Один мій знайомий (з старшого покоління) розповідав, що будучи одруженим – а одружився він рано, років у двадцять – часто закохувався. Як людина невіруюча, він пояснював це не підступами нечистого, а “хімією”.
“Знаєш, – говорив він, – запах напевно якийсь, або вино в мені, або ще що… Дивишся, і все всередині закипає”.
Але крім усього, він володів рідкісною рисою. Він був чесний-перш за все, перед дружиною. Вважав, що сім’я, так само як жінка – не можуть бути у множині. Тому, по відношенню предметів “хімічної реакції” , він вважав за краще ніяких дій не робити. Навпаки, починав уникати вподобаних жінок.
Пояснював він таку свою поведінку цілком по-християнськи. А приклад, проживши півжиття в Самарканді, брав з дитинства. “Моє тіло, – говорив він, – це осел. Мій розум-вершник осла. Їду я, скажімо, по базару. Потягнеться осел до прилавка з персиками. Що, я повинен дозволити йому їх з’сти? Ні, звичайно! Хіба можна ставитися до бажань осла серйозно? Осел – тільки скотина: іноді палиця йому потрібна, іноді морквина, але ніколи – потурання примхам. Тому, худобу потрібно смикнути і-їхати собі по життю далі”.
Зайве говорити, що в єдиному шлюбі він прожив майже шістдесят років…
Олександр Іллінський
