fbpx
Дозвілля
Один чоловік любив жінку. Він її все життя любив. В юності полюбив і в армію пішов. А вона заміж вийшла – так буває. В юності так важко чекати

Один чоловік любив жінку. Він її все життя любив. В юності полюбив і в армію пішов. А вона заміж вийшла – так буває. В юності так важко чекати.

І почалося звичайне життя. Різні події та обставини. Цей чоловік домігся великого успіху. І у нього були захоплення – він ж був нормальний чоловік, цей Сергій. Але він так і не одружився. Він в душі продовжував любити дівчину, яка його не дочекалася, але це було так дивно, що він нікому про це не розповідав. І навіть собі не зізнавався. Але він пам’ятав її променисті очі, її сміх, її ніжні руки, її витончену фігурку…

І минуло тридцять років – ціле життя. Сергій не сидів у соцмережах – що йому там робити при його високому положенні? І не підтримував відносини з однокласниками, і друзями дитинства. Але от випадково чи ні, але знайшов він цю Олю в соцмережі. Звичайна сторінка з рецептами і статусами про любов і надію. Ні фотографій, ні розповідей про себе – порожня сторінка, нецікава. Але у нього серце заколотилося, він мало не задихнувся і написав листа. І вона відповіла коротко і сухо. Він знову написав – він навіть не знав, де вона живе. І вона знову відповіла коротко. Люб’язно і коротко.

І він зрозумів, що любов нікуди не поділася, що він віддав би все на світі, щоб тільки побачити свою Олю, тільки поговорити з нею. Але вона вперто відмовлялася зустрічатися, хоча відповідала на листи. Він став розшукувати її, адресу знайшов – і знову глухий кут. Не поїдеш же додому до людини, там сім’я, чоловік, діти, онуки бігають … він мучився і писав. А вона не відповідала.

І так пройшов рік. І Сергій бачив сни, немов все знову як раніше, вони юні, красиві, знову разом… він дуже мучився.

А потім ця Оля написала йому. Вона написала – нехай все залишається як є. Не треба зустрічатися. Мені під п’ятдесят. У мене тяжка недуга. Я інвалід. І від ліків і лікування я поправилася на сорок кілограмів. Я майже не можу ходити, тільки до аптеки. І я навіть не боялася, що ти мене підкараулиш — ти мене не впізнаєш! У мене тепер надмірна вага, я задихаюся, стара, але ти пам’ятай мене такою, якою я була. Я теж все життя тебе любила, мій шлюб був помилкою, і ми недовго прожили разом. Я одна прожила життя – вже прожила. Все. Я люблю тебе і прощай. Такий сумний і правдивий лист.

Цей Сергій побіг до Олі негайно – він ж довідався адресу. Вона відчинила двері і не могла стримати емоцій від відчаю. А він дивився на неї і бачив тільки…. променисті очі і ніжні руки. Він свою Олю бачив, а більше не бачив нічого. Ось нічого зайвого, і крапка. Вона залишилася красунею, і нікого краще не було на світі. І як нерозумно і марнотратно було втратити цілий рік! Цілий дорогоцінний рік на листування! І тепер вони разом. І абсолютно не бачать один в одному ніяких змін, тому що любов має свій зір.

І кохана людина прекрасна і потрібна, що б з нею не сталося. І, може бути, Оля одужає, все ж тепер є заради кого одужувати. І це – історія про любов. І про те, що ми не змінюємося для тих, хто нас любить…”.

Анна Кир’янова