— Добре, що я хоч встигла прийти і рибу в духовку поставити, і овочі зварити, — мовила свекруха з докірливим тоном, дивлячись на мене так, ніби я вчинила щось непоправне. — І як ти могла просто так піти з дому, знаючи, що ввечері гості прийдуть? Я тут бігаю, намагаюся врятувати ситуацію, а ти з дітьми десь гуляєш!
Я стояла на порозі кухні, відчуваючи, як обличчя палає від здивування. Мій чоловік Сергій дивився на мене з таким виразом, ніби я його підвела в чомусь важливому.
Друзі, які вже порізали овочі для салату, перезирнулися і продовжили мішати інгредієнти, намагаючись не втручатися.
А я? Я не могла повірити своїм вухам. Адже це вона сама запропонувала мені піти з синами в парк, обіцяючи все доробити!
— Мамо, але ж ви самі сказали, щоб я пішла з хлопцями, — пробурмотіла я, намагаючись тримати голос спокійним. — Я все підготувала: рибу замаринувала, овочі поставила варитися. Ви мали тільки салати скласти!
Свекруха похитала головою, ніби я вигадую казки.
— Ой, Олено, не треба виправдовуватися. Я прийшла, а тут нічого не готово. Добре, що Сергій з друзями повернулися раніше і взялися допомагати. Інакше що б ми гостям подали?
Сергій мовчав, але його погляд говорив усе: розчарування, сумнів. Друзі, намагаючись розрядити атмосферу, один з них, Віталій, усміхнувся і сказав:
— Та все гаразд, Олено. Ми тут швидко все доробимо. Головне, що всі разом!
Але я стояла, як укопана, думаючи: чому? Навіщо вона це робить? Десять років ми живемо в мирі, а тепер це…
У нас із чоловіком троє синів. Я зараз у декретній відпустці, доглядаючи за ними. Старшому, Максиму, вже вісім років, середньому, Даніїлу, п’ять, а молодшому, Артемку, всього два.
Життя наше крутиться навколо них: ігри, прогулянки, уроки, і, звісно, домашні справи. Сергій працює в IT-компанії, часто затримується допізна, тож основний тягар по дому на мені. Але я не скаржуся — люблю свою родину понад усе.
Той день почався як завжди: прокинулася рано, приготувала сніданок для хлопців. Максим збирався до школи, Даніїл малював щось у своєму альбомі, а Артемко грався іграшками на підлозі.
Сергій поцілував мене на прощання і побіг на роботу. “Вечором побачимося, кохана,” — сказав він, і я посміхнулася, думаючи про спокійний день.
Але близько обіду задзвонив телефон. Це був Сергій.
— Олено, привіт. Слухай, сьогодні ввечері до нас завітають наші друзі — Віталій з дружиною і ще пара. Давно не бачилися, вирішили посидіти. Приготуй щось смачненьке, гаразд? Може, рибу запечену і салати?
Я зітхнула тихо. Звісно, рада друзям, але ж я вже обіцяла хлопцям, що ми підемо в зоопарк. Навіть перевірила розклад і купила квитки. Діти так чекали: Максим мріяв про слонів, Даніїл — про мавп, а Артемко просто радіє всьому новому.
— Добре, Сергію, я все зроблю. Але хлопці засмутяться, я ж обіцяла зоопарк.
— О, то може, перенесемо на вихідні? Вони зрозуміють. Дякую, ти найкраща! — відповів він бадьоро і поклав слухавку.
Я подивилася на синів, які гралися в кімнаті. “Мамо, а коли ми поїдемо дивитися тварин?” — запитав Даніїл, підбігаючи до мене з іграшковим левом у руках.
— Синку, сьогодні тато запросив гостей, тож доведеться відкласти. Але в суботу точно поїдемо, обіцяю! — сказала я, обіймаючи його.
Він похнюпився, але кивнув. Артемко, почувши про гостей, закричав: “Гості! Ігри!” А Максим зітхнув: “Шкода, мамо, я так хотів побачити жирафів.”
Мені стало прикро за них, але що поробиш? Я закотила рукави і взялася за справу. Спершу прибрала в вітальні: витерла пил, розставила іграшки, пропилососила килим.
Потім пішла на кухню. Замаринувала рибу в спеціях і лимоні, поставила в холодильник. Овочі — моркву, буряк, картоплю — і поставила варитися для салатів. Поки все це варилося, я ще й білизну попрала в машині.
Хлопці тим часом дивилися мультик, але Артемко почав хникати: “Мамо, гуляти! Зоо!” Я обіцяла їм щось цікаве, і серце краялося. Аж раптом дзвінок у двері. Це була свекруха, пані Ольга. Вона живе неподалік, часто заходить допомогти з дітьми.
— Олено, добрий день! Я тут проходила повз, вирішила заглянути. Як справи? — усміхнулася вона, входячи.
— Добридень, мамо! Все гаразд, тільки Сергій запросив гостей на вечерю, тож готуюся. А хлопцям обіцяла зоопарк, тепер вони сумні, — зізналася я, показуючи на кухню.
Вона подивилася на дітей, які сиділи з похнюпленими обличчями.
— Ой, бідолашні. Слухай, а давай я тобі допоможу. Я можу салати доробити, картоплю почистити — це ж неважко. А ти візьми хлопців і підіть погуляйте, розвієтеся. Я люблю готувати, мені в радість!
Я вагалася. З одного боку, шкода дітей, з іншого — гості.
— Але ж, мамо, я вже все почала. Тільки салати скласти залишилося.
— От і добре! Іди, іди. Я все дороблю. Хлопчики, хочете з мамою в парк? Там каруселі, гойдалки! — підморгнула вона їм.
Діти оживилися. Максим підскочив: “Мамо, пішли! Бабуся все зробить!” Даніїл теж: “Так, так! Парк!” Артемко плескав у долоньки.
Я не встояла. “Гаразд, мамо, дякую тобі величезне! Ми ненадовго, годинки на дві-три,” — сказала я, цілуючи її в щоку.
Ми швидко одяглися: хлопці в куртки, я в пальто. Взяли іграшки для парку. Поки виходили, я подумки дякувала пані Ользі: яка ж вона добра, завжди виручає.
Парк був чудовий. Осінь, листя жовте, сонце світить. Ми годували качок у ставку, каталися на гойдалках. Максим розповідав про школу: “Мамо, сьогодні ми вчили про тварин, і я знаю, що слони живуть в Африці!” Даніїл сміявся, бігаючи: “Дивись, я як мавпа!” Артемко збирав листочки.
Ми витратили близько п’ти годин гуляючи в зоопарку, повернулися додому біля п’ятої. Гості мали прийти о шостій, тож я думала: встигну перевірити все, може, стіл накрити.
Але коли увійшли… На кухні — Сергій з друзями: Віталій ріже огірки, його дружина Оксана мішає салат, ще один друг, Павло, чистить картоплю. А пані Ольга стоїть посередині, з виглядом рятівниці.
Я стояла, не розуміючи, що відбувається. Чому вона каже, ніби я нічого не зробила? Сергій підійшов, обійняв, але з докором: “Олено, чому ти пішла? Мама сказала, що прийшла, а тут хаос.”
— Сергію, але ж це вона запропонувала! — запротестувала я. — Хлопці, скажіть татові!
Максим, який чув усе, ступив уперед: “Тату, бабуся сказала мамі йти з нами в парк. Мама все приготувала перед тим!”
Але пані Ольга тільки зітхнула: “Діти, ви щось плутаєте. Я прийшла допомогти, бо знала, що гості.”
Але мені було не до сміху. Я відвела Сергія в сторону.
— Коханий, повір мені. Я все підготувала: рибу, овочі. Мама сама наполягла, щоб я пішла з дітьми. Чому вона тепер так каже?
Він подивився на мене, потім на маму. “Добре, розберемося пізніше. Давай не псувати вечір.”
Вечеря пройшла нормально: посиділи, посміялися. Друзі розповідали історії з роботи. Віталій: “Уявіть, клієнт просить сайт за 5000 гривень, а хоче як Amazon!” Оксана сміялася: “А в мене на роботі шеф вирішив, що ми всі тепер вегани!”
Але в голові крутилося: чому? Десять років шлюбу, і пані Ольга завжди була як подруга. Допомагала з дітьми, радила рецепти. “Олено, ти відпочивай, я все зроблю,” — казала.
Я довірилась їй адже ніколи у нас не було жодних непорозумінь. там роботи на пів години усього. Навіщо було відправляти нас до зоопарку, якщо ти не хотіла допомагати?
Чому? Навіщо дорослій людині таке? Я досі не розумію. Що вона прагнула досягти? Поясніть.
Головна картинка ілюстративна.
