Олена лаяла себе останніми словами. «Навіщо? Навіщо я так вчинила? Я ж уже не дівчинка, доросла, самодостатня жінка. Ну так, стосунків у мене було не так уже й багато, до того ж усі невдалі — і саме через мої гроші. А от ці — вперше такі тривалі, такі серйозні, які, судячи з усього, переростуть у щось більше. І на тобі…» Олена вирішила перестрахуватися. Хоч, швидше за все, тепер вони вже ні в що не переростуть.
Ну, як вона розкаже Олегові про те, що вона не та, за кого себе видає?
Олена зітхнула. Вона приїхала до його дому, щоб познайомитися з його батьками. Подивилася на годинник. Часу було ще хвилин із п’ятнадцять у запасі, а якраз під балконом лавка пуста. Ну, якщо спеціально не вдивлятися, то ніхто її не побачить. А Олена вирішить, як їй бути далі.
Цілком можливо, що треба одразу попросити вибачення в Олега, у його батьків і у всьому зізнатися. Ні, так теж неправильно. Може, треба ще трохи потягнути? Вона була в розгубленості. Начебто й некрасиво з її боку обманювати нареченого, а з другого боку — вже мала такий досвід, знає.
Згадалися її останні стосунки. Саме після них вона поклялася собі, що жоден чоловік, що опинився поруч, не дізнається, що вона багата, аж поки вона сама цього не захоче.
Вадим був душкою — гарний, розумний, з легкістю міг розговорити будь-яку людину. Куди б вони не приходили, Вадим завжди був душею компанії. Подруги заздрили, казали, що такі ніжні стосунки зустрінеш нечасто. Справа йшла до весілля. Олена була настільки щасливою, що навіть якось непристойно себе відчувала.
А за три дні до весілля сталося те, що ледь не погубило її. Вона проїжджала повз будинок, вирішила заскочити, випити кави, попудрити носик. Вадим мав бути на роботі. Але він був вдома. У неї вдома, і не один.
Олена одразу зрозуміла, що у них хтось є. У передпокої були недбало кинуті туфлі. Молода жінка, ще нічого не підозрюючи, пішла вглиб будинку й різко зупинилася. Почула, як Вадим говорить: «Ну, потерпи, до весілля всього три дні, і тоді я зможу користуватися всім, що є в цієї дурепи. А ми з тобою поїдемо на море, будемо купатися в шампанському. Усе, як ти хотіла».
Олена штовхнула двері. Її майбутній чоловік з якоюсь дівчиною лежали у її ліжку й пили шампанське. У Вадима витягнулося обличчя. Незнайомка підскочила й пролила шампанське на постіль. Олена поморщилася.
— Ну скільки можна казати, що в ліжку сплять, а не їдять?
Вадим тремтячими губами промовив:
— Олено, Оленко, це зовсім не те, що ти подумала. Я все поясню.
Вона спокійно відповіла:
— Мені не потрібні пояснення. Даю вам п’ять хвилин — і щоб духу вашого тут не було, інакше викликаю охорону.
— Олен, ти чого? У нас весілля через кілька днів! Я не хотів… Це все вона!
Дівчина витріщила очі й схопилася.
— Здурів, чи що? Казала тобі — треба зустрічатися в готелі, а ти — ні. Хочу з тобою у розкіші спати!
— Заткнись, дурна!
Він знову повернувся до Олени, а вона усміхнулася.
— Весілля не буде.
У Вадима перекривилося обличчя.
— Тобто, як це не буде? Уже все готове! Ти не посмієш! Ти запросила таких людей, яким не можна відмовити!
— Це мої проблеми. Геть!
— Олен, не кажи дурниць. Ну, зірвався. Ну, з ким не буває? Вибач.
Вадим дивився на неї, і поступово до нього доходило, що вона не жартує.
— Олено, ти ж… ти ж не зробиш цього. У мене борги! Вони мене життя позбавлять, якщо я не віддам гроші! Чуєш мене?
— Вадиме, я так розумію, ти не на мені вирішив одружитися, а на моїх грошах.
Він криво усміхнувся.
— А ти що, думала — без грошей ти комусь потрібна?
Ці слова билися в її голові постійно. Олена твердо вирішила, що якщо колись зав’яжуться нові стосунки — що навряд чи ще трапиться — то вона ні за що не скаже нареченому, що в неї багато грошей. Нехай не знає, що вона володіє мережею магазинів, що у неї є фабрика іграшок.
Усе це дісталося їй від батька, але за п’ять років вона значно розширила бізнес. Олена не любила афішувати себе. Тому її фото в пресі можна було знайти, тільки якщо спеціально й дуже ретельно шукати.
З Олегом вони познайомилися за два роки. Познайомилися на пляжі. Вона засмагала, причому не на курорті, а тут, у місті. Була без машини, без прикрас, така сама, як і всі інші. Олег приніс їй склянку з лимонадом.
Олена підняла брову, але склянку з подякою взяла. Вони розговорилися й якось непомітно пробалакали годину. Олена відчула, що печуть плечі, схопилася.
— Ой, я обгоріла!
Олег навіть злякався.
— Так, треба обов’язково чимось намастити, а то потім буде гірше.
Вони залишилися вдвох уже того ж вечора в домі у Олега, який жив неподалік. Стосунки розвивалися стрімко. Олена зняла квартиру, щоб не показувати йому свій дім, а потім він зробив їй пропозицію. Олена погодилася й тільки після цього зрозуміла, що сама себе загнала в пастку.
І от зараз сиділа на лавці й думала про те, як бути далі.
— Я дуже сподіваюся, що твоя обраниця не прийде.
Олена завмерла, почувши голос Олега.
— Мам, перестань, будь ласка. Ти її навіть не бачила, а вже не полюбила.
— Олеже, я, як любляча мати, хочу тобі тільки щастя. Чим тебе не влаштовувала Ніночка? Тато — директор, мама — завідувачка меблевого магазину… Ти б як сир у маслі котився!
— Мам, годі! А Олена — нормальна, а твоя Ніна — на всю голову відбита.
— Гаразд, Олеже, але я сподіваюся, що цей її візит буде останнім. Мені жебраки в родині не потрібні.
Олена розгубилася. І що тепер? Куди туди йти? Ситуація просто смішна, бо Олена взагалі не жебрак.
— Що, не раді тобі там?
Вона здригнулася. Поряд із нею присіла маленька дівчинка.
— А ти звідки знаєш, що я туди?
— Ну, тітка Марина всім у дворі завжди розповідала, що її Олежка одружиться так вдало, що вона одразу на море жити поїде, і все в неї буде. А вчора весь двір чув, як вона на нього кричала, називала його ідіотом та ще й іншими словами. То що весь двір тепер знає, що Олег вирішив одружитися на жебрачці, а тітка Марина сказала, що тільки через її труп.
— А що Олег їй говорив?
— Дівчинка знизала плечима.
— Нічого. Він взагалі завжди мовчить, бо тітка Марина завжди вирішувала, що йому робити.
— Гм. Цікаво.
— Ну так, не пощастило тобі, якщо чесно. Олег завжди маму слухається. Якщо вона скаже: «Не одружуйся на тобі» — він не одружиться.
— Думаєш?
Дівчинка важливо кивнула головою.
— Впевнена. І моя бабуся так говорить. Каже, шкода дівчину, якщо вона в це родинне болото потрапить.
У Олени навіть настрій піднявся.
— Дякую тобі велике. Піду.
Олена легко збігла по сходах, натиснула кнопку дзвінка. Двері розчинилися майже одразу. На порозі стояв блідий Олег. Його навіть шкода якось стало.
Так, таких вечорів у її житті ще не було. До кінця вечора Олена стільки всього про себе дізналася. Причому Марина, мати Олега, начебто й не ображала її, а просто перераховувала факти, що в ній не так.
Олена виходила з квартири, наче на неї відро помий вилили. Але найогиднішим було не це. Найогиднішим було те, що Олег мовчав, схиливши голову. Потім уже в під’їзді подивився на неї очима побитого собаки й сказав:
— Прости, вона звикне, змириться.
Їй ніби й шкода було його, а ніби й ні. Ну не може же чоловік бути таким безхребетним.
Минуло два тижні, а вона все ніяк не могла зібратися з силами й зустрітися з Олегом. Він дзвонив їй, писав. Олена ж посилалася на те, що зайнята, що вони зустрінуться, але пізніше. Сама ж не розуміла, що робити.
Олег навіть запропонував більше не бачитися з його матір’ю, просто розписатися й посидіти в кафе удвох. Олена усміхнулася. Усе ж таки погано їй було без нього. Кохала його. Треба просто розірвати цю нитку залежності з матір’ю.
Вона готувалася ретельно. Сам план був якийсь безладний, але Олена вирішила, що зробить так, як вирішила.
Вона вислала запрошення Олегові та його матері на відкриття її нового магазину й на банкет. Сама не знала, чому так вчинила. Напевно, хотілося подивитися на реакцію не лише мами нареченого, але й на його реакцію. Та вже побачимо.
Людей зібралося море. Олена з багатьма дружила, з кимось була партнером. Вона помітила матір Олега. Жінка була розодягнена як папуга. Олег же явно почувався не в своїй тарілці. Хоч мати не відпускала його руку, намагаючись пробитися ближче до місця виступу.
Банкет мав бути просто на стоянці перед будівлею. Тут було передбачено все.
Марина тримала в руках келих, бесідувала з кимось, а Олег із тугою дивився в небо.
Свято почалося. Коли ведучий почав перераховувати, власником чого є Олена, кому вона допомагає, скільки грошей перерахувала в дитячі будинки, вона вийшла до народу й бачила, як мати нареченого впустила келих. Бачила, як витягнулося обличчя Олега.
Сказавши зовсім коротеньку промову, Олена оголосила початок банкету й зійшла вниз.
— Привіт, Олеже. Здрастуйте, Марино Сергіївно.
— О боже, як же я рада бачити свою майбутню невістку! — та ледь не вклонилася, дурно посміхалася, говорила, що хто старе згадає — тому око вон.
Олег дивився на Олену.
— І до чого весь цей спектакль? Ти боялася, що мені потрібні будуть твої гроші?
Олена подивилася на нього.
— Не ображайся, розумієш? Просто в мене вже був досвід.
— Значить, і на мені теж вирішила провести експеримент.
Олена взяла його за руку.
— Олеже, зате тепер я вірю тобі.
Він вирвав руку.
— А от я — ні. Я не вірю тобі. Три місяці ти зустрічалася зі мною, спала зі мною — і всі три місяці обманювала мене. Ну, і яке ж життя в нас буде, якщо я не зможу тобі довіряти?
Мати подивилася на нього здивовано.
— Олеже, замовкни зараз же! Що ти несеш? Ти що, хочеш, щоб Оленка образилася на нас?
На Марину ніхто не звертав уваги. Між Оленою й Олегом немов іскри летіли.
— Ти не повинен мене в цьому звинувачувати. Ти нічого не знаєш.
— Але й ти нічого не сказала. І ставити на мені свої досліди не потрібно.
Олег розвернувся, щоб піти. Марина вчепилася в його руку.
— Сину, ти що? Ти куди?
— Додому. До себе.
— Додому? А ти… до себе. І взагалі, я завтра ж поїду з цього міста.
Олена ступила до нього.
— Олеже…
Він подивився їй у вічі, і Олена здригнулася. Стільки болю й образи там було. Він пішов. А вона залишилася стояти, розуміючи, що Олег не повернеться, і тільки зараз усвідомила, що переборщила.
Її за руку схопила Марина.
— Оленко, ти не переживай, я з ним поговорю. Я змушу його. У вас усе буде добре.
Олена подивилася на невдаху свекруху, як на пусте місце, і просто пішла.
Час минав. Але, як не дивно, анітрохи не лікував. Олена й уявити не могла, що буде настільки важко.
Мати Олега кілька разів траплялася їй на очі й мало не щодня обходила її магазини, а потім зникла й вона. Олена навіть зітхнула з полегшенням — хоч не буде бачити її тепер, а значить, вийде й забути Олега.
Минуло півроку. Вона навчилася жити з цим болем і точно знала, що ніяких стосунків більше не буде взагалі, бо розуміла, що окрім Олега їй більше ніхто й не потрібен, навіть зважаючи на те, яка в нього мати.
Літо того року видалося таке, що все місто було біля води. Сонце, спека. Вихідний. Олена теж вибралася на пляж. Знайшла з краю скромне місце, розстелила покривало, лягла.
Вона взяла з собою книгу, щоб не марнувати час. Лише вчиталася, як на книгу впала тінь. Олена насупилася — не любила, коли відривали її від читання, — підвела голову, а перед нею стояв Олег і тримав у руці склянку з лимонадом.
— Мені здалося, що ви не відмовитеся від холодного напою.
Вони сиділи на березі. Надворі давно стемніло. Олена розповідала Олегові про Вадима.
— Прости мене, Олено. Я й подумати не міг, що все настільки серйозно.
— І ти мене прости. Негарно вийшло.
— Я не зміг тебе забути.
— От і я не змогла.
— Отже, може, спробуємо спочатку?
— А мама?
— А що… мама?
— Маму точно не зміниш. Ми просто не будемо звертати на неї уваги. Навідувати я її, звичайно, буду, але ніяких спільних проживань.
Вони вирішили весілля не влаштовувати, а зробили, як і планували раніше, просто посидіти в кафе удвох.
Марина була обурена, засмучена.
— А як же гості? Сукня? Потрібні знайомства?
Олег спокійно сказав:
— Мам, тобі ж ніхто не забороняє носити гарні сукні, заводити потрібні знайомства. Але давай це без нас.
Олена раптом зрозуміла, що ніколи не була настільки щасливою.
Хоч ні — через кілька місяців, побачивши дві заповітні смужки, щастя просто переповнювало її.
