Дозвілля
Отримавши від подруги 2000 гривень у борг, я нарешті відчула полегшення: мої онуки отримають на свята те, про що мріяли. Але ця радість розвіялася, коли прозвучали слова Антона: – мамо, не купуй їм цих дешевих цукерок і іграшок, Віра їх минулого року віддала в дитячий будинок!
Отримавши від подруги 2000 гривень у борг, я нарешті відчула полегшення: мої онуки отримають
Дозвілля
Олю, ти, здається, корону на голову одягла, — сказала мені свекруха замість того, щоб поговорити зі своїм сином і бодай якось допомогти нам вирішити цю ситуацію. – В Сергійка нема шкідливих звичок, він всю зарплату тобі віддає. Що ти ще від нього хочеш?
– Олю, ти, здається, корону на голову одягла, — сказала мені свекруха замість того,
Дозвілля
— Вибач, — сказав він, дивлячись у підлогу. — Я зустрів іншу. Ми з нею вже давно. Отже, я йду. Таня стояла біля дитячого ліжечка, де спала Софія, і відчувала, як світ руйнується вдруге в житті
Аня виросла у звичайній п’ятиповерхівці на околиці міста. Їхня квартира була на четвертому поверсі.
Дозвілля
— Ну ти геній, Кириле! Слухай, а квартиру потім можна буде на нас переоформити, на всяк випадок? — Звичайно, само собою, — впевнено відповів онук. — Вона ж стара, мало що… Треба заздалегідь підстрахуватися. Я вже юристу дзвонив. Він сказав, що можна все зробити по довіреності. Баба навіть нічого не зрозуміє
Віра Миколаївна стояла в коридорі своєї трикімнатної квартири, притиснувши руку до грудей. Серце калатало
Дозвілля
П’ятнадцять років тому, у такий самий вечір, Сергій вийшов за хлібом. — Я миттю! — кинув він тоді, накидаючи потерту шкірянку. Його останні слова вона пам’ятала донині, як і запах його улюбленого одеколону, змішаний з тютюновим димом
Марина стояла біля вікна, мимоволі помішуючи охололе какао. Ложечка тихенько брязкала об стінки чашки.
Дозвілля
– Я думала, ви маєте совість і запропонуєте нам віддати хоч третину грошей за це свято, або хоча б подаруєте молодим пристойну суму! – прошипіла мені в обличчя сваха, прямо біля виходу з ресторану.  В очах її не було ні тіні святкової радості, лише зле обурення. – А за 1800 гривень зараз, вибачте, навіть вечерю нормальну не купиш!
– Я думала, ви маєте совість і запропонуєте нам віддати хоч третину грошей за
Дозвілля
— Ні, тебе це точно не стосується. Ти на себе-то подивися. Тобою хіба що ворон у городі лякати. Ти що, серйозно думала, що я візьму тебе з собою? Думаєш я хочу зганьбитися? Марина відсахнулася, ніби від удару. Чоловік сміявся. — Зовсім з глузду з’їхала, поки сиділа вдома. Та ні, вже краще я зовсім не піду, ніж з тобою. А раз не піти я не можу, то впораюся сам
— Так, знову одне й те саме. Більше немає сил. Може, поїдеш до подруг
Дозвілля
— Марія Петрівна, ви хочете онуків?
— Марія Петрівна, ви хочете онуків? — повернулася я різко від плити, відчуваючи, як
Дозвілля
Я вже і так і сяк натякаю Ларисі, щоб пакувала чемодани і їхала десь на заробітки. Ну не може мій син зараз забезпечити сім’ю, а вона вперлася на своєму і все: “Своїх дітей я не залишу, не буде в них сирітської долі”. – Та ти про їх матеріальне становище думай, а не оту долю. Скоро не буде за що їх кормити, – наголосила я. Але, це як горохом об стіну
Я вже і так і сяк натякаю Ларисі, щоб пакувала чемодани і їхала десь
Дозвілля
— Невістка знову не впоралася з простим тортом. Довелося мені все переробляти. Голос Людмили Петрівни рознісся по всій вітальні, де зібралося чоловік 15 родичів на ювілей її сестри. Ці слова пролунали як грім серед ясного неба. Тетяна стояла в дверному прорізі з чашка ми таці й завмерла. У кімнаті запанувала незручна тиша
— Невістка знову не впоралася з простим тортом. Довелося мені все переробляти. Голос Людмили

You cannot copy content of this page