Марія з гордістю оглянула свою квартиру. Кожна річ тут була куплена за її власні гроші, кожен куточок облаштований на свій смак.
Майже чотири роки тому, коли Марія лише отримала ключі від цієї квартири, жінка не могла повірити своєму щастю, адже так давно мріяла про це. Всі ці роки наполегливої працювала, безсонні ночі та підробітки нарешті принесли свої хороші плоди.
Марія підвела погляд на стіни в кімнаті, згадуючи, як самостійно вибирала шпалери, як радилася з дизайнером щодо планування. Кожна дрібниця тут була продумана нею до дрібниць та улюблена нею.
Дзвінок у двері повернув жінку зі спогадів в реальність. На порозі стояла Надія Сергіївна, свекруха з величезними пакетами.
— Маріє, люба! Я тут проїжджала повз і вирішила заглянути, — мати чоловіка пройшла до квартири, не чекаючи на запрошення своєї невістки зайти.
— Добрий день, Ніно Сергіївно, — Марія постаралася приховати роздратування. – А Микола ще на роботі.
— Нічого страшного, я з тобою посиджу трохи тут, — свекруха вже прямувала на кухню, ні на що не звертаючи уваги своєї. — Я тут нові штори приглянула гарні дуже для вашої вітальні. Ці, що висять, ну вже зовсім не підходять до інтер’єру, вже дивитися на них не сила мені.
Марія прикрила очі, рахуючи до десяти. За останній місяць це був уже п’ятий незапланований візит матері її чоловіка.
І щоразу її свекруха приносила щось нове для квартири, не цікавлячись думкою своєї невістки, хоча це було її житло.
— Надіє Сергіївно, мені подобаються мої штори, — твердо сказала Марія, на цей раз.
— Ах, дитинко, — махнула рукою свекруха, — ти просто не розумієшся на дизайні. Ось я все життя.
Вхідні двері рипнули — повернувся додому Микола.
– Мамо? – здивувався він ще з порогу. – Ти чого без попередження знову до нас прийшла?
— Миколо! — мати вже аж розквітла. — А я ось нові штори вам гарні принесла. І взагалі давно хотіла з вами серйозно поговорити.
Марія напружилася. Останнім часом серйозні розмови з матір’ю її чоловіка закінчувалися черговими спробами перелаштувати все в її квартирі на свій смак.
— Про що, мамо, поговорити хочеш? — Микола втомлено опустився на стілець.
— Я тут подумала,— Надія Сергіївна понизила голос,— може мені до вас переїхати? Друга кімната все одно порожня у вас зараз стоїть, а я б допомагала вам з домашніми справами, а свою б в оренду здала б.
— Вибачте, що? – здивувалася невістка.
— Ну а що такого? — здивувалася свекруха. — Я б готувала для нас усіх, прибирала б сама. Миколі точно було б зручніше.
— Надіє Сергіївно, — Марія намагалася говорити спокійно, — ця квартира.
— Так-так, знаю я вже давно і перечити не буду зовсім, твоя, — перебила її свекруха. — Але тепер ви одна сім’я, все має бути спільне все. Правда, Миколо?
Микола перекладав розгублений погляд із матері на дружину:
— Ну, можливо, варто обговорити все серйозно.
– Що обговорити? – Марія підвищила голос. – Як моя квартира раптово стала спільною власністю твоєї родини?
— Маріє, не будь егоїсткою, — сказала свекруха. — Я ж про вас дбаю лише, як краще вам хочу. Ось, давайте завтра поїдемо в магазин, виберемо меблі для моєї кімнати, я готова сама заплатити за це.
Марія приголомшено дивилася на свою свекруху. Невже вона таки справді вважає, що може ось так просто розпоряджатися чужою власністю і тут вирішувати все?
— Миколо, — Марія повернулася до чоловіка, — скажи щось!
— Ну, можливо, мама має в цьому рацію? — невпевнено промовив Микола. — Вона справді допомагала б добре нам.
– Я не можу повірити в це, – Марія похитала головою. — Ви обоє вважаєте за нормальне ось так вирішувати все тут за мене?
— Марійко, — ніжно почала говорити свекруха, — ти надто різко на все це реагуєш. Я ж не чужа людина тепер тобі. А ти так бережеш свою територію, наче ми вороги якісь.
Марія вже зовсім розсердилася.
— А ви не думали, що я маю право берегти те, що сама заробила? Що ця квартира – результат моєї праці? Що мені не подобається, коли хтось тут вирішує все і навіть на мене уваги не звертає. невже ви не розумієте відмови?
— Але тепер маєш сім’ю, — дорікнула свекруха. — Треба вчитися ділитися з рідними людьми.
– Ділитись? — Марія гірко посміхнулася. – Ви називаєте це ділитися? Ви приходите без попередження, вказуєте, що мені міняти у моїй квартирі, а тепер ще й вирішили поселитися тут самі!
Микола спробував взяти дружину за руку:
— Маріє, давай спокійно все обговоримо.
– Що обговорювати? — Марія забрала свою руку. – Як твоя мати планує використовувати, на свій розсуд, мою квартиру?
– Не кажи так! — обурилась Надія Сергіївна. — Я просто хочу бути ближчою до власного сина.
— І тому ви приходите без попередження? Командуєте, що мені міняти? А тепер ще й переїхати вирішили?
Марія відійшла до вікна, намагаючись заспокоїтись. Дівчина стільки працювала заради цієї квартири, а тепер свекруха просто вирішила поселитися тут і господинею вже себе вважає?
— Миколо, — тихо сказала Марія, — мені треба почути твою думку. Ти справді вважаєш це нормальним, що мама себе так поводить твоя?
Микола лише ступав з ноги на ногу:
— Ну, можливо, хоча б спробуємо? Заради експерименту? На короткий час якийсь.
– Експерименту? — Марія повернулася до чоловіка. – Над чим? Над моїми почуттями?
— Ось бачиш, сину, — втрутилася мати, — вона лише про себе лише думає і так завжди. Зовсім не думає про сім’ю.
Марія заплющила очі, намагаючись стримати слова, що рвуться назовні. Вона розуміла ще трохи, і вона наговорить зайвого.
– Мені треба вийти і прогулятися та провітритися, – різко сказала вона і попрямувала до виходу.
– Куди ти? – Микола спробував зупинити дружину.
– Прогуляюся трохи я. Заодно подумаю, як ми докотилися до того, що мій чоловік обговорює з матір’ю переїзд до моєї квартири, навіть не запитавши мою думку і дозволу на це.
Марія просто грюкнула дверима і вибігла надвір. Свіже повітря трохи прояснило думки.
Згодом вона дістала телефон — треба було виговоритись. Подруга Олеся відповіла після першого гудку.
– Уявляєш, – почала Марія, – моя свекруха вирішила переїхати до нас, сама таке придумала!
— Без твоєї згоди на це? – Здивувалася подруга.
– Саме так! А Микола навіть не спробував стати на мій бік і зрозуміти мене.
Через годину Марія повернулася додому. У квартирі було тихо — свекруха, певне, пішла. Микола сидів на кухні, дивлячись у чашку з холодним чаєм.
— Нам потрібно поговорити з тобою, — сказала Марія, сідаючи навпроти чоловіка.
— Знаю, — зітхнув Микола. – Вибач, що не порадився з тобою.
– Справа не тільки в цьому, – похитала головою Марія. — Чому ти дозволяєш своїй матері так безцеремонно втручатися у наше життя?
— Вона просто хоче допомогти, хоче як краще для мене.
– Допомогти? – перебила його дружина. – Чи контролювати тут все у нас?
У цей момент знову пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла Надія Сергіївна із каталогом меблів.
— Маріє, я тут подумала — давай разом виберемо шафу для моєї кімнати? — як ні в чому не бувало запропонувала свекруха.
Марія застигла, не вірячи своїм вухам. Потім повільно обернулася до чоловіка:
— Миколо, це вже занадто.
— Що таке? — щиро здивувалася мати. — Я ж вам намагаюся допомогти, сама за меблі заплачу, маю відкладених грошей трохи.
— Надіє Сергіївно, — Марія намагалася говорити спокійно, — послухайте мене уважно. Ця квартира моя власність. Я купила її до весілля, самотужки. І я не дозволю нікому, навіть вам, розпоряджатися тут без моєї згоди.
Мати зблідла:
– Миколо! Ти чуєш, як вона зі мною розмовляє?
— Мамо, — несподівано твердо сказав син, — Марія має рацію. Ми маємо поважати її рішення.
Мати засмутилася
— Миколко, ти що ж, проти рідної матері?
– Ні, мамо. Я проти того, щоб ти втручалася у наше життя сімейне життя тоді, коли тебе про це не просять.
– Ось як? Ну що ж, коли я тепер чужа.
— Давайте обговоримо спокійно, — запропонувала Марія. – Присядемо?
Мати неохоче опустилася на стілець. Микола сів поряд із дружиною, вперше відкрито демонструючи свою підтримку.
— Мамо, — почав він, — я тебе дуже люблю. Але ти мусиш зрозуміти — ми з Марією тепер сім’я. В нас свій простір, свої правила.
– Які правила? — невдоволено сказала мати. — Щоб мати не сміла відвідувати сина?
— Ні, — лагідно заперечила невістка. — Щоб візити були за домовленістю. Щоби наші рішення поважалися. Щоб ніхто не намагався командувати у нашому домі.
Микола кивнув:
– Мамо, ти ж хочеш, щоб я був щасливий? Тоді прошу – дай нам жити самостійно.
Мати промокнула очі хусткою:
— Отже, виганяєте таки мене.
— Ніхто вас не виганяє, — зітхнула Марія. — Ви завжди можете приходити у гості. Просто давайте заздалегідь домовлятися про зустрічі.
– І жодних спроб переїхати до нас чи переробити нашу квартиру, – твердо додав Микола.
Мати довго мовчала, роздивляючись свої руки. Нарешті свекруха підвела очі:
– Добре. Я постараюся звикнути.
Після відходу свекрухи, Марія спокійно сіла біля чоловіка свого:
– Дякую, що підтримав.
– Вибач, що не зробив цього раніше. Я боявся образити маму, а зрештою мало не зруйнував наші стосунки та нашу сім’ю.
Наступні тижні показали, що розмова не пройшла даремно. Мати справді намагалася дотримуватися нових правил. Свекруха дзвонила перед візитом, не нав’язувала свою думку щодо облаштування квартири.
Марія помітила, як змінилася атмосфера у їх домі. Більше не було напруження, неприязні перед несподіваними візитами. Квартира знову стала затишним будинком, де кожен почував себе комфортно.
Марія із задоволенням займалася облаштуванням, знаючи, що її рішення більше ніхто не заперечуватиме.
Час показав, що чіткі правила пішли на користь усім. Мама більше не почувала себе відкинутою, а Марія і Микола могли спокійно будувати своє життя. Їхня хата стала місцем, куди всі приходили з радістю, знаючи, що тут їх люблять і поважають також.
Можливо краще просто говорити правду в очі родичам, навіть коли це може не сподобатися їм і не говорити се поза очі, щоб мати гарні стосунки? Чи, все ж, краще мовчати і поважати матір, адже вона старша і перечити не варто їй?
Фото ілюстративне.
