Я поспішала до сина в гості з невеличкою сумкою речей. Привід для візиту був невеселий, але я не хотіла тривожити рідних, поки все не проясниться.
— Мамо, як ви неждано завітали! — радісно зустріла мене невістка Ольга.
— Здрастуй, Олю. Як там мій Антошка? А де Оленочка? — не встигнувши скинути пальто, я засипала її питаннями.
— Антошка у моєї мами. А Олена, — Ольга понизила голос, — жениха собі знайшла! Красень, багатий!
Її очі загорілися, а я отетеріла. Відправляла доньку вчитися, а тут уже весілля на носі.
З кімнати вийшла моя молодша донька Олена.
— Мамо! Як ти доїхала? Чому не попередила? Давай, я допоможу, — заметушилася вона, забираючи мою сумку.
— Тітка Маша довезла. Вона до своєї дочки їхала, то я напросилася. Як ви тут, у тісноті? Не сваритесь, Леночко?
— Мам, усе гаразд, — відповіла донька.
Оля кивнула на підтвердження.
— Тісно, але разом! Олена з Антошкою в одній кімнаті, я — в спальні. А твій син вічно на роботі, — з сумом сказала Оля, а потім додала: — Але скоро Олену за Ігоря видамо, і тебе до нас заберемо!
— Я теж зможу, якщо Ігор не проти. У нього великий двоповерховий дім, — мовила Олена.
— Він такий багатий! Ювелір! Тобі, Олено, пощастило. Треба швидше весілля грати, — жваво підхопила Оля, забираючи сумку з рук Олени.
Я пройшла на кухню, сіла з дороги й поглянула на доньку.
— Оленочко, він старший? Розлучений, мабуть?
— Ігор — ювелір, і не був одружений. Ой, мамо, він такий неймовірний. Вік неважливий, — зітхнула Олена, обіймаючи мене.
Я погладила її по плечу й теж зітхнула.
— Олено, не в грошах щастя, — коротко мовила я.
— Він мене кохає. Скоро зробить пропозицію, — щебетала Олена, поправляючи мені шарфик. — Мам, а ти чому приїхала? Не планувала ж.
— До спеціаліста треба, — сухо відповіла я.
— Щось сталося?
— Ні, просто вік. Треба здоров’я перевірити. Поживу у вас, якщо Оля не вижене.
— Не сподівайтесь, — усміхнулася Оля. — Давайте чай пити. Кирило тепер пізно повертається, прийде, коли ми вже спатимемо.
— Дівчата, у сумці пиріжки. Олено, твої улюблені, від тітки Маші.
— Мам, я на дієті, — відмахнулась Олена.
— Боїться не влізти у весільну сукню, тому нічого не їсть, — зітхнула Оля.
Олена сяяла від щастя й увечері полетіла на побачення до Ігоря, залишившись у нього до ночі.
Наступного дня я разом із Оленою поїхала до лікарні. Вона всю дорогу розповідала про Ігоря, який він чудовий і як її любить.
Я ростила дітей сама — чоловік рано пішов із життя. Другий раз заміж не вийшла, віддавши всю себе синові Кирилу та доньці Олені.
Олена не замовкала, та я не дуже вірила, що її роман із багатим ювеліром може стати серйозним.
— Сукню ще не вибирала, але дуже хочу, — ділилася донька. — І хочу познайомити тебе з Ігорем.
— А ти знайома з його сім’єю? — запитала я, чекаючи в черзі.
— Ні. Його мати живе в іншому місті з молодим чоловіком, у батька — інша сім’я.
— Дивно, що його досі не оженили. Таких зазвичай розбирають змалку.
Лена знизала плечима — видно, не замислювалась, чому її наречений досі неодружений.
Увечері Ігор забрав ЛОлену до себе додому.
— Лено, хочу, щоб ти залишилася до ранку. І взагалі, пора тобі переїхати до мене. Ми разом три місяці, дорослі люди, тож немає сенсу зволікати, — сказав він.
Я бачила, як Олена розгубилася.
— Ігоре, до нас мама приїхала. Їй потрібна моя підтримка.
— У неї щось сталось? — насторожився він. — Якщо потрібна допомога, тільки скажи.
— Ні, просто треба возити її до лікарні. Потрібен час.
— Я б дав тобі машину, але не можу без своєї. Після весілля куплю тобі авто, — пообіцяв Ігор.
— Дякую, коханий. Я подумаю.
— Звісно, я не кваплю, — відповів він.
Олена залишилася в нього на ніч. Уранці я дізналася, що вона металася його величезним домом у пошуках халата. Умови там були куди кращі, ніж у тісній ванні в квартирі Кирила й Олі.
Олена відчувала себе зайвою в брата. До того ж Кирило з Олею постійно з’ясовували стосунки — їхній шлюб тріщав по швах, і сестра лише заважала.
Олена згадала пропозицію Ігоря. Я подумала, що вона права, якщо вирішить переїхати, залишивши Кирила, Олю й Антошку в спокої.
Та раптом усе змінилося. Олена вийшла з ванни, мокра й розгублена, коли до неї підійшла незнайома жінка.
— Помий підлогу у ванні й швиденько приготуй сніданок! — наказала вона.
Я уявляла, як Лена, червона від сорому, перепитала:
— Що, вибачте?
— Що чула! Помий підлогу, сніданок приготуй. Я люблю домашні вафлі й какао, а Славко — омлет із грінками. І з водою економніше, мій син не мільйонер, щоб ти тут годинами купалась!
— Славік? — Лена не розуміла, про кого йдеться.
— Я Маргарита Вікторівна, мати Ігоря, а Славік — мій цивільний чоловік. Ми з дороги, голодні. Накрий стіл і переодягнись, у халаті ганяти по дому непристойно.
Олена не сперечалася — вона ж була гостею. Але чому Ігор не попередив про приїзд матері?
— Олено, ти так рано встала, — жартував Ігор, обіймаючи її.
— Там твоя мама приїхала, — тихо мовила Олена.
— О, ви познайомилися? — усміхався він.
Та назвати це знайомством було важко.
— Вона звеліла готувати сніданок.
Ігор кивнув.
— Ти так смачно готуєш, мамі сподобається. Поснідаємо разом, а потім я відвезу тебе й твою маму до лікарні.
Лена приготувала вафлі й грінки. Маргарита з’явилася, забрала їжу й кинула:
— Ти надто повільна. До речі, як тебе звати?
— Олена.
— А не Інга? — байдуже мовила жінка, піднявши брову.
Ігор потягнув Олену за стіл, жартував, знайомив із матір’ю.
— Ми вирішили, що Олена переїде до мене, — оголосив він.
Маргарита й бровою не повела. Її чоловік Славік здивовано глянув на неї.
— Це неможливо, синку. Ми зі Славіком поживемо тут, а потім продамо дім. Купиш собі щось простіше. Навіщо тобі такі хороми? — сказала вона.
— Я не один, мам. Ми з оленою житимемо разом. Потім поговоримо, нам пора. Треба відвезти Оленину маму до лікарні, — спокійно відповів Ігор.
— Які лікарні? Їдемо до ріелтора, — незворушно мовила Маргарита.
— Я відвезу Лену, а потім ріелтор, — відрізав Ігор.
Олена розгублено мовчала. У машині Ігор сказав, що ввечері забере її.
— Буде вечеря, у мами ювілей, хоче відсвяткувати з друзями. Ти теж запрошена, моя майбутня дружина.
— Мені ніяково, — мовила Олена.
— Та годі, заїду о п’ятій. Допоможеш із закусками, салат наріжеш, келихи протреш. Дрібниці, — усміхався він.
Вони розійшлися біля метро — Ігор не довіз Лену, бо Маргарита поквапила його.
Я помітила, що донька повернулася без настрою.
— Оленочко, що сталося? — запитала я дорогою до лікарні.
— Усе гаразд, мамо.
— Як твій Ігор? Щось не так? Ти така сумна, — м’яко мовила я.
Олена не стрималася.
— Його мати приїхала святкувати ювілей і продати дім. Мене запросили, але я не впевнена, що хочу їхати.
— Чому?
Олена знизала плечима. Їй здалося, що Маргарита бачить у ній прислугу, а не невістку. Ім’я «Інга» остаточно її вселило зневіру.
До вечора Олена думала, як відмовитися. Та Ігор сам подзвонив.
— Олено, ура! Святкуватимемо в ресторані, друг знайшов зал! — радісно повідомив він.
— Я рада. О котрій? — почала Олена.
— Оленко, залишайся вдома. Що ти робитимеш із незнайомими тітками? Вони про своє, жіноче, а ти їм у доньки годишся. Ніяково. Потім удома відсвяткуємо. Мамі сподобалися твої вафлі.
Олена не знала, радіти чи ображатися.
Наступного дня ми знову поїхали до лікарні. Постійні поїздки й консультації виснажували мене. Я зізналася, що не хотіла засмучувати дітей поганими новинами і не казала про те, як справи насправді.
— Доню, кому я потрібна? Кирило вічно на роботі, з Олею живуть погано. А ти молода, тобі треба будувати щастя з Ігорем, — сказала я.
— Мамо, твоє здоров’я важливіше. А з Ігорем, усе ще хитко, — відповіла Лена, щоб не засмучувати мене.
Увечері Ігор подзвонив незадоволений.
— Олено, де ти пропадаєш? Я ж казав, можеш сама приїхати на вечерю. Адресу знаєш, — пом’якшившись, додав він.
Олена здивувалась на його слова — він сам просив не приїздити.
Донька почала виправдовуватись розповіла про брата. Того дня вона дізналася, що Кирило давно звільнився й бреше Олі.
— Ігоре, пробач, я закрутилася. У мами складно зі здоров’ям, а брат бреше, що працює. Місяць десь тиняється, грошей не приносить.
Ігор слухав її фоном, не розбираючись, хто такі Кирило й Оля. Новину про моє здоров’я він сприйняв холодно.
— Гаразд, подзвоню завтра, — сухо попрощався він.
Наступного дня Олена знову була зайнята — возила мене до лікарні, заспокоювала.
— Олено, де ти? Мама чекає! — наполягав Ігор.
— Не зможу приїхати. Удома безлад, брат із дружиною розлучаються, Кирило пішов. А завтра вранці мені до мами в лікарню, — крізь сльози прошепотіла Лена.
— Щось серйозне?
Вона розповіла йому все, адже поділитися не було з ким. Ігор відреагував холодно й поспішно попрощався.
— Олено, пробач, мама запросила подруг, після вчора не заспокояться. Раз тебе не буде, доведеться мені готувати ці вафлі! — роздратовано кинув він.
Олені стало не по собі. Вона хотіла передзвонити, вибачитися, навіть поїхати. Але зрозуміла, що її знову кличуть прислужувати Маргариті.
— Вона тобі ніхто! Якась незнайомка тобою командує! — вичитувала Оля. — У мене свекруха золота, а от твій брат.
Наступного дня донька приїхала до мене у стаціонар. Вона ула розгублена, не знала, як бути.
— Оля каже, що я не повинна терпіти до себе такого ставлення зі сторони матері Ігоря ще до шлюбу. Каже, що ця ситуація із ювілеєм теж показує, що у тій родині я ніколи не буду сприйматись за рівну. Як бути мама?
— А ти зателефонуй і попроси про допомогу. Скажи. що мені геть зле.
Донька вагалась, але нареченого набрала.
— Олено, пробач, але возитися з твоєю нездоровою матір’ю не хочу. Вона не теща, а ти — не дружина. Я передумав, мені дружина з такими негараздами не потрібна. Сама утримуй своїх родичів, — не добираючи слів мовив він.
Олена оторопіла. Вона ж ніколи нічого в нього не просила! Та Ігор не зупинився.
— Зі своєю матір’ю й братом возись сама. Вони сіли тобі на шию, а ти й рада! Усе, Олено, бувай.
Син таки розлучився із Олею, квартиру вони розділили. Олена так і не знайшла поки кавалера, три роки минуло, але поки доля у неї не склалась.
Вона часто згадує ігоря. Каже, що якби я тоді не приїхала зі своїми негараздами, якби Кирило і Ольга не підливали масла у вогонь, можливо, вона була б щасливою зі своїм Ігорем.
— Через ваші негаразди, я такий шанс втратила. У мене було все добре, доки ви усі не зіпсували мого життя.
Мені соромно і прикро, але чому я й досі не розумію. Скажіть, хіба у тому є моя вина?
Головна картинка ілюстративна.
