Олександра познайомилася з Євгеном на практиці під час навчання в медінституті, Євген вчився на паралельному курсі.
Олександрі навчання давалось легко, так що всі викладачі кафедри були нею дуже задоволені. Євген ж відставав від свого курсу, і практично ні з ким не спілкувався, ходив завжди один. Вони були заочно знайомі, бо бачились в інституті мало не щодня. Якось одного вечора, Євген несподівано заговорив з Олександрою, запропонувавши підвезти дівчину додому. Було вже пізно, тому Олександра погодилася. По дорозі вони розговорилися, і дівчина дізналася, що Євген живе з мамою, батька він ніколи не знав. Прощаючись обмінялися телефонами і ще не раз бувало, що Євген підвозив Олександру додому. Здавалося, проста дружба. Тривало так декілька місяців.
Наближався день захисту дипломів, готувалися всі, але пощастило успішно здати диплом не всім. Євген не зміг він отримати диплом, бо дуже відставав. Здавалося, що йому просто не вистачало часу на навчання. Олександра отримала диплом магістра. Дізнавшись про невдачу Євгена хотіла його розрадити, бо й друзів у нього практично не було.
Зустрівши Євгена у студентському кафе, сіла поруч і розговорилися про останні події.
– Не розчаровуйся, – сказала до нього Олександра. – Можливо це просто не твоє. У тебе ще є можливість освоїти нову спеціальність, спробувати щось інше.
– Ти знаєш, – відповів Євген. – У мене мама давно занедужала і я хотів стати лікарем, щоб мати змогу їй допомогти. Напевне це було спонтанне і неправильне рішення, бо весь час навчання мені давалось важко і душа не лежить до медицини.
Ще довго розмовляли, Євген все більше відкривався Олександрі, і відчував що може їй довіряти. Знаючи, що дівчина, не зважаючи на юний вік, дуже талановита, Євген запросив її додому, щоб познайомити з матір’ю і, можливо, Олександра зможе порадити у лікуванні.
Анна Федорівна, мати Євгена, прийняла дівчину дуже добре. Олександра оглянула матір Євгена і сказала, що спробує взяти на себе процес лікування.
З цього часу Олександра часто навідувалась до них додому. Так і здружилася Анна Федорівна з дівчиною і постійно натякала сину, що було б добре йому мати таку дружину, а заодно ще й мали б сімейного лікаря. Не довго думаючи Євген запропонував Олександрі одружитися. Дівчина погодилась, бо й хлопець був симпатичний, та й звикла вже до них з матір’ю.
Але, після одруження життя стало буденним і внесло свої корективи. Олександра влаштувалася на роботу в місцевій лікарні, а Євген залишився доглядати за матір’ю. Йому важко було знайти роботу без освіти, а Олександра більшість часу проводила на роботі і завжди поверталась втомленою. З часом помітила, що Євген мало цікавиться її життям, щораз більше віддаляється, а вдома основну увагу приділяє матері. Проте, Олександра допомагала як могла, бо полюбила Анну Федорівну як рідну маму. Але, як лікар, розуміла що шансів на покращення практично немає…
За півроку Анни Федорівни не стало… Для Євгена це стало справжнім ударом і якби не підтримка Олександри, мабуть він би зійшов з розуму. Тільки тепер він зрозумів як, насправді, йому пощастило у житті з дружиною. Він усвідомив, що любить її по-справжньому і що це надмірна турбота про матір не давала йому належним чином шанувати і приділяти увагу дружині.
Того дня, ввечері, після того як вони провели в останню дорогу його матір, Євген, як вперше, обняв і поцілував Олександру:
– Пробач мені кохана за те, що був такий байдужий до тебе, – сказав він. – В мене на першому місці була мати, я не міг її покинути. Але це мене оправдовує. Я мало приділяв тобі уваги і чуть не втратив і тебе.
– Не вибачайся, я все розумію. У нас все буде добре, – відповіла Олександра і потонула у його обіймах.
Марія Мазурик
