fbpx

Ніна обімліла. На порозі стояв її коханий Андрій. Він також трохи розгубився, але тримав себе в руках. Розмова не клеїлась. Вечір був зіпсований. Ніна вирушила додому. Андрій зголосився її відвезти. Їхали мовчки. У повітрі відчувалося напруження. Тільки біля її будинку Андрій порушив мовчанку

Через 10 років Ніна поверталася додому. Ось зараз, за поворотом, буде лава. Вдень на ній сиділи бабусі і пильно стежили за порядком у дворі. Увечері її окупувала молодь з гітарою.

Раніше будинок здавався великим і красивим. Зараз він старий, обшарпаний, але дуже рідний.

— Мамо, мамо, скоро вже? — нетерпляче канючив п’ятирічний син. — Коли вже прийдемо?

— Прийшли вже. Ось у цьому будинку я народилася і виросла.

Закінчивши школу, Ніна не вступила до інституту. У цьому маленькому містечку роботи не багато, довелося виїхати до районного центру. Працювала кур’єром, продавцем, навіть на автомийці. Ось там вона і познайомилася з Андрієм.

Він під’їхав на чудовій, блискучій машині. Вийшов і посміхнувся. Ніна пропала. Закохалася до нестями. Почали зустрічатися. Андрій дарував величезні букети квітів. Часто вони вечеряли в кафе або в ресторані. Він орендував Ніні невелику, але дуже затишну квартиру. Вона чекала на пропозицію вийти за нього заміж.
Не дочекалася. Одного разу випадково дізналася, що він одружений і у нього є діти. Ніна не розуміла, що її розлютило більше, його обман чи її наївність.

Вона зібрала речі і поїхала до подруги. Робота знайшлася відразу. Їй навіть виділили кімнату в гуртожитку.
Одного разу Ніна поверталася з роботи додому. На розі прогулювалася компанія молодих людей, щось вигукували, сміялися. Ніна пришвидшила крок.

— Дівчино, давайте познайомимося. Мене звати Олег. А Вас як? — підскочив до неї один хлопчина.

Від несподіванки Ніна відсахнулася.

— Дівчино, не бійтеся. Ми люди добрі. — засміявся хлопець.

— Ніна. — Несміливо сказала вона.

Ось так вони й познайомилися. Зустрічалися близько двох років. Ніні дуже подобався Олег, але вона його не кохала. Дівчина ніяк не могла забути Андрія. Жила спогадами про нього. Коли Олег зробив їй пропозицію, вона погодилася. Він хлопець надійний і любить її. Що ще потрібно? Роки біжать. Коли народився синочок, назвала його Андрієм. На честь свого коханого.

Мама з татом дуже зраділи доньці і онукові.

— Чому ж ти одна, без чоловіка приїхала? Добре, що хоч онука привезла. Нам би хотілося і з Олегом познайомитися. — говорили батьки. — Чому ж ти стільки років додому не поверталася? Прикро ж якось.

— Вибачте. Так вийшло. А Олег через місяць приїде. Ось і познайомитеся з ним. Ми до вас на ціле літо. А подруга моя, Світлана, тут живе? Як вона? — спитала Ніна.

— Ой, давно вже в районний центр переїхала. Вона нещодавно матір свою провідувала, до нас забігала. Телефон свій залишила. Зателефонуй їй. Вона заміжня. Вам буде про що поговорити.

Наступного дня Ніна подзвонила і вирушила до Світлани в гості. Вони були дуже разі бачити одна одну. За розмовами, день пройшов непомітно.

— Мені пора вже. Скоро останній автобус, на який не варто запізнюватися. — схопилася Ніна.

— Не хвилюйся. Зараз мій чоловік прийде з роботи. Він тебе миттю на машині додому довезе. А ось і він, до речі, — зауважила Світлана. — Андрійку, ми на кухні. Знайомся, це моя найкраща подруга дитинства. Вона до батьків приїхала.

Ніна обімліла. На порозі стояв її коханий Андрій. Він також трохи розгубився, але тримав себе в руках. Розмова не клеїлась. Вечір був зіпсований. Ніна вирушила додому. Андрій зголосився її відвезти. Їхали мовчки. У повітрі відчувалося напруження. Тільки біля її будинку Андрій порушив мовчанку.

— Ти нічого мені не хочеш розповісти? Куди ти тоді зникла?

— Ти сам мені тоді набрехав. У тебе ж дружина і діти були. Де вони?

— Давно розлучився. Різні ми з нею були. Любові у нас не було. Одружилися «по зальоту». Ось нічого й не вийшло. Я тебе полюбив. Одружитися з тобою хотів. А ти так раптово зникла.

— Оце так, — зітхнула Ніна, — Я зараз заміжня і в мене вже є дитина. А як ти зі Світланою познайомився?

— Я шукав тебе довго і безрезультатно. Два роки тому випадково на одній вечірці зустрів Світлану. Хороша дівчина. От і вирішив одружитися. Скоро у нас річниця весілля. Вона при надії. Напевно вже встигла тобі похвалилася?

— Ні, нічого не сказала, — відповіла Ніна.

— Ніно, може, почнемо все спочатку? Ти не забула мене? Бо я тебе ні. Як побачив, відразу зрозумів, що тільки ти мені й потрібна.

— Я не знаю. Дай мені час.

Всю ніч Ніна проплакала. Картала себе за свою недалекість. Згадувала свої зустрічі з Андрієм. Вже під ранок прибіг до неї в ліжко синочок.

—Матусю, я з тобою полежу? Гаразд? — Спросоння попросився він до неї. — А коли тато приїде? Я за ним сумую.

— Спи, моє сонечко, спи. Ще рано.

— Вранці подзвонив чоловік. Він був дуже радісний.

— Ніночко, уявляєш, мені дозволили піти у відпустку раніше. Я скоро приїду. Буду знайомитися з тещею і тестем. Я їм таку рибу привезу, очманіють.

— Почекай, Олеже. Я тут подумала, що дуже хочу на море. Ніколи його не бачила. Може на море поїдемо? Коли ще отак виберемося?

— Ну я не знаю. А як же батьки? Не по-людськи якось. — знітився Олег.

— Слухай, вони також ніколи на морі не були. Давай їх візьмемо з собою? Вони зрадіють. Грошима потягнемо?

— Чудова ідея. Для улюбленої тещі і тестя мені ніяких грошей не шкода. Гуляти так гуляти, — розсміявся Олег, — А ти чому така сумна?

— Я кохаю тебе. До зустрічі.

Так, це був її Олег, такий добрий і рідний. Вона виразно усвідомила, як сильно його кохає. Ні, все що було — вже давно минуло. Не варто ворушити минуле. Не потрібно руйнувати своє і чуже життя. Доля так розпорядилася, значить так буде правильно.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page