Альбіна заливалася гіркими сльозами, дбайливо складаючи сорочки чоловіка в здоровенну валізу. Без них простора шафа сиротливо спорожніла, нагадуючи величезну діру, яка утворилася і в її серці. Сьогодні вони з Артемом подали заяву на розлучення. Тихо попрощавшись з нею біля дверей РАЦСу, він попросив зібрати його речі, щоб ввечері, після роботи, він міг забрати їх і поїхати до батьків.
Ще три дні тому все було чудово. Альбіна працювала в бюро перекладів, не напружуючись і частенько прогулюючи робочий час, а продовжувала роботу над невиконаними завданнями вночі, коли вже була вдома. Її чоловік працював у фармацевтичній компанії, приносив додому хорошу зарплату, однак, він працював зранку до пізнього вечора, а частенько без обіду, вихідних і відпустки.
Спочатку Альбіна намагалася залучити чоловіка до спільної діяльності, але потім змирилася — всі ті рідкісні години, коли він бував удома, вона бачила тільки його спину і потилицю в навушниках — так він відпочивав, розправляючись з всілякими монстрами у комп’ютерній грі. Як говорила її мама: не п’є, працює, наліво не ходить — що ж і ще тобі потрібно?
Так-то воно так, та сама Альбіна терпіти не могла сидіти вдома. Її невгамовна енергія весь час гнала жінку то в сусіднє місто подивитися на новий пам’ятник, то за рідкісним сортом малини на якийсь ярмарок, щоб потім посадити її на дачі, то ще кудись. Альбіна була страшенно захоплюючою натурою. Спочатку вона колекціонувала кактуси. Наступним її захопленням були гірські лижі. Потім вона вирішила, що буде розводити такс.
В результаті їх підвіконня було заставлене горщиками, які припадали пилюкою — добре, що хоч кактуси не вимагали особливого догляду. На антресолях зберігалися новенькі лижі — вона пошкодила ногу після третього спуску і вирішила, що це знак. Ну а такси протрималися трохи довше і навіть принесли їй трохи грошей, та згодом вони їй набридли. Однак дві чудові дівчинки Тося і Бося залишилися прикрашати нудьгу її самотності.
Всі говорили, що їм би краще подумати про дитину — тоді Альбіна знайде на що витратити свій вільний час і свою невичерпану енергію. І вона була б тільки за, але у них нічого не виходило. Після двох невдалих спроб вона вирішила зупинитися — от тоді і з’явилися всі ці захоплення, які дозволяли їй відволіктися від непотрібних думок. І останнім із них стали танці.
Якось вона йшла через парк, почула веселу музику і вирішила дізнатися, що ж там діється. Підійшла — пари різних вікових категорій танцювали на майданчику в оточенні таких же як і вона роззяв. Запитала у однієї з сусідок — виявилося, що це соціальні танці. Дівчина теж були учасницями клубу, який сьогодні влаштував ці показові виступи і почали гаряче закликати Альбіну приходити на заняття. Що вона відповідно і зробила.
Там все і сталося. Альбіна познайомилася з одним із викладачів — високим і струнким Олексієм з химерною довгою борідкою. Він із захопленням розповідав про танці, на першому ж занятті закрутив її під гарячі бразильські ритми, а потім сам написав їй, надіславши обіцяні відеоролики, щоб вона могла тренуватися вдома. Так зав’язалося їхнє спілкування.
Важко сказати, коли градус їхнього листування різко підскочив угору. Вона нічого такого не планувала, але докорів сумління у неї не було — чоловік сам винен, що геть забув про свою дружину і не приділяв їй достатньо часу. Вона навіть почала думати про розлучення, але ніяк не могла наважитися — все ж, він її забезпечував, а на зарплату з бюро особливо не проживеш. Олексій же нічого серйозного їй поки не пропонував.
Все зруйнувалося в одну мить. Ніколи її чоловік Артем ні в чому не підозрював і ні до кого не ревнував, тому вона і не думала ставити пароль на своєму комп’ютері або виходити зі своїх акаунтів. І одного разу, коли вона в вкотре затрималася на одній з вечірок, Артем раптом зрозумів, що сталося щось недобре.
Включив її комп’ютер і прочитав всі повідомлення. Коли вона повернулася, він сидів за кухонним столом з таким виразом обличчя, що вона відразу зрозуміла — він все знає. Вона навіть не намагалася в чомусь виправдовуватися — що вже тут вдієш.
Три ночі вони провели в нескінченних розмовах, закидах, звинуваченнях і питаннях. А на третій день пішли розлучатися. І тепер на неї чекало нова життя, яке, здавалося, майже і не відрізняється від попереднього — ну, хіба що, Артемова потилиця не буде виднітися вечорами, та червону рибу доведеться поміняти на курку. Але, чомусь, їй було так важко, немов у його потилиці і був сенс її життя.
Коли ввечері Артем прийшов за речами, похмуро ховаючи погляд десь в районі черевиків, Альбіна тоненько й жалібно попросила:
— Будь ласка не йди…
Артем нічого не відповів.
— Я обіцяю, що цього ніколи не повториться.
Він знову нічого не сказав.
— Буду знову розводити такс. Або кактуси.
Мовчання.
— Я ніколи не буду лаятися, через те, що ти знову працюєш. І не буду заважати тобі грати.
Артем зітхнув. І тихо промовив.
— Пішли.
— Куди? — злякалася Альбіна.
— Для початку в кіно, — сказав Артем. — А потім подивимося.
Вони і справді пішли в кіно. А на наступний день — просто погуляти в парк. У п’ятницю він прийшов з роботи раніше, і вони разом сходили на кулінарний майстер-клас. А через місяць вирушили в справжнісіньку відпустку — вперше за п’ять років. Виявилося, що на роботі йому цілком можна знайти заміну. А веселі вечори в колі друзів або на виставці знімають втому не гірше за битву з монстрами. В РАЦС вони, до речі, теж сходили — щоб забрати заяву. Артем жодного разу в житті не дорікнув її тим романом. А Альбіна час від часу заводила собі нешкідливі хобі, щоб у Артема все ж був час пограти в улюблені ігри. Дітей у них так і не було. Але вони все одно були щасливі.
Фото ілюстративне.
