Всі з нетерпінням чекали того щасливого дня. Так, клопотів було багато і витрат також, але вони були радісними. Треба про все подбати наперед, десь завдаток оплатити, десь домовитися, щоб не пролетіти в потрібний момент. Кожен тішився своєю виконаною роботою та тим що старався і допомагав.
Хвилювалися не лише батьки і Оленка, але молодший брат з сестрою також. Вони жили дружно і в великій любові, то ж доля старшої сестри не була їм байдужою. Хотілось, щоб щастя крокувало з нею і життя вдалося. Та й за цей день переживали, щоб приніс хороші емоції і став неповторним спогадом для молодят.
Батьки хвилювалися не менше, пробували триматися спокійними, але не виходило. Їхня старша донечка створювала свою сім’я, ось-ось стане на рушничок щастя. Вилетить з їхнього гніздечка, з під батьківського крилечка і прийдеться влаштовувати своє власне, сімейне життя. Час швидко минув. І їхня щира дівчинка, яка допомагала їм, вже не житиме поруч. Вона колись і меньшеньких гляділа та придумувала різні ігри, лиш би їм було цікаво. Шкребло по серці, що не бачитимуть її щодня, покажеться до них як гостя і знову вертатиметься в свою домівку. Хоч би доля до неї була такою доброю і щирою, як вона сама. Щоб минали її невзгоди. Ще тривожились, щоб нічого важливого не забути в цей день і все зробити, як годиться. Бо через ті переживання можна щось забути чи переплутати. Та й весілля перше, можуть щось і не знати.
Оленка одягаючи весільну сукню теж думала про життя, яке на неї чекає. Трохи лякала невідомість. Привикла до спокою та затишку, що панували в батьківському обійсті. А як складеться в неї буде видно. Вдома, де народилася почувалася впевнено. Невідомо чи зможуть створити затишок чи зуміють побудувати своє життя щасливим. Думи переходили в тривожність. Все до чого вона звикла, було рідним і надійним стає минулим, а майбутнє не знати яке чекає.
Тільки Роман приїхав по неї зі своїми гостями, як розсіялися всі сумніви і тривоги. Навіяні думки вмить щезли. Вона побачила в ньому відповідального та серйозного мужчину, який дбатиме про свою сім’ю. І боятись їй нічого! Вона за ним буде як за кам’яною стіною.
Дівчина дуже кохала нареченого та й він її кохав. Раділа що вони знайшлися серед людей і стали одним цілим. В церкві Олена зрозуміла, що не помилилася, зробила правильний вибір. Відчувала, що буде в їхній оселі не лише затишок, а й велике щастя і вірна любов. Немов у повітрі витали ці почуття при самому шлюбі, який став благословенням їхньому подружжю навіки.
Галина Мазурик, “РОЗДУМИ ПЕРЕД ШЛЮБОМ”
