Я думала, що син з дружиною куплять квартиру – і все, закінчаться бiди. З’їдуть, заживу. А на ділі ще гірше стало. Я їм навіть гроші до квартири додала, у себе дозволила пожити, щоб їм не важко було іпотеку платити.
Забудовники будинок в експлуатацію здали, ключі видали. Переїзд? Ні! Невістка вперлася: «Хочу, щоб у новій квартирі все було нове!» Економити обіцяли, говорили, що ще трішечки поживуть, і вже тоді точно переїдуть. Уже два роки ніяк речі зібрати не можуть.
Все нове їй треба, і мого не хоче: ліжко спеціально для них купила. «Фі, воно вже немодне» Шафа? «Мотлох, даром таке добро не прийму». «Мені чоловік все нове купить! І ліжко з ортопедичним матрацом!». До цих пір купує.
З технікою родичі допомогли. Скинулися, додали, сертифікати та знижки по всіх знайомих зібрали. Так їй мало. Звичайно, якщо холодильник – то за п’ятдесят тисяч, пральна машина – за двадцять п’ять. А ще телевізора, мікрохвильової печі, посудомийки … не вистачало. Вони в кредит це взяли, крім іпотеки. Стоїть техніка в коробках посеред порожньої квартири. Два роки стоїть. А кредит за неї платити треба.
Економія … В домофон о третій годині ночі телефонують – це їжу їм привозять. В відпустки літають. Вона на манікюр ходить. Волосся в салоні фарбує. На продукти скинутися? Дулю Вам. «Ми ж скоро переїдемо, сильно об’їдати Вас не будемо!»
Одне добре – ремонт вже зробили. Не до вподоби їй в інтер’єрі від забудовника жити. Я сина майже рік вдома не бачила. Він з роботи – на квартиру: фарбував, клеїв, сантехніка контролював. З квартири – на роботу: на всі її забаганки заробляти.
Вона каже, що це я винна: не навчила сина заробляти. Золота медаль, червоний диплом, хороша робота, перспективи. Йому тридцяти немає, а він отримує в три рази більше середньої зарплати. Хіба не навчила?
Не невістка, а чорна діра: що не дай, все мало, мало, мало. Я пам’ятаю, як вона раділа купленим мною ліжком, та свої нігті на кухні мазюкала. Правильно кажуть: зростають доходи і апетити також.
Раніше інакше було: допоможе, картоплю почистить, підлогу помиє. А як ключі від квартири отримала – все: «Свою прибирати буду. Ми тут тимчасово!»
Синові заборонено давати мені гроші на оплату комунальних послуг. Економія! Син потайки дає, вибачається, очі відводить, просить потерпіти. Каже, що не вийде у них знімати квартиру і за іпотеку платити. А спосіб життя змінювати не хочеться. Без меблів жити або купити недорого – вона носом крутить. Але нічого нового не куплено – грошей немає: кредит, іпотека, життя. Нема звідки взяти на матрац ортопедичний.
Терплю вже з останніх сил. Шість років у себе вдома терплю, по засіках нашкрябаю терпіння ще на рік. Не більше. Так їм і сказала: «Вже два роки ваше житло простоює. Усе! Я допомогла вам більше ніж змогла. Я ще трохи почекаю – і йдіть з миром, живіть».
Ох і кpику було. Рідного сина на вулицю виганяю, совість всю з віком втратила. А звідки совісті узятись, її ж по краплині цідили і цідили? Вона всім дзвонить, скаржиться, каже що женуть її на вокзал, знущaються, жити не дають, доводять.
Все одно не повірите, скажете, що я погана. Сама винна, впустила, допустила, а тепер гонор свій показую. Ніколи не думала, що буду рахувати дні в очікуванні спокою. Я простягнула руку допомоги, а вона все згризла і ще просить.
