Пані Олено, позичте мені тисячку, я скоро поверну, — кинув Тарас, розвалившись на нашому дивані в моїй піжамі. Наш зять, чоловік доньки, оселився в нашій квартирі в Черкасах і жив за наш рахунок, поки Оля закривала очі на його бездіяльність
— Пані Олено, позичте мені тисячку, я скоро поверну, — кинув Тарас, розвалившись на
— Хто ти така? Геть з моєї хати! Думаєш, я дозволю якійсь чужій біля мого Миколи крутитися?!
Я стояла на кухні, мила чашки після чаю, і відчувала той дивний спокій: запах
Це ж не по-людськи! Мій син — хороший хлопець, а ваша донька його просто не цінує. Ви руйнуєте їхнє життя! Я не дозволю, щоб мій Віталій жив у чужому домі, як приймак!
— Олено, ти що, серйозно зараз? — голос мого чоловіка лунав у телефоні на
«Ти зганьбив його ім’я!» — вигукнула мама, грюкнувши долонею по столу. — «І ти ще смієш приходити сюди й розповідати про це?!»
Я втратив брата, і світ навколо мене змінився назавжди. Після того, як Олега не
Ти такий людяний, хоч трішки мені легше було, але й ти від нас відвернувся. Ми ж багато не просимо, всього раз на тиждень приїхати
– Наталю, це остання поїздка! Більше я не можу так! – вигукнув я, ледве
Миколо, злізьте зі столу, благаю! — вигукнула я, намагаючись перекричати гучну музику в ресторані, де ми святкували наше весілля
— Миколо, злізьте зі столу, благаю! — вигукнула я, намагаючись перекричати гучну музику в
Марічко, ти знову виглядаєш, ніби світ на тобі зійшовся, — сказав чоловік, кидаючи ключі на стіл. Його голос був м’яким, але я чула в ньому нотки роздратування. — Що сталося? Знов мама?
— Марічко, ти знову виглядаєш, ніби світ на тобі зійшовся, — сказав чоловік, кидаючи
«Маргарито, ти де була? Я ж казала, що мені потрібні ліки сьогодні до обіду!» — голос мами дзвенів, коли я переступила поріг квартири. Її очі, як завжди, дивилися кудись повз мене, наче я була не дочкою, а меблями, які просто стоять у кутку
«Маргарито, ти де була? Я ж казала, що мені потрібні ліки сьогодні до обіду!»
Любий, ти бачив мої сережки? Ті, що мама подарувала на весілля? — я гарячково перевертала скриньку з прикрасами, відчуваючи, як наростає тривога. Олексій стояв у дверях, тримаючи в руках чашку кави. Він насупив брови, дивлячись на мій розгублений вигляд
Зниклі заощадження і лист, що розбив серце — Любий, ти бачив мої сережки? Ті,
Я перевернула важку вазу, подарунок від Марії Петрівни, і з неї випав маленький чорний диктофон. Серце заколотилося, коли я натиснула кнопку відтворення і почула власний голос, який лунав із пристрою
Я перевернула важку вазу, подарунок від Марії Петрівни, і з неї випав маленький чорний

You cannot copy content of this page