Мами Надійки не стало, коли мала ще не пішла у школу. Це було для неї та її тата великою втратою, але вже через кілька років у їхньому домі з’явилась нова господиня. Вона була хорошою людиною з щирою усмішкою, тому Надійка докладала чимало зусиль, щоб сподобатися цій жінці. Коли у сім’ї з’явилися дві маленькі дівчинки, її сестрички – Поля і Оля, то Надійка всіма силами намагається допомогти мачусі, щоб заслужити її любов.
Чим дорослішими ставали її сестри, тим холоднішим ставало відношення до Надії. Хоч як старалось дитя вгодити, а все було не так. все частіше чула від мачухи, як та хоче аби Надія швидше виросла і нарешті залишила цей дім.
Одного разу, не витримавши, Надія пожалілась батьку. Розповіла все, що було на душі, а у відповідь отримала крижане нерозуміння. Більше того, татко сказав, що мачуха в усьому права і саме дівчина не вміє дякувати за все, що для неї роблять.
Добре хоч розумом у маму пішла. Наука давалась легко і школу без особливих зусиль закінчила з відзнакою. Дякуючи вчительці. подала документи до престижного ВУЗу і таки пройшла за конкурсом на державне. Поїхавши у інше місто зрозуміла, що віднині вона сама по собі. Батько не підтримував з нею зв’язку.
Коли приїжджала на сімейні свята, в основному на день народження тата, то лише вислуховувала, які хороші її сестри й успішні, а от від неї такого очікувати годі.
Візити ставали все рідшими. Навіть, коли Надія заміж вийшла, тато на свято не з’явився і з появою онука не поздоровив, хоч знав напевне.
Про неї згадали через десять років, коли у Ольги почались негаразди з житлом. Вони з чоловіком узяли машину під заставу квартири і виплатити не змогли. За лічені місяці залишились на вулиці, от тут про Надію й згадали.
Мачуха подзвонила і сказала, що Надія повинна, як і вони допомагати сестрі в таку хвилину. З її родини, мовляв, щомісяця три тисячі гривень, аби сестра могла жити спокійно і оплатити оренду житла.
Надія розсміялась в трубку вважаючи це жартом, але вже увечері у двері її квартири (і звідки тільки адресу дізнались) дзвонив тато з Олею. Вони прийшли поговорити серйозно у скрутний для родини час.
Надія вислухала, напоїла чаєм і вказала на двері. У неї родини не було, вона давно про це знала, тепер впевнилась.
