fbpx
Дозвілля
“Опівночі на Різдво я мала відчинити тим ключем церкву. Я прийшла під церкву, була така пітьма. Я хвилювалась: раптом не зможу відчинити двері. Люди уже знали про Літургію, таємно передавали одні одним”. – Бабуся Марія з трепетом згадує той Святвечір.

“Опівночі на Різдво я мала відчинити тим ключем церкву. Я прийшла під церкву, була така пітьма. Я хвилювалась: раптом не зможу відчинити двері. Люди уже знали про Літургію, таємно передавали одні одним”. – Бабуся Марія з трепетом згадує той Святвечір.

Коли Українська греко-католицька церква пішла в підпілля, усі Богослужіння відбувалися здебільшого вночі, у людських хатах. Моя бабуся Марія досі пам’ятає капличку на горищі у Львові. Люди нарядили її, як церкву.

“Кімната була невеличкою, але ми там разом молились на Новий рік, Великдень та інші свята. Люди сюди приїжджали з багатьох околиць. Священики таємно відправляли Літургію”.

Але те Різдво було особливим. Те Різдво бабуся ніколи не забуде. Церква у її рідному селі Завадові, що на Стрийщині, була намертво зачинена на колодку, висіли ланцюги. Та разом з чоловіком, моїм дідусем Михайлом, вони не могли допустити, щоби люди залишились без святкової Різдвяної Літургії.

“І ми тоді домовились. Двоє священиків відправляли Літургію у сусідньому селі. Там церква була дерев’яна, старенька. У ній часто служили Літургії, бо село було непомітне. Троє чоловіків з нашого рідного Завадова, серед яких був і дідусь Михайло, взяли коні і санками поїхали туди під церкву. Після закінчення Літургії там, чоловіки мали привезти священиків через ліс до церкви у Завадові, щоби відправити Різдво і у нас”, – ділиться бабуся.

Мій дідусь був майстром від Бога і йому вдалося підробити ключ до церкви.

– Опівночі я мала відчинити тим ключем церкву. Я прийшла під церкву, була така пітьма. Я хвилювалась: раптом не зможу відчинити двері, – згадує бабуся.

Та тут саме надійшов місцевий житель і разом з бабусею двері до церкви вони таки відчинили.

Люди уже знали про Літургію, таємно передавали одні одним. Швидко усі зібралися. Приїхали священики, почали сповідати вірян, а згодом відслужили торжествену різдвяну Літургію.

Та за словами бабусі, навіть серед місцевих жителів були такі, які співпрацювали з НКВС-никами. Тому завжди слід було діяти дуже обережно. Після того, як вона відчинила церкву, почали запитувати: а хто це зробив? Бабуся знала, якщо скаже, що це вона, на ранок її вже зможуть заарештувати.

“Я спочатку нічого не відповідала. А потім підняла очі, а у церкві була ікона, де святий апостол Петро тримає у руках ключі. Я показала на неї і кажу: “А он дивись, Петро має ключі, от хто відчинив церкву”.

Бабуся ділиться, що напевно Бог наштовхував на такі відповіді, що часто рятувало сім’ю від переслідувань.

Бабуся ще довго розповідала, а я слухала і замислилась. Саме завдяки таким людям, які зберегли нашу віру в таких важких умовах, ми сьогодні маємо можливість вільно приходити до храмів. І не тільки на Різдво… Цінуймо це!

Галина Андрусів