Ольга зупинилася біля вітрини ювелірного магазину й мимоволі замилувалася своїм відображенням. Новий костюм ідеально підкреслював фігуру. Жінці нещодавно виповнилося двадцять вісім, і життя складалося якнайкраще. Кар’єра стрімко йшла вгору, власна квартира була облаштована зі смаком. А нещодавно в її житті з’явився чоловік, про якого можна було лише мріяти.
Телефон завібрував — надійшло повідомлення від Ігоря: “Чекаю тебе у нашому кафе. Є важлива розмова.”
Ольга усміхнулася, поправила волосся й попрямувала до їхнього улюбленого місця зустрічей. Серце підступно забилося швидше — може, сьогодні саме той день? Вони зустрічалися вже рік, і щоразу Ігорю вдавалося здивувати її чимось особливим.
У кафе Ігор сидів за їхнім звичним столиком біля вікна. Побачивши Ольгу, він підвівся і, як завжди, галантно відсунув для неї стілець.
— Ти сьогодні особливо гарна, — сказав Ігор, милуючись нею.
— Дякую, — Ольга трохи зашарілася. — Про що ти хотів поговорити?
Ігор помітно нервував, постукуючи пальцями по столу. Ольга ніколи не бачила його таким — зазвичай впевнений у собі менеджер великої компанії, зараз він здавався розгубленим хлопчиськом.
— Знаєш, я довго думав… — почав Ігор, дістаючи з кишені маленьку оксамитову коробочку.
— Ти неймовірна жінка, Олю. Розумна, незалежна, цілеспрямована. Ти повністю змінила моє життя. Я хочу бути з тобою завжди.
Ольга затамувала подих. Ігор опустився на одне коліно:
— Ти вийдеш за мене?
Каблучка засяяла у променях весняного сонця. Ольга притисла долоні до обличчя. По щоках котилися сльози радості.
— Так, звісно, так!
Весілля було скромним, але красивим. Ольга світилася від щастя. Нарешті вона зустріла справжнього чоловіка. Після церемонії молодята повернулися додому. Квартира Ольги вже була підготовлена для молодої сім’ї.
Ще до весілля Ігор запропонував з’їхатися й оселитися у квартирі Олі, щоб не платити за оренду.
— У тебе ж є власне житло, можна зекономити. А гроші відкласти на щось важливе, — сказав він тоді.
Ольга погодилася — дійсно, розумно використати те, що вже є. До того ж її квартира була у хорошому районі, неподалік від центру.
Перший час подружнє життя здавалося ідеальним. Ігор був уважним чоловіком — готував сніданки у вихідні, цікавився її справами, підтримував будь-які починання. Тільки інколи, повертаючись додому, виглядав особливо виснаженим.
— Важкий день? — питала Ольга, ніжно масажуючи йому плечі.
— Ти не уявляєш, — зітхав Ігор. — Таке відчуття, що я один тягну весь відділ. Керівник скидає на мене всі проєкти.
Ольга співчутливо хитала головою, намагаючись підтримати чоловіка. Вона й сама знала, як буває нелегко на роботі. Але Ігор справлявся, і це викликало у неї ще більше поваги.
Зміни почалися несподівано.
Одного разу Ігор повернувся додому раніше звичайного, кинув портфель у куток і впав на диван.
— Все, я звільнився, — оголосив він.
— Що? Чому? — Ольга завмерла з чашкою чаю у руках.
— Набридло терпіти цього начальника. Вважає себе найрозумнішим, вказує, що робити… А сам навіть таблицю в Excel скласти не може!
Ольга сіла поруч із чоловіком.
— І що ти плануєш робити далі?
— Знайду щось краще, — впевнено відповів Ігор. — З моїм досвідом це не проблема. Дай тільки трохи часу, щоб оговтатися.
Дні складалися у тижні. Ігор проводив час за комп’ютером, запевняючи, що розсилає резюме й проходить співбесіди. Але щось постійно було не так — то зарплата мала, то колектив не підходить, то умови роботи не влаштовують.
Поступово Ольга почала помічати, що всі домашні обов’язки лягли на її плечі. Раніше чоловік допомагав з прибиранням, ходив за покупками, готував. Тепер же, повертаючись з роботи, вона заставала його за комп’ютером, а на кухні громоздилася гора немитого посуду.
— Ігоре, може, хоча б посуд помиєш? — обережно запитала Ольга, розбираючи сумки з продуктами.
— Я зайнятий, не бачиш? — відмахнувся чоловік. — Веду важливі переговори щодо роботи.
Ольга підійшла ближче й побачила на екрані вікно онлайн-гри.
— Це такі переговори? — В її голосі прозвучала гіркота.
— Не починай, — зморщився Ігор. — Мені потрібно відволіктися, щоб мозок краще працював. Це допомагає генерувати нові ідеї для пошуку роботи.
Увечері, сплачуючи чергові рахунки, Ольга замислилася. Всі фінансові зобов’язання тепер лежали лише на ній — комунальні платежі, продукти, побутові дрібниці. Заощадження танули, а чоловік, здавалося, вважав таке становище цілком нормальним.
— Коханий, нам потрібно поговорити, — почала Ольга, присівши на край дивана.
— Ай, все через тебе! — Ігор роздратовано відкинувся на спинку крісла, коли його персонаж на екрані програв. — Що ще за розмови? У нас все нормально.
Ольга стиснула кулаки, намагаючись стримати підступаюче обурення:
— Нормально? Ти сидиш удома вже пів року. Усі наші заощадження тануть. Я сама тягну всі витрати.
— Зараз дуже важкі часи на ринку праці, — Ігор розвернувся до дружини. — Ти ж бачиш, я щодня шукаю роботу. Просто поки що нічого підходящого.
— І тому ти цілими днями граєш?
— Це допомагає мені відволіктися. Ти навіть не уявляєш, як важко бути безробітним.
У двері подзвонили.
На порозі стояла Наталія Сергіївна, тримаючи в руках об’ємний пакет.
— Синочку, я тобі їжі принесла! — просіяла жінка, заходячи у квартиру. Окинувши критичним поглядом вітальню, вона піджала губи.
— Ольго, коли ти востаннє витирала пил? Тут же дихати неможливо!
— Добрий день, Наталіє Сергіївно, — Ольга постаралася зберегти ввічливий тон. — Я працюю допізна, не завжди встигаю…
— От саме! — перебила свекруха. — Яка ж ти господиня, якщо не можеш створити затишок? Ігор заслуговує на краще! Подивися, як схуд, зовсім блідий.
— Мамо, не починай, — мляво відмахнувся Ігор, не відриваючись від монітора.
— А що — не починай? — Наталія Сергіївна пройшла на кухню, грюкаючи посудом. — Я правду кажу. Син у мене золотий, а ти його не цінуєш. Він же через тебе з роботи пішов!
— Через мене? — Ольга розгублено глянула на чоловіка.
— Звісно! — впевнено заявила свекруха. — Якби ти його підтримувала, створювала нормальні умови, він би не зірвався. А ти тільки про себе думаєш — робота, кар’єра. А чоловік удома сам!
Кожен візит свекрухи перетворювався на низку докорів і звинувачень. Наталія Сергіївна безцеремонно відкривала шафи, переставляла речі, критикувала все — від вибору штор до чаю.
Через тиждень вона з’явилася знову, цього разу з заклопотаним виглядом.
— Олюню, у мене до тебе прохання, — почала Наталія Сергіївна незвично м’яко. — Мені терміново потрібно купити ліки, дуже дорогі. Може, позичиш грошей? Я потім поверну.
Ольга мовчки дістала гаманець. Це вже стало звичним — то ліки, то труби, то нові меблі. Гроші ніхто не повертав, а будь-які нагадування про це зустрічалися ображеним: «Невже ти рахуєш кожну копійку? Ми ж родина!»
Одного разу, повернувшись з роботи раніше, Ольга застала незвичну картину: Ігор із матір’ю сиділи на кухні й жваво щось обговорювали.
— А, з’явилася! — Наталія Сергіївна піджала губи. — Ми тут з Ігорем говорили… Ти що ж, машину купити надумала?
— Так, я ж казала, що збираю на авто, — Ольга напружилася.
— І багато назбирала? — примружилася свекруха.
— Достатньо. Завтра їду в автосалон.
— От! — тріумфально вигукнула Наталія Сергіївна. — Я ж казала, Ігорю! У неї гроші є, а нам у допомозі відмовляє!
Ольга непорозуміло глянула на чоловіка:
— В якій допомозі?
— Розумієш… — Ігор знітився, — мама взяла кредит на ремонт. Думала, я допоможу виплачувати, але так сталося… Загалом, там борг пристойний накопичився.
— І до чого тут я?
— Як це до чого?! — втрутилася свекруха. — Ти ж частина сім’ї! Повинна допомагати! А ти замість цього собі машину купуєш!
— Це не ваша справа! — відрізала Ольга.
Через два дні вона все ж купила авто. Невеликий, але надійний седан — саме такий, про який мріяла. Коли припаркувалася біля будинку, її зустріли холодні погляди чоловіка й свекрухи.
— І що це? — процідив Ігор.
— Моя машина, — спокійно відповіла Ольга.
— Гроші на вітер! — обурилася Наталія Сергіївна. — Краще б сім’ї допомогла.
Минуло два тижні. Ольга насолоджувалася поїздками на своєму авто. Але якось увечері Ігор сів навпроти неї:
— Ми тут із мамою подумали… — почав він з важливим виглядом. — Треба продати машину.
— Що?
— Це найкраще рішення для сім’ї. Закриємо мамин борг, і всі будуть щасливі.
Ольга дивилася на чоловіка й не впізнавала у ньому того, за кого виходила заміж. Де той упевнений у собі чоловік, який будував плани на майбутнє? Перед нею сидів примхливий мамин синочок, готовий віддати останнє матері, аби самому нічого не робити.
Ольга різко встала з-за столу.
— Ви вирішили? Ви? А мене хтось спитав? Як ти взагалі можеш щось вирішувати? Ти не вклав ні копійки ні в цю машину, ні в цю квартиру! Цілими днями сидиш за комп’ютером, а я працюю, плачу за все й ще маю звітуватися?!
— Не смій так зі мною розмовляти! — Ігор теж підхопився. — Я твій чоловік!
— Чоловік? — Ольга гірко усміхнулася. — Чоловік — це партнер, опора, людина, з якою будуєш майбутнє. А ти хто? Безробітний геймер, який навіть із матір’ю не може розібратися самостійно!
У двері подзвонили. На порозі, ніби за викликом, з’явилася Наталія Сергіївна.
— Я все чула! — вона влетіла у квартиру, мов розлючена фурія. — Як ти смієш так говорити з моїм сином?! Невдячна! Ми ж тобі добра бажаємо, про сім’ю думаємо, а ти!
— Про сім’ю? — Ольга схрестила руки. — Ви обоє паразитуєте на мені! Я працюю, утримую цю квартиру, плачу за все. А ви тільки вимагаєте й вимагаєте!
— Як ти смієш! — свекруха схопилася за серце. — Справжня дружина має піклуватися про чоловіка, про його родину! А ти? Егоїстка! Тільки про себе думаєш!
Усі ці місяці терпіння, спроби зберегти сім’ю, нескінченні поступки — все було марно. Перед нею стояли двоє людей, які бачили у ній лише джерело грошей і зручностей.
— Геть, — тихо сказала Ольга.
— Що? — Ігор здивовано втупився в неї.
— Я сказала — геть із моєї квартири. Обоє.
Наталія Сергіївна розкрила рота від обурення:
— Ти не можеш вигнати мого сина! Ви ж одружені!
— Можу, — Ольга пройшла у спальню й почала збирати речі Ігоря. — І роблю це прямо зараз.
Наступні пів години минули, мов у тумані. Ольга складала одяг, документи, особисті речі чоловіка. Ігор метався квартирою, то погрожуючи, то намагаючись розчулити дружину. Наталія Сергіївна причитала про невдячність сучасних жінок і про те, як вони не цінують справжніх чоловіків.
Двері зачинилися. Ольга повільно сповзла на підлогу. Тільки зараз, у тиші, вона усвідомила, що сталося. Сльози лилися з очей — від горя, від полегшення та від всього, що накопилося у серці за кілька останніх важких місяців.
