Нещодавно з доньками потрапили до лікарні та 7 днів жили з молоденькою мамою та її донечкою 3,5 років в одній палаті. Мабуть, мама дочку любить, але інтуїція відсутня, а знань набутих ще немає. Виховує дочку традиційно, як її мама.
7 днів із цією мамою ми прожили в одній палаті. Було цікаво та сумно. Цікаво, оскільки дуже сильний типаж. Наочний посібник – як не можна спілкуватися зі своїми дітьми. Струснуло добре, деякі нотки й побачила. Сумно – скільки все ж таки потрібно знати та вміти, щоб бути Мамою. Скільки працювати над собою? І як впливає зв’язок поколінь. І традиції, які можуть бути добром та злом.
Я напишу деякі сцени.
Діагноз у дівчинки – пневмонія. Кашель, хрипи сильні (зрозуміло, що поведінка у недужої трирічки буде далека від ідеалу, що будуть сльози та перепади настрою).
І мама, яку дратує будь-які прояви непослуху. Будь-які відхилення від «норми», якій соромно за неправильну поведінку дочки переді мною. І найсильніше рішення це … «А ну перестань кричати! А то я покличу лікаря, і він тобі укол зробить! (Дитині і так роблять уколи двічі на добу) А то я тебе закрию в туалеті! А то я піду, і будеш тут одна!
Мої дівчатка були неприємно здивовані. Вони тулилися до мене і дивилися великими очима. Я їх обіймала і цілувала. Ось що робити? Чи має право незнайома людина лізти в систему виховання іншої незнайомої людини? Чи будуть поради на благо чи на шкоду?
Я мовчала та спостерігала.
Донька голосно плакала до істерики. Мама її обіймала і цілувала, гладила і казала, що вона завжди буде з нею. А за півгодини історія повторювалася. А дівчинка дуже швидко переходила від сліз до сміху та від сміху до сліз. А потім приїхала бабуся. Молода 45-річна жінка. А мати побігла додому на кілька годин, приготувати їжі, відпочити. І методи управління були ті самі. Тільки на дівчинку вони не діяли.
Ось діалог, який дуже мене зачепив:
– Ніка, як же я втомилася! Я так хочу працювати! Я так люблю працювати! Вже не можу з тобою тут сидіти!
– А я не хочу, щоб ти була на роботі.
– Ти не хочеш, а я хочу.
– А мені подобається, що ти тут зі мною.
– А мені ні.
– А мені так!
Я зрозуміла, що Ніка довго лікуватиметься. Як же можна прогаяти таку можливість? Вона і мама вдвох! І ввечері тато приходить і грає з нею, грає. Через три дні ми вже чудово по-дружньому спілкувалися з мамою Олею і я ризикнула розповісти, що є й інші підходи та можливості спілкування. Я дуже боялася нашкодити. Але в якийсь момент склалася ситуація, і слова прийшли, які треба.
Ми говорили про боязнь втратити маму. Як здорово, що дитина так любить маму, і готова зробити все що завгодно, щоб утримати зв’язок з нею, і як страшно усвідомлювати те, що мама може її залишити. Як ціпеніє тіло, як йде ґрунт з-під ніг. Як ти готовий обіцяти будь-що, навіть нездійсненне для себе. Як нерви натягуються та нервові клітини не відновлюються. Промалювали доріжку до підліткового віку та можливих наслідків.
В Олі очі округлялися від прозріння. Наче лавина на неї йшла. Вона не уявляла, наскільки такі погрози серйозні.
Того ж дня ввечері я дочитую до сторінки на цю тему в книзі «Не втрачайте своїх дітей».
– Оля, уявляєш, ми тільки вранці про це говорили, а тут розумні люди про те саме пишуть. Чи можна тобі почитати?
Читаю вголос.
Оля перед сном цілує доньку і каже: «Мама з тобою, сонечко, з тобою, спи спокійно». А вранці приходить бабуся, Ніка відмовляється їсти. Бабуся роздратовано: «Ніка, зараз підемо з мамою, і будеш сама голодувати!»
Оля дивиться на свою маму. Вона вперше почула збоку загрозу. Вона різко бере дочку на руки та закриває її собою.
– Мама! Ніколи, чуєш, ніколи так не кажи!
Мама Олі дивиться і не розуміє. Як не казати? Що вона не так сказала? Адже вона для того, щоб дитина поїла.
Оля повертається до дочки:
– Ніка, мама завжди з тобою. Мама тебе нікому не віддасть і ніколи від тебе не втече. Ніка кладе голову на плече до мами та посміхається. Оля задумливо дивиться на маму і сильніше обіймає дочку.
За 4 дні, що залишилися, мама Оля жодного разу не сказала щось на тему розлучення. А Ніка почала набагато менше плакати. І якщо раптом розплачеться, то швидше заспокоюватись. Це було так яскраво. Зміна поведінки дитини після зміни манери спілкування мами.
Аліна Закревська, “Я не піду від тебе”
прим. (реальні імена змінено)
