Дуже хочу поділитися своєю історією, можливо хтось порадить мені, як знайти вихід з моєї ситуації. Почалося все вже більше 15 років тому. Все було чудово. Син відучився в університеті, познайомився з дівчиною, дружили вони близько 5 років, а потім вирішили одружитися. Мені наречена сина не дуже подобалася – дівчинка непогана, але хотілося б рівню моєму синові. Батьки нареченої прості робітники, чим вони допоможуть молодим? Добре б багатшу жіночку моєму Костянтину, але доля розпорядилася інакше. Ось і підійшов день весілля.
Відгуляли, відсвяткували – все весело і чудово. Стала нова сім’я жити. Я і батьки невістки допомагали, як могли. Син влаштувався на роботу, невістка ще вчилася. Через рік вона відчула, що при надії – яка ж тут робота. Через 9 місяців з’явилася на світ онучка моя. Я була дуже щаслива, але ось думки про те, що невістка не рівня моєму красеню, ніяк не відпускала. Виховують молоді дочку, живуть нормаль, та й добре нехай собі живуть.
Виповнилося внучці 2 роки, як сім’я мого сина почала розсипатись. Невістка почала скаржитися – ваш синок з друзями кожен день гуляє, перехиляє зайвого, часто вдома не ночує. Я її пошкодувала по-жіночому, обіцяла поговорити з сином. Сама думаю – як тут не підеш гуляти, він працює, втомлюється бідненький, взяла б і допомогла чоловіку – вийшла на роботу. Сидить цілий день вдома, він як білка в колесі крутитися, щоб прогодувати сім’ю, і що не можна з друзями сходити відпочити. Дочка неспокійна спати ночами не дає – ось і не ночує вдома, виспатися хоче. Яка ж я наївна була тоді.
Перед новорічними святами син мені повідомив, що звільнився з роботи – фірма збанкрутувала. Ну що ж, дала трохи грошей своєму красеню-синові, пообіцявши, що після свят допоможу з пошуком роботи. Пройшов місяць, два, три, півроку, а синок навіть і не намагається шукати роботи, тільки говорить, що його не беруть нікуди, а сам лежить на дивані.
У родині грошей немає – невістка влаштувалася на роботу, дочку віддали в садок. Моя ненависна невістка почала робити для сім’ї теж саме, що і робив син, поки вона сиділа вдома. Тільки дівчина мовчки, зціпивши зуби працювала і не бігала відпочити до подружок. Тут я переглянула своє ставлення до неї і остаточно стала на її сторону. Через 3 роки вона просто розлучилася з моїм сином, не витримала – він гуляв з друзями, тільки на її гроші, не приходив часто ночувати. Правильно зробила напевно!
І ось що вийшло, вже 9 років мій син живе один. Йому 40 років, він так і не працює і не знайшов собі сім’ю. Годую і одягаю його я. Втомилася дуже – розуму не прикладу, як порвати це замкнуте коло. Розмови не допомагають, повчання теж, а покинути його я не можу – син все же він мій.
Порадьте, що мені робити.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
