— Скажу чесно, що не маю найменшого поняття, як то просити у людей, бо не робила такого ніколи! – ділиться моя сусідка Ніна – Не маю я до кого піти й просити про щось, тому й звикла сама за все відповідати, хоча доля ніколи мене не оберігала особливо.
Тут, навіть, не має з чим посперечатися, бо хто знає Ніну, той точно знає, яка у неї доля не проста була. На початку 90-х вона заміж вийшла, згодом з’явилось двоє діток. Не встигло старшому й п’яти виповнитися, як жінка овдовіла. У ті складні часи це могло стати кінцем всього, але жінка не планувала здаватися й змогла виростити двох розумних, ввічливих й успішних людей, Але яких титанічних зусиль її це вартувало знає лише вона. Зараз, уже постарілою, вона й сама не може повірити, як уміло вона справилась зі всім, що в одну мить на неї звалилось.
– От згадую себе тоді й не можу повірити, що таке могла! Мов фільм передивляюсь! – з захопленням розповідає Ніна – От, хоч, взяти те, як сніг раптово у жовтні випав й морозно тоді було, а я ще не встигла грошей виділити собі хоч на якесь зимове взуття. На останні гроші дітям купила взутися до школи, а сама на роботу ходила у старих кросівках. Грошей мінімум залишилось тоді і я вирішила, що діти повинні їсти 3 рази на день, а мені й одного вистачить. І це не те, що у мене не було виходу, я могла піти до батьків й попросити, чи до друзів, але не могла навіть думки такої пропустити у своїй голові. Я тоді ніколи не скаржилась та й не чула, щоб хтось зі знайомих скаржився, хоча й всім важко тоді було, а зараз всюди одне ниття й скарги! Тому й не розумію людей, які ниють і просять щось постійно, думаючи, що їм всі винні.
– Ну, тут ти звичайно молодець, що не поклала рук й не просила милостиню, але ж твої діти заслуговували більшого. Не думаю, що збідніли б твої родичі, якби хоч інколи допомогли б! А оця твоя ідея йти на роботу у кросівках – дивно якось! Добре, що ти жива й здорова, а якби слабша була, то твої діти повними б сиротами залишилися!
Зараз жінці всі родичі дорікають, коли вона їм починає відкривати правду свого життя, бо ж тоді ніхто й не здогадувався, як не просто жінці, адже вона ні словом про це не обмовилися, а якби знали, то обов’язково б допомогли, картоплею, крупами чи яйцями. Ніхто особливо багато не жив, але й не доходило ні в кого до одного прийому їжі на день.
– Та яке це самостійність? Тебе й дітей твоя гордість ледь до вічного спочинку не довела! Це не скромність! – повторювали її всі навколо, а вона мов цього не чула.
Ніхто з близьких людей Ніни не може зрозуміти причини її мовчання, коли тобі потрібна допомога. Звичайно, не завжди знайдуться люди, що допоможуть, але ж і є вірогідність, що такі будуть, та й засуджувати за це ніхто не стане, бо не знає де опиниться завтра.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
