— Оленці потрібна моя допомога, Катрусю, — сказав Тарас, і з того моменту його батьківська відповідальність перетворилася на єдиний, всепоглинаючий пріоритет. Наша маленька Іринка і наше спільне життя відійшли в тінь.
Катерина пам’ятала, як починалися їхні стосунки з Тарасом. Вони були як єдине ціле, як дві половинки одного цілого, що нарешті знайшли одна одну. Вона, молода, сповнена ентузіазму, бачила в ньому надійного чоловіка, а він — своє натхнення та підтримку. Їхня спільна донечка, Іринка, стала підтвердженням їхнього міцного союзу, маленьким сонцем, що зігрівало їхній дім. Вона була впевнена, що її родина — це її фортеця, де панує розуміння і взаємоповага.
Однак, коли у стосунках двох людей з’являється третя сторона, навіть якщо це дитина, яка потребує допомоги, баланс може порушитися. У Тараса була донька від першого шлюбу, Оленка, яка вже була майже дорослою. Вони з колишньою дружиною розійшлися давно, і Тарас завжди сумлінно виконував свої батьківські обов’язки, але спілкування з Оленкою було, переважно, віртуальним та епізодичним, зрідка зустрічами на вихідних.
Усе змінилося минулої осені, коли Оленка вирішила переїхати до їхнього міста на навчання.
— Оленці потрібна моя допомога, Катрусю. Вона ж зовсім юна, ще не знає, як тут усе влаштовано, — пояснював Тарас увечері, складаючи список речей для нової квартири доньки.
Катерина, звісно, погодилася. Вона завжди поважала його відповідальність і бажання бути добрим батьком. Вона сама допомагала Тарасові обирати для Оленки подарунки, намагалася підтримувати з нею теплі стосунки, коли вони зустрічалися. Вона розуміла, що переїзд — це стрес, і батьківська підтримка зараз життєво необхідна.
Спочатку це була лише допомога з переїздом. Потім — допомога з оформленням документів у навчальному закладі. Потім — довгі вечірні розмови про її нове життя, про її страхи та плани. Тарас почав проводити все більше часу поза домом, пояснюючи це тим, що Оленці потрібна його постійна увага та присутність.
— Сьогодні я не встигну на вечерю, Катрусю. Ми з Оленкою поїдемо купувати їй новий стіл. Їй треба вчитися, — чувся голос Тараса в телефоні, і Катерина механічно кивала, хоча він цього не бачив.
Тарас завжди повертався пізно, втомлений, але натхненний. Він розповідав про досягнення Оленки, про її нових друзів, про її успіхи. Його очі горіли гордістю. Катерина слухала, намагалася посміхатися і щиро радіти за дівчину. Але щоразу, коли Тарас занурювався в розповідь, вона відчувала, як невидима стіна росте між ними.
Їхні вечори, які раніше були присвячені лише їм двом, їхній маленькій Іринці та розмовам про спільні плани, тепер перетворилися на короткі зведення новин про Оленку. Катерині здавалося, що в їхньому домі не залишилося місця для їхнього з Тарасом життя. Навіть Іринка, яка звикла бачити тата постійно вдома, почала питати:
— Мамо, а тато коли прийде? Він знову до Оленки поїхав?
Ці дитячі запитання ранили Катерину більше, ніж будь-які слова. Вона відчувала, що вона, їхня спільна донька, їхнє подружнє життя — усе це немовби відійшло на другий, а то й на третій план.
Одного разу вони планували поїздку на вихідні до лісу. Катерина довго чекала цієї поїздки, уявляла, як вони втрьох гулятимуть під жовтим листям, насолоджуючись тишею і спільним часом. Це був їхній шанс знову відчути себе родиною.
У п’ятницю ввечері, коли Катерина вже збирала валізи, Тарас прийшов додому з вибачливим поглядом.
— Катрусю, нам доведеться скасувати поїздку. У Оленки виникла проблема з інтернет-провайдером, їй потрібна термінова допомога з підключенням, бо в неї важливий проєкт на понеділок, — сказав він, навіть не помітивши сльози, що блищала в її очах.
Вона відчула глибоке здивування. Не через Оленку, а через Тараса. Невже він не розумів, наскільки це було важливо для них? Невже проблема з інтернетом важливіша, ніж обіцянка, дана їхній спільній дитині?
— Тарасе, ти знаєш, як довго ми цього чекали. Іринка так раділа. Хіба це не можна вирішити в суботу вранці? — її голос звучав тихо, але в ньому була напруга.
— Катю, це дійсно терміново. Я ж не можу її залишити. Вона моя донька. Ти ж мене розумієш, — він подивився на неї з таким виглядом, ніби вона повинна була відчути сором за своє невдоволення.
— Розумію. Звісно, розумію. Ти — батько, — прошепотіла Катерина, складаючи речі назад у шафу. Вона не стала сперечатися. Вона не хотіла, щоб їхня розмова перетворилася на гучний конфлікт, який почує Іринка.
Вона пішла до кімнати доньки, щоб пояснити, що їхня подорож переноситься. Бачити розчароване обличчя Іринки було важче, ніж відчувати власний біль.
Наступні місяці нічого не змінилося. Тарас постійно був заклопотаний життям Оленки. Він став її особистим водієм, фінансовим консультантом, психологом, майстром на всі руки. Вони розмовляли про її заняття, про її плани, про її успіхи. Але розмови про їхнє спільне життя з Катериною, про їхні стосунки, про їхню спільну дитину — ці теми випарувалися.
Якось Катерина вирішила поговорити відверто. Це був їхній шанс.
— Тарасе, ми повинні поговорити. Наші стосунки… мені здається, вони змінилися, — почала вона, коли Іринка вже спала.
— Що змінилося, Катю? Я не розумію. Я тут, поруч, — він відклав телефон, де перед цим листувався з Оленкою.
— Ти поруч, але ніби далеко. Ти повністю поглинутий життям Оленки, і я це розумію, вона потребує підтримки. Але я… ми… теж потребуємо тебе. Мені іноді здається, що я стала просто фоном у твоєму житті. Хіба я більше не важлива для тебе? — вона намагалася контролювати свій голос.
— Катрусю, як ти можеш таке казати? Це просто несправедливо. Я працюю, я піклуюся про всіх. Який фон? Ти мати моєї дитини, моя дружина. Просто Оленці зараз важкий період. Я не можу її кинути. Ти ж сильна, ти впораєшся. А вона… вона ще не така стійка, — він говорив це з такою впевненістю, ніби пояснював очевидну істину.
— Чому ти вирішив, що я сильна, і тому мої потреби і наші спільні потреби можна відкласти? Хіба моя “сила” означає, що мені не потрібна твоя увага, підтримка, спільний час? — запитала Катерина, відчуваючи, як усередині все стискається від образи.
— Я просто знаю, що ти мудра жінка і все розумієш. Я докладу більше зусиль для нас, як тільки Оленка влаштується, — пообіцяв Тарас, але в його очах не було того вогню, який був раніше. Він уже подумки був із Оленкою, вирішуючи, напевно, її чергову проблему.
Ці слова “як тільки” стали для Катерини символом їхнього нового життя. Їхнє щастя було поставлене на паузу, в очікуванні, коли життя Оленки налагодиться. А Катерина не хотіла жити в очікуванні. Вона не хотіла бути тимчасовим варіантом, який можна активувати, коли всі інші справи будуть вирішені.
Вона зрозуміла, що проблема не в Оленці, і не в тому, що Тарас їй допомагає. Проблема була в тому, що Тарас більше не бачив Катерину як свого партнера, як свою першу і єдину родину, яку потрібно підтримувати щодня. Він бачив її як стійку опору, яка просто повинна чекати, поки він виконає свій батьківський обов’язок.
Катерина почала приймати цей факт і потроху змінювати своє життя. Вона записалася на курси, про які давно мріяла. Вона почала частіше зустрічатися зі своєю подругою, Мариною. Вона приділяла ще більше уваги Іринці, їхнім спільним іграм та розмовам. Вона перестала чекати Тараса на вечерю і лягала спати, коли хотіла, не очікуючи його повернення.
Вона віддалялася, і Тарас цього не помічав. Він був занадто заклопотаний тим, щоб бути ідеальним батьком для своєї старшої доньки, і не помітив, як тихо і поступово втрачав свою другу дружину.
Одного холодного вечора Катерина сиділа у вітальні, дивлячись у вікно. Тарас знову був у Оленки. Телефон у нього мовчав. Вона відчула не розпач, а дивовижний спокій. Вона зрозуміла, що знову стала пріоритетом, але вже для себе самої. І для своєї доньки. А місце Тараса в її житті стало меншим, легшим, ніби він сам зменшив свою значущість.
Вона не знала, що буде далі, чи зможуть вони повернути той баланс, який був раніше. Чи усвідомить Тарас, що справжнє партнерство вимагає уваги до обох сторін, а не лише до тієї, яка, на його думку, менш стійка.
А як вважаєте ви? Чи можна повернути близькість, коли один із партнерів так сильно віддалився, присвятивши себе вирішенню проблем іншої, хоча й близької, людини? Чи має Катерина право вимагати більше уваги до їхньої спільної родини?
Будь ласка, поставте вподобайку, якщо вам відгукнулася ця історія, і напишіть свій коментар, поділіться своєю думкою. Це дуже важливо для нас, щоб ми могли зрозуміти, які теми є найактуальнішими для наших читачів!
