fbpx
Дозвілля
Олеся мріє, що колись вони заберуть її додому у світлий затишний будинок із квітковим садом. Якось їй навіть приснилося, що мама вчить її поливати квіти, а тато майструє для своєї донечки на подвір’ї гойдалку. І дівчинка навіть наклеювала на неї метеликів, яких так любить вирізати із картону.

Важко на одному малюнку зобразити світ, у якому ти живеш. Навіть тоді, коли у цьому світі – лише невелике ліжечко і ведмедик Тедді з блакитними очима…

І все ж, незважаючи на те, що Олеся володіла лише таким мінімальним шматочком Всесвіту, вона понад усе на світі любила малювати будинок на окраїні міста, де вона мешкала разом зі своїми друзями. Олеся любила їх усіх. Любила по-своєму. Кожному мешканцю дитячого будинку дівчинка подарувала багато місця у такому маленькому серці.

Олеся вважала себе щасливою дитиною, адже у свої сім років мала уже так багато найрідніших друзів. Ось, наприклад, Анастасійка: ніколи не розлучається із коником, якого їй минулого року подарував Миколай. Подруга Олесі вірить, що цей іграшковий приятель відкриває для неї небачені краєвиди, які існують на землі і колись, коли вона виросте, обов’язково відвідає їх усіх. А от Данилко… Йому лише недавно виповнилося п’ять, а він твердо переконаний, що стане відомим лікарем і врятує не одне людське життя…

Було у серці Олесі і два знаки запитання. Їх дівчина береже для своїх батьків, яких вона ніколи не бачила, та й не чула про них нічого. Але ці двоє людей часто сняться Олесі…

Дівчинка мріє, що колись вони заберуть її додому у світлий затишний будинок із квітковим садом. Якось Олесі навіть приснилося, що мама вчить її поливати квіти, а тато майструє для своєї донечки на подвір’ї гойдалку. І дівчинка навіть наклеювала на неї метеликів, яких так любить вирізати із картону. А потім Олеся прокинулася. І з того дня твердо вирішила, що в її серці вистачить місця для всіх… Навіть для незнайомців-батьків.

Щовечора перед сном Олеся підходить до вікна і дивиться у небо. Коли одна із зірок падає, залишаючи за собою мерехтливий відблиск, серце дівчинки б’ється частіше. В такі моменти Олеся не втомлюється загадувати одне і те ж бажання. Ні… їй не потрібні іграшки чи солодощі. Дівчинка мріє про власну, велику, щасливу родину.

А поки що це маленьке віконце дарує Олесі найдорожче – її особисте небо, де у невідомому просторі для дівчинки завжди світять дві загадкові постаті. Обнявши міцно свого Тедді, Олеся щодня уявляє, як вони разом із батьками відправляють у весняне небо, власноруч розмальованого, повітряного змія.

А десь там, у великому світі, по той бік дитячого будинку, жили вдвічі більше дорослих людей, які навіть не уявляли, від якого світлого сімейного щастя відмовився кожен із них.

Галина Андрусів