Навіщо на такі дурниці гроші витрачати? Ви що, себе геть не цінуєте? Взяли якусь дивну моду в цій Іспанії, будете ходити як лялька!
– Навіщо на такі дурниці гроші витрачати? Ви що, себе геть не цінуєте? Взяли
– А ти де була весь цей час? – відповіла я різко. – Чому не дзвонила, не приїжджала? Живеш за кордоном, маєш свою сім’ю, а про батька згадала тільки зараз? Спочатку на себе подивися, а потім мене суди!
Мій телефон задзвенів несподівано, коли я саме закінчувала вечерю з родиною. Я думала, що
Допомогти? У селі всі зайняті своїми городами. А якщо картопля згниє в землі? Витратили 500 гривень на насіння, і все марно
– Ой, а як ми не встигнемо викопати картоплю цього року? – голос Марії
Дорога моя невістко, Катерино, – почала Ірина, її голос гучно рознісся залом, а очі вп’ялися в мене. – Я довго тримала це в собі, але сьогодні, у день вашого весілля, я мушу сказати правду
Я стояла біля вівтаря в своїй білосніжній весільній сукні, серце гупало, наче хотіло вистрибнути,
Я сиділа на лавці біля церкви після недільної служби, коли побачила свою сестру Надію. Вона поспішала додому, тримаючи в руках сумку, наповнену свіжими овочами з городу. Я вирішила скористатися моментом і заговорити про те, що давно мене турбувало
Я сиділа на лавці біля церкви після недільної служби, коли побачила свою сестру Надію.
— Ти чому досі не подарувала мені онука, Ларисо? — голос Галини Петрівни у слухавці був різким. — Олена, бач, у свої сімнадцять уже при надії, а ти? Чотири роки минуло, а від тебе ні слуху, ні духу! Це що, я маю чекати, поки всі навколо обійдуть тебе?
— Ти чому досі не подарувала мені онука, Ларисо? — голос Галини Петрівни у
Ігоре, я не розумію, чому ти знову віддав 5000 гривень своїй мамі на нову сукню? — я намагалася стримати роздратування, але голос тремтів. Ми стояли в нашій маленькій кухні, де ще пахло свіжозвареною кавою
— Ігоре, я не розумію, чому ти знову віддав 5000 гривень своїй мамі на
Щастя прийде пізніше, коли дитина виросте. А поки ти тримаєш сім’ю разом. Так роблять матері.
Той вечір у нашій маленькій квартирі здавався вічністю, повітря було просякнуте невимовленими словами. Я
Я сиділа на веранді нашого сільського будинку, попиваючи чай, коли раптом почула гуркіт машини. На подвір’я заїхала стара «Лада», з якої вийшли Оксана, колишня дівчина мого сина, та її мама Лариса. Я ледь чашку не впустила від несподіванки. Вони підійшли до мене, і Оксана, не витрачаючи часу на привітання, випалила
Я сиділа на веранді нашого сільського будинку, попиваючи чай, коли раптом почула гуркіт машини.
Ти так вирішила, мамо, — його голос раптом став холодним. — Добре, я зрозумів. Не чекай, що я тепер приїду. Ти ясно дала зрозуміти, хто тобі важливий
— Мамо, ти серйозно? Ти переписала квартиру на Олену? — голос мого сина Тараса

You cannot copy content of this page