fbpx
Дозвілля
Онисим і Катерина прожили в шлюбі вже 30 років і зараз почувають себе найщасливішими людьми на світі. Проте так було не завжди, бо перших десять років подружнього життя їм бракувало лиш одного для повного щастя – у них не було дітей

Прости мені доню!

Тепер щасливий Онисим просить прощення у Олесі і дякує Богові за подвійне щастя.

Онисим і Катерина прожили в шлюбі вже 30 років і зараз почувають себе найщасливішими людьми на світі. Проте так було не завжди, бо перших десять років подружнього життя їм бракувало лиш одного для повного щастя – у них не було дітей. Молили вони Господа, і їхня молитва була вислухана. Якось прийшли до хати, змучені з поля, аж раптом почула Катерина рухи під серцем.

– Онисиме, ти знаєш, Господь вислухав наші молитви, – звернулася до чоловіка Катерина. – У нас буде дитина.

Очі Онисима наповнилися щастям, серце раділо неземною радістю.

– Дякувати Богу! Люба, я такий щасливий. Тепер у нас буде повноцінна сім’я.

Катерина народила дівчинку, назвали Олесею. Щастю подружжя не було меж – раділи, леліяли, доглядали за дитинкою як тільки могли. Онисим завжди старався повернутись швидше з пилорами, де працював вже п’ятнадцять років. Буває швидко закінчить роботу і біжить до хати, щоб допомогти Катерині з її обов’язками дружини й матері.

Олеся росла доброю, працьовитою дитиною, а батьки намагались дати все найкраще своїй одиначці. Ще під час навчання в школі батьки помітили, що Олеся має здатність навчати сусідських дітей. Не раз бувало допомагала їм з домашнім завданням. Самій ж навчання давалось легко. Олеся завжди казала батькам, що хоче бути вчителем. Закінчивши успішно школу, вона поступила в педагогічний університет на вчителя молодших класів.

В університеті особливих проблем з навчанням не виникало. Звичайні студентські будні – пари, сесії, життя у гуртожитку.

Подруг у Олесі було небагато. Зі Світланою познайомилась на четвертому курсі на одному з університетських заходів. З часом між дівчатами зав’язалась міцна дружба.

Якось запросила Світлана Олесю до себе додому відсвяткувати свій день народження. Світлана жила разом з старшим братом Маркіяном у тітки Марини. Батьків у них не було – вони ще в школі залишилися круглими сиротами.

Прийшовши до Світлани в гості Олеся одразу сподобалася тітці Марині. Лагідна вдача і щира посмішка дівчини запала в душу також і Маркіяну, який весь вечір не зводив очей з неї, а опісля запропонував відпровадити до гуртожитку. Олеся була не проти, тим паче, що вже була пізня година. На прощання Маркіян попросив у Олесі номер телефону.

Спочатку була переписка у месенджері, пізніше все частішими стали дзвінки, а далі зустрічі.

Так минув майже рік, і на пропозицію Маркіяна одружитися, Олеся не вагаючись відповіла “так” – більше не уявляла собі життя без цього щирого рішучого хлопця, яким виявився Маркіян. Повернувшись додому Маркіян розповів все Світлані і тітці Марині, які дуже зраділи від того, що матимуть таку братову і невістку.

Наближалося літо, та й навчання добігало до кінця. У Олесі попереду був захист диплому і далі вже самостійне доросле життя. Успішно закінчивши університет Олеся поїхала додому, у своє рідне село. Дівчину радісно зустріли батьки, бо тепер не часто бачили свою єдину дитину. Олеся ж сумувала за коханим, який залишився в місті. У нього була стабільна робота – Маркіян працював особистим водієм гендиректора приватної будівельної компанії, тож мав ненормований робочий графік і не мав змоги приїхати коли захочеться.

Батьки помітили, що Олеся дуже часто розмовляє по телефону і намагається розмовляти наодинці. Якось Катерина запитала дочку, з ким це вона так годинами розмовляє? Олеся розповіла батькам про Маркіяна і про те, що погодилась вийти заміж за хлопця.

Наближався ювілей Онисима, і батьки Олесі вирішили запросити Маркіяна в гості, щоб ближче познайомитись з хлопцем. Маркіян попросив колегу по роботі замінити його в разі необхідності і поїхав на зустріч з батьками Олесі. Олеся також запросила і Світлану з тіткою Мариною – ця зустріч мала б стати своєрідним сватанням.

Знайомство Маркіяна з батьками Олесі пройшло не зовсім гладко. Бо не такого чоловіка хотіли вони для своєї єдиної дочки. Батьки надіялися, що вона вийде заміж за успішного, заможного чоловіка, а Маркіян виявився простим робочим – водієм.

Як не просили батьки, щоб Олеся не спішила, подумала про своє майбутнє, нічого не допомагало. Олеся рішуче заявила, що любить тільки Маркіяна і бути їй щасливою тільки з ним.

Врешті-решт батьки змирилися з вибором дочки, сказали що допоможуть з весіллям і хочуть щоб вона була щасливою.

Ось настав цей щасливий день – Маркіян і Олеся поєднали долі в одну щасливу родину. Весілля було напрочуд дуже гарним, здається такого ще не було в тім селі.

Сумно було батькам було відпускати Олесю з дому, але все вже було вирішено – Олеся переїздить жити до міста, вони з Маркіяном винаймуть квартиру, а з часом подумають і про власне житло. До того ж подруга тітки Марини, що працювала завучем у школі сказала, що звільнилось місце вчителя молодших класів. Тепер у Олесі буде перша робота.

Минуло два роки, Олеся народила сина, якого назвали Артуром. Хресною мамою стала Світлана. Щастю подружжя не має меж, всі радіють малим хлопчиком, допомагають молодій матусі. А особливо щасливим почувається Маркіян у нього тепер крім сестри Світлани і тітки Марини є кохана дружина Олеся і чудовий син, і для цих людей він здатен перевернути світ.

Онисим і Катерина ж тепер часто навідуються до них у гості. Попросили у Маркіяна пробачення за те, що не сприйняли його одразу. Але він все розумів – батьки Олесі так сильно її люблять, що хотіли для неї найкращого. Маркіян був вдячний батькам Олесі, бо вони подарували йому найбільше щастя у житті.

Олеся ж була рада, що її батьки нарешті прийняли її чоловіка як рідного сина.

Марія Мазурик