Одна жінка розповіла: вітчим її, людина байдужа і жорстка, на п’ятдесят сьомому році життя роздобув кота.
Хтось підкинув кошеня до порогу будинку, ось і взяли з виключно утилітарною метою, щоб виріс і ловив мишей. І з вітчимом сталося переродження: він зрозумів, що можна любити когось крім себе. Сидів з кошеням на руках, годував його з піпетки і прямо руки тремтіли від розчулення і любові. Щось замкнуло в голові. Або розімкнуло, навпаки.
І людина змінилася. Він товстому рудому коту хіба що велосипед тільки не купив. Все інше купив: будиночок, когтеточки, лежанки різні і м’які іграшки. Мисочки, вітаміни і килимки. І взагалі став інший, добрий. Все про свого кота говорить.
Тому що любов змінює людину. Завжди, в будь-якому віці. І зараз вчать любити себе. Але спочатку треба навчити любити когось крім себе. Багато хто цього не вміють. Любити когось крім себе, – ось цього не вміють багато людей. Але вчаться любити себе, як не дивно. Думають, що в цьому проблема. А насправді вони просто нікого не люблять. Не вміють любити.
Треба хоча б з кота почати. Якось тренуватися. Кого ми любимо крім себе і кого ми любимо більше себе? Хто в цьому списку? Є там хоча б одна-дві людини? Хоча б один кіт? Ось з цього треба починати – чи є взагалі любов в серці людини? Чи треба засіяти поле насінням любові, а вже потім вирішувати, як розпорядитися тим, що зійшло”.
Кір’янова Анна
