fbpx

Один священник часто розповідав таку притчу. Чоловік потрапляє у рай. Тут перед брамою його зустрічає апостол Петро. Петро каже, що для того, щоб увійти, чоловік має розрахуватися

Один священник часто розповідав таку притчу. Чоловік потрапляє у рай. Тут перед брамою його зустрічає апостол Петро. Петро каже, що для того, щоб увійти, чоловік має розрахуватися.

– А що для цього потрібно? – питає чоловік.
– Щоб потрапити до раю, необхідно набрати принаймні 500 балів, – пояснює Петро.
– Ну, я був відданим чоловіком, батьком і сумлінним працівником. Завжди був вірний дружині, не обманював начальника і чесно сплачував податки.
– Гмм, – рахує Петро. – Виходить 100 балів.
– 100? Так мало? – вигукує чоловік. – Дай-но подумаю. Я жертвував гроші на благодійність, щотижня добровільно допомагав у їдальні для безпритульних, кожної зими збирав пожертви, щоліта допомагав споруджувати будинки для бідних людей.
– Добре, – каже Петро, додаючи цифри на калькуляторі. – Разом виходить близько 350 балів.

Чоловік розгубився. Він не може згадати жодного іншого хорошого вчинку чи вияву самопожертви, які б компенсували нестачу. Він ніколи не потрапить до раю.

–  Все, – сумовито промовляє чоловік. – Віддаю себе на милість Божу.
– Проходь! – запрошує Петро і прочиняє браму. – Ласкаво просимо додому!

Ця історія вселяє надію. Замість того, щоб сподіватися на справедливість Господа чи коштовність своєї самопожертви, варто віддати себе на милість Божу.

Перський містик Рабія писав, що таке справжня любов до Бога: “О Господи, якщо я буду поклонятися тобі через бажання потрапити до раю, замкни переді мною райську браму. Якщо я буду поклонятися тобі лише заради тебе, дозволь мені побачити красу твого лиця”.

Регіна Бретт

You cannot copy content of this page