Я стояла на кухні, миючи тарілки після вечері, коли почула, як грюкнули вхідні двері. Кроки Остапа були швидкими він майже біг. Він увірвався на кухню, блідий, із розширеними очима.
— Мама дзвонила, — мовив він, ледь переводячи подих. — У неї щось із здоров’ям. Це серйозно.
Я зітхнула, витираючи руки рушником. Моя свекруха, Оксана Петрівна, уже не вперше дивувала нас такими новинами.
— Знову? — я сіла за стіл, відчуваючи, як утома накочується хвилею. — Минулого разу це був стаціонар приватний і 50 000 за обстеження яке показало, що вона абсолютно здорова. Цього разу що?
— Ні, цього разу все по-іншому, — Остап нервово постукав пальцями по столу. — Їй потрібні гроші. На обстеження. Багато грошей. І вона вже їде до нас.
Я застигла, тримаючи в руках мокру тарілку. Вода капала на підлогу, але я не могла поворухнутися.
— Скільки? — тихо спитала я.
Він відвів погляд, ніби боявся зустрітися з моїми очима.
—Там все дуже серйозно. Тож, приблизно 100 000 гривень. Усе, що ми зібрали на перший внесок за квартиру.
Тиша заповнила кухню. Лише кран тихо капав, а годинник цокав на стіні. Я дивилася на Остапа так, наче бачила його вперше.
— Тобто ти розповів своїй матері про наші заощадження? — мій голос тремтів від ледве стримуваного обурення.
— Ну, якось само вийшло, — він опустив очі. — Вона спитала, чи є в нас гроші.
— І ти просто взяв і все їй виклав?! — я схопилася зі стільця. — Ми два роки відмовляли собі в усьому! Я брала нічні зміни, ти працював на вихідних! А ти.
Дзвінок у двері обірвав мої слова. На порозі стояла Оксана Петрівна — у своєму улюбленому бузковому костюмі, із сумочкою під пахвою, наче щойно зійшла з подіуму.
— Я вирішила приїхати одразу, — заявила вона, проходячи повз мене в квартиру. — Раз уже йдеться про моє здоров’я.
— Мамо, проходь, — заметушився Остап. — Чаю налити?
— Потім, — відмахнулася вона. — Спочатку справи.
Я відчула, як у мені закипає гнів.
— Які справи? — я ледве стримувалася. — Ви навіть у спеціаліста не були, а вже чекаєте гроші?
— Анна! — шикнув на мене Остап.
— Що Анна?! — я різко повернулася до нього. — З якого дива твоя мати розпоряджається нашими заощадженнями? Чи це ти сам так вирішив?
Оксана Петрівна хмикнула, демонстративно поправляючи сумочку.
— Як ти розмовляєш із матір’ю свого чоловіка? — її голос був сповнений обурення. — Мені, між іншим, потрібне серйозне обстеження!
— Від чого? — я склала руки. — Що саме вас турбує?
— Мені потрібна повна діагностика.
— У районці. Безкоштовно. За направлекнням, — відрізала я.
— Там черги! — сплеснула руками свекруха. — Там відношення не те! Я не можу.
— Зате можете претендувати на наші гроші? — я не мала наміру слухати її. — На те, що ми збирали, відмовляючи собі в усьому?
Вечір перетворився на справжній хаос. Оксана Петрівна сиділа за столом, промокаючи очі хустинкою, а Остап метався між нами, намагаючись усіх заспокоїти.
— Синку, — схлипнула свекруха, — я ж не для себе прошу. Я про своє здоров’я думаю. Про вас думаю.
— Звичайно, мамо, — Остап погладив її по руці. — Ми щось придумаємо.
— Що саме ми придумаємо? — я з гуркотом поставила чашку на стіл. — Може, ти вже все придумав? Може, ти вже й гроші зняв?
Остап застиг, і по його обличчю я зрозуміла — я влучила в ціль.
— Ні, — прошепотіла я. — Тільки не кажи, що ти.
— Я просто тримаю їх у сховку! — поспішно виправдовувався він. — Для надійності!
— Для надійності?! — я розсміялася, хоча сміх був більше схожий на хлипання. — Від кого? Від мене?!
Оксана Петрівна випрямилася, наче королева на троні.
— А що такого? Він має право розпоряджатися сімейними грошима!
— Сімейними?! — я кинула рушник на стіл. — Та я працювала ночами, щоб зібрати ці 100 000! А ти, — я повернулася до Остапа, — ти навіть не порадився зі мною!
— Я боявся, що ти не зрозумієш.
— О, я прекрасно все розумію! — я почала гарячково прибирати посуд зі столу. — Розумію, що твоя мати маніпулює тобою, а ти ведешся, як дитина!
— Не смій так говорити про маму! — вигукнув Остап.
— А як мені говорити?! — тарілки грюкнули в мийці. — Як називати людину, яка вигадує нові недуги щомісяця і витрачає наші гроші на спеціалістів, які розводять руками зате гарно беруть за свої послуги? Скільки санаторіїв за ці роки вже відвідала твоя мама? дай порахую: двічі на рік за п’ять років скільки вже. А на один відпочинок іде не 10 000 і навіть не 20 000, бо пані і кімнату окрему і ще додаткові послуги треба оплатити, так? Вона напевне має енциклопедію якусь. Може досить вигадувати вже?
— Я нічого не вигадую! — підскочила Оксана Петрівна. — У мене дійсно негаразди зі здоров’ям!
— Тоді покажіть висновки спеціалістів! — я різко повернулася до неї. — Де хоча б один? У вас нічого не має, тільки слова і надія на наші гроші!
— Ти, — свекруха заходилась від обурення від обурення. — Ти хочеш щоб я щось тобі доводила! Чекаєш доказів від матері свого чоловіка?!
— Так! Бо я не вірю жодному вашому слову!
Остап встав між нами.
— Досить обом! Мамо, заспокойся, тобі не можна нервувати. Анно, давай поговоримо спокійно.
— Спокійно?! — я відсахнулася. — Ти перевів на інший рахунок наші спільні гроші, а тепер пропонуєш спокійно це обговорити?!
Телефон у руках свекрухи знову задзвонив.
— Це з клініки, — схлипнула Оксана Петрівна. — Я домовилася про консультацію. Остапе, синку, ти ж не залишиш маму в такому стані? Я домовилась про все для початку треба 20 000.
Наступні два дні були справжнім пеклом. Оксана Петрівна практично оселилася в нашій квартирі, постійно скаржачись на здоров’я і телефонуючи в якісь установи.
Я намагалася триматися подалі, але всередині кипіла від гніву. Остап залишив тільки половину наших заощаджень, решту віддав матері.
Для мене це було зрадою, яка млоїла мені не менше, ніж якби він мені зрадив із кимось іншим. Але він цього не розумів. Його мати так задурила йому голову, що він не бачив нічого навколо.
Я стояла біля вікна, дивлячись, як Остап допомагає матері вийти з таксі. Черговий візит до чергового «фахівця».
— Обережніше, мамо, — гукав він, тримаючи її під руку.
— Ох, синку, — Оксана Петрівна театрально приклала руку до голови. — Щось мені зовсім зле.
Я з силою зашторила вікно. Останні дні я майже не розмовляла з Остапом, а зі свекрухою намагалася не перетинатися. Але сьогодні все змінилося — я дізналась дещо від подруги своєї свекрухи.
Двері відчинилися.
— Мамо, проходь, сядь. — долинув голос Остапа.
— Остапе! — я вийшла в коридор. — Нам треба поговорити.
— Зараз не час, — відмахнувся він. — Мамі зле.
— Мені теж зле! Особливо після того, як я дізналася, що твоя мама забронювала відпочинок в Італії!
Оксана Петрівна миттю одужала, наче відчула, що її план під загрозою.
— А що такого? — втрутилася вона. — Я повинна відновитись!
— Ви третій день бігаєте по приватними спеціалістами, і жоден не знайшов чогось серйозного!
— Бо вони всі некомпетентні! — пирхнула свекруха.
— Чи, може, тому, що ви абсолютно здорові?!
— Анно! — мовив Остап. — Не смій так говорити з мамою!
— А як мені говорити?! Може, мені подякувати їй за те, що вона зруйнувала нашу мрію про власне житло?!
— Мрії можна відкласти, — встряла Оксана Петрівна. — А здоров’я не купиш.
— Замовкніть! — не витримала я. — Я більше не можу слухати ваше лицемірство!
Я повернулася до Остапа:
— А ти. Ти зрадив мене. Зрадив нашу сім’ю.
— Я нікого не зраджував! — мовив він. — Я допомагаю матері! Чи ти хочеш, щоб я покинув її в такому стані?!
— У якомуі?! — я винесла косметичку свекрухи зі спальні.
— Не смій! — Оксана Петрівна зблідла. — Це мої особисті речі!
Косметичка розкрилася, і на підлогу посипалися рекламні буклети туристичних агенцій.
— Що це? — прошепотів Остап.
Я підняла один буклет:
— «Елітний відпочинок в ОАЕ». Ось, значить, яке «відновлення» ви планували? Залишилось лиш знайти причину через яку ми б мали вас відправити на відпочинок. Для цього ця вистава?
Запала тиша. Остап повільно підняв ще один буклет, пробіг очима:
— «Відпочинок в Італії». Мамо, що це означає?
Оксана Петрівна зблідла, але швидко опанувала себе:
— Це мені подруга дала. На майбутнє. Коли одужаю.
— Припиніть! Досить! Ви просто хотіли відпочинок шикарний на всі наші гроші!
— Як ти можеш так казати? — почала свекруха, але Остап її зупинив:
— Мамо, де направлення? Де результати обстежень?
— Синку.
— Де?! — він уперше підвищив голос на матір. — Де це все, мамо?!
Оксана Петрівна опустилася в крісло:
— Ну гаразд! Так, я трохи перебільшила проблеми зі здоров’ям! Але я маю право на відпочинок! Усе життя тільки для вас і жила.
— Для нас?! — я розсміялася. — Ви навіть не уявляєте, чого нам коштували ці гроші! Я працювала по вихідних! Остап брав подвійні зміни! Ми відмовляли собі в усьому!
— Подумаєш! — пирхнула свекруха. — Молоді, ще заробите!
Остап зблід:
— Тобто ти навмисне.Увесь цей час. Прикидалася?
— Я твоя мати! — вона спробувала взяти його за руку. — Я маю право.
— На що?! — він відсахнувся. — На такі вистави?! На те, щоб зруйнувати мою сім’ю?!
— Я все робила для тебе! — захлипала Оксана Петрівна. — А ця твоя дружина налаштовує тебе проти рідної матері!
Я повернулася до Остапа:
— Вибирай. Прямо зараз. Або я — або твоя мама. Я її тут більше і хвилини не терпітиму.
— Не смій так говорити з моєю мамою! — спробував заперечити він.
— Значить, вибір зроблено, — я пішла до спальні. — У мене є година, щоб зібрати речі.
— Куди ти?! — він кинувся за мною.
— Геть звідси! — я почала кидати одяг у валізу. — Від тебе, від твоєї мами, від усього цього цирку!
— Анно, зачекай.
— Ні! — я різко повернулася. — Ти вибрав її. Ти завжди вибирав її. Навіть коли вона казки розповідала нам в очі!
— Давай усе обговоримо! — благав він. — Ми повернемо гроші, почнемо спочатку.
— Повернемо? — я обернулася. — Тобто ти встиг їх витратити?
Оксана Петрівна стояла в дверях спальні, підтиснувши губи:
— Ніхто нічого не поверне, Анно. Я вже оплатила путівку.
— Досить! — раптом сказав Остап. — Просто досить, мамо! Я ніколи б не подумав, що ти можеш бути такою. Тобі навіть не соромно?
Я застигла, тримаючи сукню в руках. За п’ять років шлюбу я жодного разу не чула, щоб він так розмовляв із матір’ю.
— Синку, — просюсюкала Оксана Петрівна. — Я просто хотіла відпочити! Я ж стільки сил у тебе вклала, щоб ти виріс і допомагав мені! Хіба я цього не заслужила?
— Заслужила?! — він схопився за голову. — Ти зруйнувала мою сім’ю! Знищила все, що ми будували роками!
— Сім’ю? — пирхнула вона. — Ця жінка ніколи не любила тебе так, як я!
Я розсміялася:
— Любити? Та ви тут цілу виставу влаштували, аби було за що поїхати в Італію!
— Я мала право! — мовила свекруха. — Я його мати!
— Саме так, — я застебнула валізу. — Ви його мати. А я була його дружиною. Була.
— Анно, припини! Я ж не знав! Я не винен у цьому всьому! — Остап спробував узяти мене за руку.
— Не чіпай мене! — я відсахнулася. — Ти зрадив мене. Зрадив нашу мрію. І заради чого? Заради її забаганок?
— Я думав, вона дійсно занедужала. Ну це ж мама.
— А голова тобі на що?! — я вже не витримувала. — Стільки часу вона водила нас за ніс! Точніше, тебе! І ти жодного разу не засумнівався?!
— Я не міг не вірити мамі.
— Зате зрадити дружину ти зміг легко!
Оксана Петрівна ступила вперед:
— Забирайся! Мій син легко знайде собі іншу! Яку не цікавлять лише гроші!
Я різко схопила валізу.
— Ось тепер точно все, — сказала я Остапу. — Вітаю, Оксано Петрівно. Ти досягла свого — зруйнувала нашу сім’ю. Сподіваюся, путівка в Італію того варта.
— Анно! — Остап кинувся за мною, навіть не допомагаючи матері, яка ледве трималася на ногах.
— Не смій! — гукнула вона. — Хай забирається! Ти ще дякувати мені будеш!
У передпокої я обернулася:
— Ти так і не виріс, Остапе. Невже ти не розумієш, що вона ніколи б такого не вигадала якби ти був дорослим чоловіком не тільки ззовні. Сім’ю створив. а що то означає. так і не зрозумів.
Головне зображення ілюстративне
