Моя мама завжди була для нас з сестрою всім. Її життя можна було б описати як нескінченне випробування сил і характеру. Вона віддала себе нам без залишку, постійно працюючи, щоб ми не відчували нестачі в нічому.
Мій батько залишив нас, коли я була ще маленькою, і мама сама піднімала мене й Христину. Вона ніколи не скаржилася на труднощі.
Нам здавалося, що у світі немає жодних проблем, бо мама завжди знаходила сили робити все: тримати у порядку дім, годувати, одягати і працювати у дві зніми.
Я була першою дитиною, і від самого початку мама казала, що все своє життя віддасть заради нас, що ми з Христею — її головний сенс життя.
І хоч іноді було важко, вона ніколи не показувала своїх сліз чи втоми. Всі радощі і сумні моменти у нашій родині ми переживали разом. Вона була для нас прикладом сили і відданості.
Але життя змінюється. Я вийшла заміж за Романа і маю донечку Софію. Шлюб був важким, але я намагалася побудувати щось стабільне для моєї доньки.
Десять років разом закінчилися розлученням, і я залишилася з Софією сама, як колись моя мама. Роман не підтримував нас фінансово, а я ледь зводила кінці з кінцями.
Кожен день — боротьба. Я не хотіла, щоб Софія відчувала, як важко мені, але навіть в найважчі моменти я згадувала слова мами, що вона завжди віддавала все заради нас.
Можливо, тому, коли мені довелося вирішити, куди рухатися далі, я знову звернулася до маминої спадщини — бабусиної хати в Карпатах. Це стало шансом, але й великою випробуваною задачею, яку я ще не знала, як вирішити.
Мені 35, і я сама виховую свою дев’ятирічну доньку Софію. Десять років шлюбу закінчилися розлученням, залишивши мені лише спогади та дитину, яку я люблю всім серцем.
Мій колишній, Роман, не платив аліментів, бо офіційно ніде не працював. Перші місяці після розлучення я ледь зводила кінці з кінцями: зарплата ледве покривала оренду в місті, продукти та шкільні потреби Софії.
Але одного дня я згадала про бабусину хату в Карпатах — і це стало моїм порятунком. Або, як виявилося згодом, новим випробуванням.
Бабуся Марія, мамина мама, жила в селі біля Яремче, в маленькій хатині на краю полонини. Шість років тому її не стало, і хата залишилася пустувати. За документами вона належала моїй мамі, Наталі, але та не цікавилася нею.
Мама недавно вийшла заміж за Тараса, чоловіка на вісім років молодшого за неї. Я жартувала, що вона вічно в медовому місяці, і мама сміялася, не ображаючись. Її нове життя було сповнене романтики, а стара хата в горах її не хвилювала.
Одного вечора, коли я вкотре намагалася розтягнути зарплату до кінця місяця, я зателефонувала мамі.
— Мамо, я хочу пожити в бабусиній хаті, — сказала я. — Можу зробити ремонт, привести її до ладу.
— Олено, бери, — мама відповіла легко. — Мені вона не потрібна. Тільки не чекай, що я туди приїжджатиму.
Я отримала її згоду, і ми з Софією вирушили в Карпати. Хата була в жахливому стані: дах протікав, вікна тріснули, подвір’я заросло бур’янами. Але я побачила в ній шанс. Це було місце, де я могла почати все спочатку.
Ремонт став моїм першим викликом. Я взяла кредит на 50 000 гривень, щоб замінити дах і оновити огорожу. Всередині я пофарбувала стіни, купила прості меблі, облаштувала кухню. Софія була моїм маленьким помічником.
— Мам, давай зробимо мою кімнату синьою, як небо! — сказала вона, тримаючи пензлик.
— Синьою? — я засміялася. — А як же твої улюблені метелики?
— Тоді синю з метеликами! — вона вперто нахмурила брови.
Її радість надихала мене. Карпати стали нашим притулком. Софія ганяла полониною, ловила метеликів, плела вінки з кульбаб. Я сиділа на ґанку, пила трав’яний чай і слухала птахів. Моя душа, стомлена роками невдалого шлюбу, почала оживати.
Через пів року я вирішила здавати дві вільні кімнати туристам. Перший гість, молодий художник із Харкова, був у захваті від краєвидів.
— Олено, це місце — магія, — сказав він, малюючи краєвид із вікна. — Ти могла б заробляти більше, якби розрекламувала хату.
— Реклама? — я здивувалася. — Це ж складно.
— Та ні, — він усміхнувся. — Зроби сторінку в інтернеті, і люди самі приїдуть.
Його слова запали мені в душу. Я створила сторінку, розмістила оголошення, і незабаром черга була розписана на місяці. За місяць я заробляла 10 000–15 000 гривень, що дозволяло покривати кредит і відкладати на репетиторів для Софії. Життя налагоджувалося.
Але, однієї весни, через три роки після переїзду, мама приїхала до нас. Я думала, вона скучила за Софією, але її слова перевернули мій світ.
— Олено, я хочу здавати цю хату сама, — сказала вона, стоячи в моїй кухні. — Тарас має план. Ми розвинемо бізнес, здаватимемо хату туристам. Тобі треба віддати ключі.
Я відчула, як земля йде з-під ніг.
— Мамо, що ти кажеш? — я поставила чашку на стіл. — Я вклала в цю хату все! 50 000 кредиту, мій час, мою душу! Це наш дім із Софією!
— Тарас краще знає, як вести справи, — вона відвела погляд. — Він каже, що ти не використовуєш потенціал. Ми можемо заробляти більше.
— Тарас? — я не могла повірити. — Мамо, це ти проти мене? Ти обираєш його, а не нас?
Софія, яка гралася у дворі, почула наші голоси і забігла в хату.
— Мамо, що сталося? — її очі були сповнені тривоги.
— Нічого, сонечко, — я пригорнула її. — Іди пограйся.
Мама мовчала, але я бачила, що вона не відступить. Я зателефонувала сестрі Христині, яка жила у Львові.
— Христю, мама хоче забрати хату, — я ледве стримувала сльози. — Каже, що Тарас краще впорається.
— Що? — Христина була вкрай здивована. — Вона ж ніколи не цікавилася тією хатою! Це Тарас її налаштував, так?
— Напевно, — я зітхнула. — Він хоче якийсь бізнес. Але чому проти мене?
— Олено, це несправедливо, — Христина обурилася. — Ти зробила з хати рай, а вони хочуть усе забрати? Я приїду.
Христина приїхала через кілька днів. Ми сиділи втрьох у бабусиній хаті, намагаючись знайти вихід.
— Мамо, чому ти так робиш? — Христина дивилася на маму. — Ти ж завжди казала, що ми — твоя опора.
— Дівчата, я не хочу вас образити, — мама нервово крутила обручку. — Але Тарас має план. Він хоче зробити з хати цілий туристичний комплекс.
— Комплекс? — я не стрималася. — Мамо, це я зробила ремонт! Я вклала гроші! А де був Тарас, коли дах протікав?
— Він чоловік, Олено, — мама підвищила голос. — Він знає, як заробляти гроші. Ти ще молода, знайдеш собі нове місце.
— Нове місце? — Христина підвелася. — Мамо, це дім Олени й Софії! Ти не можеш їх вигнати заради Тарасових планів!
Мама виглядала розгубленою, але я бачила, що Тарас для неї пріорітет.
— Мамо, давай так, — я спробувала заспокоїтися. — Я можу платити тобі оренду, 5 000 гривень на місяць. Але не забирай у нас дім.
— Оренду? — вона задумалася. — Я поговорю з Тарасом.
Я знала, що він не погодиться. Тарас бачив у хаті лише гроші, а не мій дім.
Я вирішила не здаватися. Разом із Христиною ми почали шукати способи врятувати хату. Я запропонувала мамі викупити її за 200 000 гривень, розраховуючи взяти ще один кредит.
— Тарас каже, що ми заробимо більше, якщо здаватимемо хату самі. А викуповувати ми нічого не будемо, бо це все і так наше. — сказала вона. — Вибач, Олено, але я мушу його підтримати.
Я повернулася додому розбита. Софія, відчуваючи мою тривогу, підійшла до мене.
— Мамо, ми залишимося тут? — її голос тремтів.
— Я зроблю все, щоб ми залишилися, — я пригорнула її. — Обіцяю.
Нині я просто не знаю, як бути. Наша любляча, така добра мама, раптом забула про те, що ми її діти. Тарас затулив і замінив їй і сонце і зорі.
Вона думає його головою. живе його планами. каже, що нарешті таки щаслива і за все життя відчула, що то таке – жіноче щастя.
Як мені бути у цій ситуації, як відкрити матері очі, як нагади їй, що ми – сім’я. а Тарас – лиш чоловік який може піти так просто, як колись пішов тато.
От як бути у моїй ситуації?
Головна кратинка ілюстратвина.
