і розв’язала проблему
— Андрію, ти де? — влетіла у будинок дружина. — Відгукнися зараз же. Я
Дозвілля
За святковим столом ми з чоловіком оголосили радісну новину: – Ми станемо батьками, а ви, бабусею і дідусем! – Я різне очікувала від мами Бориса, але це точно не входило в мої плани. Я вилетіла з-за столу зі сльозами на очах. Я б ще змирилася з висловом свекрухи, але те, що чоловік в цьому випадку змовчав, переповнило чашу мого терпіння. Дома відбулась серйозна розмова
– Я ніколи цього не забуду! – промовила я, ледве стримуючи сльози, і кинула
Дозвілля
Я вже сказала Дмитру, що через ці “вибрики” його тата я більше до них в гості ні ногою. Але розумію, що попереду стільки Різдвяних свят і мені знову прийдеться до чогось готуватися. Ну уявіть собі, йду я така на кухню, посеред ночі, нікого не чіпаю, навіть світло не вмикаю, а тут така картина. Хай Бог милує!
Я вже сказала Дмитру, що через ці “вибрики” його тата я більше до них
Дозвілля
Одного дня в нас на порозі з’явилася свекруха. – Маріє, давай я до вас жити переїду, у вас дітей немає, кімната пустує одна, допомагатиму вам в усьому, їсти готувати буду, а свою квартиру в оренду здам. Меблі у вашу кімнату я куплю за свій рахунок, 50 тисяч гривень у мене є. Я стояла, як вкопана
Марія з гордістю оглянула свою квартиру. Кожна річ тут була куплена за її власні
Дозвілля
А з тим пасажиром, про якого розповідь піде, я трохи помилилась
Майже тридцять років я вважаюся провідницею. Об’їздила всю країну та ближнє зарубіжжя. Люди у
Дозвілля
Після весілля ми з чоловіком переїхали жити до моїх батьків, щоб накопичити на власний дім. А через тиждень я хотіла подати на розлучення. – І ти нічого не казав мені раніше? – Та якось не хотілося сваритися, – буркнув Василь, схиливши голову. Цього вечора я мала серйозну розмову з мамою. Вона, як завжди, спокійно все вислухала й обіцяла пояснити ситуацію татові. Здавалося, проблема була вирішена. Але через кілька днів усе повторилося
– Василю, чому ти знову такий похмурий? – запитала я, намагаючись не підвищувати голос.
Дозвілля
Я хотіла сказати щось серйозніше, щось, що виправдовувало б мій стан. Але серйознішого я не мала
Коли ти досягаєш дна, кожен день здається нескінченною боротьбою. Я це знаю. У мене
Дозвілля
— Ні твоя мати, ні твоя сестра не мають жодного відношення до моєї квартири! Так з чого тоді вони вирішили, що можуть нею розпоряджатися?
— Ось ближче до вихідних і вирішимо це питання, Гриш! Зараз то що про
Дозвілля
Слухавка вислизнула з ослаблих пальців. Значить, таки вирішили до будинку для літніх людей її відвезти. Поки вона тут із онуками, син з невісткою вже й речі її потайки вивозять!
— Краще для мами, краще для мами, — раптом чітко вимовив папуга Кліф, і

You cannot copy content of this page