Одна жінка дуже любила свої прикраси.
Тридцять років тому один молодий чоловік подарував їй сережки зі смарагдами і таку ж брошку. Жінка дуже ними дорожила і часто вдягала, коли йшла на роботу, на прогулянку чи просто в магазин. Вона любила цього чоловіка, його очі, голос, його любов до неї. Щось не склалося тоді, тридцять років тому. Так і живе тепер одна, не вдалося з іншими створити сім’ю, хоча “залицяльники” були.
А про того чоловіка майже нічого не знає, чула, що одружився і все. Він десь далеко тепер живе, в іншому місті. На душі у неї ставало тепліше, коли тримала в руках подаровані багато років тому прикраси. З віком людина з особливою увагою та любов’ю починає ставитися до речей, так чи інакше пов’язаних із близькими та дорогими людьми. Їх немає поруч, цих людей, але є ця брошка і сережки, які подарував коханий і це гріє і нагадує про те, що її теж любили.
Жінці зателефонувала старенька тітонька з іншого міста, вона погано почувалася і попросила приїхати. І жінка приколола свою брошку на сукню, вставила у вуха сережки, поклала всі свої невеликі заощадження в сумочку і поїхала рятувати стареньку родичку.
Вона три місяці її доглядала. Тітонька дуже важко і довго одужувала. Стан посилювався віком та супутніми недугами, але жінка терпляче її виходжувала, виконувала призначення лікаря. І витратила всі свої заощадження. На ліки, памперси, на продукти. А коли тітці стало краще, вона захотіла фруктів, пояснюючи це тим, що їй тепер вітаміни потрібні, адже потрібно повністю відновити здоров’я. І просила купити їй то виноград, то персик. І гранатовий сік. Вона не думала про те, на які гроші все це купується: якщо племінниця купує, значить може. А жінці було незручно просити у бабусі кошти на ліки, витрачала свої заощадження.
Тільки заощадження, зрештою, теж закінчилися і їй довелося розлучитися зі своїми, дорогими серцю прикрасами. Вона здала сережки і брошку в ломбард, а на виручені гроші купила необхідні ліки і фрукти для тітоньки, що одужує. Адже життя людини дорожче за смарагди. І душевний спокій і чиста совість теж дорожчі. Ця жінка все, що могла зробила, все, що було віддала, поставила стареньку на ноги і поїхала додому.
А в ломбард одного разу зайшов чоловік. Він доньці подарунок шукав на день народження і ось зайшов на прикраси подивитися, може, щось цікаве потрапить на очі. І впізнав смарагдовий комплект. Свій комплект. Це він його коханій дівчині колись подарував. Підробляв вечорами, назбирав грошей та купив. Він дуже любив ту жінку, але життя розвело їх, так вийшло. Він уже п’ять років, як удівець, зате донька є. Вона, та ще й маленька внучка Даша прикрашають тепер його самотність.
Чоловік купив цей смарагдовий комплект. І наступного дня поїхав у містечко, де раніше та дівчина жила: якщо вона зараз не там проживає, може хтось скаже, де її знайти? На серці було неспокійно: як окраси опинилися у ломбарді? Чому? Що трапилося? Може їй потрібна допомога?
Але йому не довелося нікого ні про що питати, бо знайомі двері відчинила та сама жінка.
Вони не згадують і не говорять про минуле, нічого тепер не змінити. Вони живуть справжнім. У любові та турботі один про одного. Насолоджуючись кожним днем і тим, що разом щохвилини. Разом подорожують, разом облаштовують свій заміський будинок, разом готують, відпочивають, ходять із онукою Дашею на рибалку на місцеве озеро, взяли з притулку собаку, підібрали двох безпритульних котів.
Жінка тепер має багато інших прикрас, це чоловік їй дарує. Йому не потрібно тепер для цього підробляти вечорами, він заможна людина. Тільки дорожить вона одним стареньким смарагдовим комплектом і впевнена, що він трошки чарівний….
Анна Кір’янова
