Мені 39 років і здається, я ще одружений. Маю двох дітей: сина і дочку. Зі своєю дружиною разом ще зі студентських років. Нам було по дев’ятнадцять, коли ми зустрілися і полюбили один одного. Але загляну трохи далі.
Я виріс у родині, де всі ролі грала мама. Вона була і за себе і за батька. Батько зник з нашого життя, коли мені було 3 роки. Мама і сьогодні працює тренером зі спортивної гімнастики. Змагання, збори, виховання інших дітей. Але у нас завжди був повний холодильник і раз на рік ми відпочивали на морі. Одягався в речі, які віддали знайомі, і був, здається, щасливий.
З п’яти років займався хокеєм. Потім було карате, важка атлетика. Спорт, мабуть, генетично, став моєю частиною. Коли закінчив школу, зрозумів – вчитель фізичного виховання, ось моя доля.
На той час в житті мами з’явився новий обранець і у мене молодший брат. Я їхав до ВНЗ з трьома літрами борщу в банці і невеликою сумою грошей. З першого курсу я знайшов роботу вночі, а на парах засинав.
Купив куртку, нові кросівки. І тут я зустрів її. Струнка, гарна, весела, привітна. Заради неї хотілося жити. Мені хотілося дати їй все. Від плюшевого ведмедика до Всесвіту.
Ми були щасливі. Приїхавши додому на вихідні, між якимись звичайними фразами з мамою на кухні, я сказав, що хочу одружитися. А вона запитала, а як ти плануєш забезпечувати свою сім’ю? З цього моменту я зрозумів, що хоч я і студент, забезпечувати мою сім’ю і кохану, мій обов’язок і головна мета.
Влітку ми одружилися. Батьки дружини «подарували» нам свято. І все кошти, подаровані нам на весілля, забрали на борги.
У 20 років я став батьком. Мій маленький хлопчик, мій син. Дивні відчуття, незрозумілі ролі. Він плакав вночі і вдень. Ми з дружиною по черзі бігали на пари і здавали сесії. Пелюшки, прогулянки ввечері з коляскою. Іноді мені здавалося, що піти на роботу в ніч – це відпочинок.
Синок починав підростати, я намагався показати йому зоопарк, цирк, купити кращу їжу і одяг. Грошей не вистачало. Хоч ми з дружиною і отримували стипендії, їх вистачало на те, щоб оплатити проживання в гуртожитку. Заробітної плати вночі охоронцем – на їжу.
Йшов час, ми закінчили ВУЗ. Синові виповнилося 2 роки. Я, нарешті, отримав диплом вчителя фізичної культури. І мені, як і всім студентам, і взагалі молоді, здавалося, що коли я почну працювати і отримувати зарплату зможу виконати майже всі заповітні мрії. Я почав працювати тренером у дитячій спортивній школі. Як мені подобалася моя робота! Але не дуже зарплата. Йшов час. З’явилася донька.
Грошей не вистачало, мрії став забувати, була одна думка – де заробити грошей. Знайшов роботу нічного вантажника.
Уже п’ять років, майже щоночі, я працюю. Вдень тренер, вночі вантажник.
Йшов на роботу вранці діти ще спали, повертався, вони вже спали. Згодом в іпотеку придбали квартиру, купили «старесеньке» авто, щороку їздили на море.
Мені здавалося, що я забезпечую свою сім’ю.
Нині я прокинувся вранці свого єдиного вихідного дня від дзвінкої тиші. Ні дітей, ні дружини не було в квартирі. На столі лежав лист. Це писала вона, моя єдина: «Я і діти втомилися від того, що тебе завжди немає вдома, що ти мало приділяєш нам уваги, що для тебе гроші важливіше нас. Нам треба пожити окремо ».
Тепер сиджу один в кімнаті. І не розумію, що я зробив не так? Чому вона не оцінила всі мої старання? Хотів забезпечити сім’ї гідне життя, а в підсумку втратив її. Можливо, я чогось не розумію? А як би ми жили, коли вона в декреті?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
