fbpx

– Ой, Галя, а це що в тебе за кофточка, я такої раніше не бачила! – мовила здивовано мама вранці, – Навіщо ти нову купувала? Повна шафа речей, а ти на непотріб гроші витрачаєш. Це як? Ми ж домовлялись

— Ми з Семеном два роки прожили на орендованій квартирі – рік до весілля, рік після, – розповідає двадцятип’ятилітня Галина. – Думали, будемо збирати на своє, хоча б на перший внесок по іпотеці. Ага, накопичили тисяч десять, це за два роки, смішно навіть. Начебто намагалися економити, нічого зайвого не купували взагалі. Але за оренду заплатиш, продукти купиш, туди-сюди, дивишся, а грошей вже і немає майже, відкладати нічого.

Жити в орендованій квартирі Галині не подобалося. Хоча житло вони знайшли досить чисте, але чуже – воно і є чуже.

– Поличку без дозволу не повісиш, господиня проти того, щоб стіни зайвий раз дірявити! – зітхала Галина. – Кота нам завести не дозволила. Сусіди дивлячись косо. А найголовніше, грошей, звичайно, шкода. Платиш щомісяця такі гроші – і в нікуди. Я тут порахувала, скільки ми за два роки за оренду віддали – просто плакати хочеться. Так нам на свою квартиру ніколи не накопичити.

Раз у раз Галина запитувала у знайомих – як люди купують квартири з нуля? Питала і у колег, і у подруг, згадувала історії оточуючих, і прийшла до висновку, що майже всім стати власником власного житла, так чи інакше, допомагали батьки.

– Комусь просто купили квартиру! – розповідає Галина. – Комусь грошей дали на початковий внесок, комусь, навпаки, іпотеку платять щомісяця. У однієї подруги батьки бабусю забрали до себе, в бабусину квартиру їх з чоловіком пустили, в іншої батько працює за кордоном, вона в його квартирі живе і відкладає на своє. Таких, щоб жили на орендованій і без будь-якої допомоги накопичили на своє житло, в нашому оточенні немає.

Батьки молодих з того чи іншого боку живуть в трикімнатних. Правда, у Семена ще дві молодші сестри з батьками, так що свекри синові і його дружині допомогти особливо не можуть. А ось Галя в сім’ї одна. Батьки її – люди прості, небагаті, грошей у них немає, зайвих квартир теж не спостерігається. Але, подивившись, як молоде подружжя намагаються накопичити на житло, теща з тестем запропонували допомогу.

– Кажуть, переїжджайте до нас, живіть на всьому готовому, прогодуємо вас двох і дах над головою забезпечимо. Але за умови, що обидві зарплати ви будете відкладати в банк під відсотки, на квартиру. За три-чотири роки таким чином можна накопичити дуже хороший початковий внесок, а то так і квартиру купити без іпотеки, якщо дуже пощастить.

Економити Галі і її чоловікові пропонувалося досить цікаво. Ніяких обновок три роки, якщо тільки щось вже зовсім розвалиться і прийде в непридатність, що навряд чи. Ніяких кафе, шашликів, подарунків друзям, і, відповідно, походів в гості. Їжу на роботу носити з собою в контейнері, вдома харчуватися з батьківського холодильника. Делікатесів не буде, але проста ситна їжа у Галиної мами в достатку завжди: суп, плов, тефтелі, випічка, курка, каша, овочеві салати.

Ніяких манікюрів, салонів, перукарень, дорогої косметики. І вже, звичайно ніяких відпусток і поїздок

– Ну а як ти хочеш, – розвів руками батько, – Квартиру купити і ні в чому собі не відмовляти, чи що? Так не буває!

Діти обговорили перспективи і вирішили спробувати. Своє житло потрібно, з неба воно не впаде, тому треба постаратися і накопичити. Галина з Семеном переїхали до тещі з тестем і стали збирати.

– Домовилися, що на свої гроші ми будемо купувати собі тільки проїзні, оплачувати зв’язок і інтернет, – розповідає Галина. – Все інше або просимо у батьків, або якось обходимося. Спочатку було весело і цікаво – чи вийде, чи зможемо впоратися? А тепер стало якось сумно. Життя проходить, літо на дворі, друзі і туди і сюди ходять і їздять, нас звуть, а ми – ні, не можемо. Ми накопичуємо на квартиру, вдома сидимо.

Гроші, звичайно, накопичуються гарними темпами – не те, що раніше. Але неприємно те, що тепер до них мають справи Галини батьки.

– Я на роботу збираюся, мама визирає зі своєї кімнати – ой, Галя, а це що в тебе за кофточка, я такої раніше не бачила! – розповідає Галина. – Я говорю, мам, так це стара, я два роки тому купувала, просто не одягала давно! А вона не вірить. І ось починає говорити – навіщо купуєте всілякий непотріб, домовилися ж гроші відкладати, невже вся ця біжутерія дорожче свого житла? Ви так ніколи квартиру не купите, якщо будете грошима смітити направо і наліво.

Два тижні тому була буря – Семен загубив телефон, пішов і купив собі новий. І, хоча він і обрав недорогу модель, батьки Галини тут же помітили обновку і були обурені: а що, мовляв, всі наші домовленості нічого не значать, так? Ви чому порушуєте?

У батька геть старий кнопковий лежить, йому зносу немає. Так, це не смартфон, пошту в метро не почитаєш. Але пошту можна почитати і з компа на роботі чи вдома. Раніше он взагалі без мобільних жили, і ніхто не жалівся на життя.

Чесно кажучи, Галя з чоловіком останнім часом потихеньку від батьків раз у раз порушують режим економії, старше покоління раз у раз про це дізнається і невдоволене.

А вони уже і квартиру собі орендувати знову окрему хочуть. А що робити? У них усе до розлучення іде. Якщо раніше вони душа в душу жили, то тепер усе інакше. Не про квартиру обоє мріють – про спокій і самостійність.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page