Ура! Леся приїхала! Якраз на моє день народження! Я знала, що ти перервеш свою тужливу відпустку заради мене! — Софія почала обіймати найкращу подругу прямо в передпокої. — Я така рада тебе бачити, оце так сюрприз! Треба ж таке — приховала від мене свій приїзд!
— Привіт Олесю, — в передпокій вийшов Артем, чоловік Софії, з маленьким Володею на руках.
— Привіт! — посміхнулася Олеся, і поцілувала Артема в його колючу щоку. Її серце в той момент застигло — вона не бачила свого коханого більше місяця і їй було нестерпно важко увесь цей час.
Софія навіть не здогадувалася, що її законний чоловік є об’єктом обожнювання її подруги Олесі, а якби дізналася, вона б викреслила Олесю зі свого життя. Ось уже шість років тривають ці переживання для Олесі, та й Артем раніше навіть не здогадувався про її почуття до нього. А зараз? Як буде зараз?
Шість років тому, коли Леся була ще студенткою, Софія зателефонувала їй і радісно вигукнула в слухавку:
— Кидай все! Бери на два дні квитки і дуй до мене на весілля! Квитки я оплачу! Тільки найкраща подруга може бути свідком, а це саме ти!
Олеся не знала нареченого Софії, бачила Артема тільки на фотографіях. Так, симпатичний хлопець, високий, міцний, посмішка красива. Коли Олеся приїхала на весілля, то її зустрів саме Артем на власній машині.
«Софії було ніколи, сама розумієш готується до весілля. Уже в машині Олеся відчула, що їй дуже подобається Артем: він дотепний, галантний і голос у нього м’який. Підвіз Олесю до будинку, де жила її мама, відкрив двері авто, подав їй руку.
— Олесю, будемо чекати тебе на весіллі, завтра у РАГСі о 10 ранку. Софія дуже хвилюється, скучила за тобою, — сказав Артем, поцілував Олесі руку і поїхав.
У ту ніч Леся погано спала. Їй здавалося, що сталося якесь прикре непорозуміння — Артем був перепризначений долею саме для неї, а не для Софії, але щось пішло не так.
На весіллі Соня висіла на шиї у подруги, але та ніби скам’яніла і крадькома дивилася в бік нареченого, просто щоб зайвий раз ним помилуватися.
Повернувшись в інститут, Олеся зрозуміла, що їй взагалі не до навчання. Вона подзвонила мамі і сказала, що кидає свій універ, нібито — зрозуміла, що за професією вона точно працювати не буде, бо це не її. З мамою довелося посваритися, але Леся повернулася додому на радість Софії. Знала б подруга, що Олеся кинула інститут для того, щоб бути ближче до її чоловіка!
— Слухай, Лесю, у Артема такий класний друг! Ми тебе за нього заміж видамо! Приходь до нас сьогодні ввечері! — Софія лукаво посміхнулася.
Олесю не цікавив Артемів друг, але вона прийшла саме через Артема. Сам друг, на ім’я Василь, був нецікавим, нудним і взагалі дівчині він був не до смаку. Але та старанно робила вигляд, що Вася їй сподобався, щоб як най довше залишитися в гостях. Вася почав залицятися до Олесі, і хоч взаємністю вона йому не відповідала, їй було вигідно те, що вони, нібито, зустрічаються: таким чином, четвірка друзів завжди трималася разом.
Потім Леся наплела йому щось про перше кохання, що вона ще не забула колишнього, тому їм з Васею краще розійтися і просто залишитися друзями.
Відтоді почалися одні випробування: Олеся давала собі слово, що буде зустрічатися з Софією тільки тет-а-тет, щоб поруч не було Артема, але бігла на перший поклик друзів, навіть коли ті були разом. Артем ніяк не виходив у неї з голови. Друзі разом проводили усі свята, ходили в кіно, на каток і в кафе, чи просто збиралися, щоб поспілкуватися.
Одного разу ледь не сталося, щось погане — Леся мало себе не видала. Це трапилося у поході з ночівлею в наметах. Коли вже сіло сонце, Олеся пошкодила ногу об гострий сучок і Артем зголосився перев’язати прямо в її наметі, щоб вона вже не вставала і не ходила. Особлива атмосфера і випите вино добряче закрутило Олесі голову, вона взяла Артема за руку і наблизила до нього своє обличчя. Артем розгублено подивився на дівчину і вийшов з намету. Леся лежала одна і мало не плакала — на неї нахлинули почуття сорому і розпачу.
Через півгодини, коли вона вже починала засинати, хтось в темряві заліз в намет. Серце Олесі затремтіло від щастя — вона подумала, що це Артем зрозумів її натяк, але виявилося, що це Софія.
— Олесю, ти ще не спиш? Слухай, Артем попросив нічого нікому не розповідати, але я вже не витримую, ти ж моя найкраща подруга! — зашепотіла Софія. — У нас буде дитина! Вже майже два місяці!
Відтоді Олеся здалася. Вона так само зустрічалася з друзями, навіть закрутила два незначних романи, так про людське око, але все ж була таємно закохана у Артема, тільки без жодних натяків. Життя йшло своєю чергою, поки маленькому Вові не виповнилося три рочки. Святкуючи день народження дитини, друзі добряче випили, і Софія відправила чоловіка провести Олесю. По дорозі додому Олесі увірвався терпець і вона зі сльозами на очах сказала:
— Артеме, я не знаю, як мені далі жити! Я закохалася в тебе з першого погляду і ось уже шість років місця собі не знаходжу! Мені ніхто крім тебе не потрібен. Я розумію, що погано вчиняю з Софією, та я кохаю тебе і не можу нічого з собою вдіяти! Що ж мені робити?
— Слухай я щиро кохаю свою дружину, а ти для мене, як сестра і не більше! Вибач! — Артем сумно посміхнувся і знизав плечима.
Через два дні, нікому нічого не кажучи, Олеся поїхала у відпустку — до бабусі в село. Дівчина добряче виплакалася, заспокоїлася і тільки тоді почала відповідати на наполегливі дзвінки Софії, яка так нічого і не дізналася. Подруга вмовляла її приїхати до неї на день народження, та Олеся спочатку відмовлялася, а потім все ж таки приїхала.
— Артеме, ти мене вибач, я таких нісенітниць тоді наговорила, — виправдовувалася Олеся, коли вони з чоловіком на хвилину залишилися на одинці. — Я обманула, все зовсім не так! То була якась дивна хвилина слабкості, не знаю про що я взагалі тоді думала.
— Дивно, бо я нічого такого і не пам’ятаю, щоб ти щось подібне мені говорила, — злукавив Артем. — А значить, нічого і не було!
«Значить, доведеться і далі жити як жила» — подумала Олеся. Вона потай сподівалася, що Артем через місяць подивиться на неї іншими очима, можливо навіть закоханими. Але нічого такого не відбулося — Артем був холодним і байдужим по відношенню до неї, хоча як і раніше ввічливим і галантним. Значить, доведеться таки і далі так жити!
Фото ілюстративне.
