О 2 годині ночі чую тупіт маленьких ніжок: донечка прийшла в мою кімнату. Я лежу тихо і ледь дихаю. Можливо вона повернеться до себе і не потривожить мене, сплячу …
– Мамо! Мамочко! – кличе вона трохи захриплим від сну голоском.
– Так … Що сталося? – ледве-ледве вигукую у відповідь, не в силах приховати своєї досади. Вона замовкає, очі її блищать в тьмяному світлі. –
– Мам … Я тебе люблю …
– А я тебе…
– А я сильніше …
Лягає поруч і тут же засинає. Але її слова все ще висять в прохолодному нічному повітрі. Якби я могла доторкнутися до них і взяти, я б схопила ці слова і притиснула їх до своїх грудeй … У повітрі ще тремтить тихий голос, який шепоче найкращі слова на світі: я люблю тебе … Посмішка торкається моїх губ, і я повільно видихаю , побоюючись, що спогад піде. Одного разу ця маленька дівчинка стане дорослою дівчиною. а синочок юнаком … Одного разу я зможу приймати душ на самоті … Одного разу я спокійно вип’ю чашечку кави і почитаю улюблений роман … Одного разу я вийду з дому одна, не турбуючись, що мене хтось чекає назад … Одного разу я поверну себе собі …
Але сьогодні я віддаю себе їм. Я втомлююся, іноді у мене не вистачає сил, але я знаю, що мене ТАК люблять і я ТАКА потрібна. І повірте, це найкращі миті мого життя!
