Пару днів тому у мене був ювілей аж 50 років. І колишній чоловік з яким ми уже рік як розлучені після двадцяти шести років шлюбу, прислав мені подарунок. Дорогий, дуже. Але побачивши його, я плакала, а ось моя мама – навпаки.
Вона каже, що раніше у всіх на горищі все це було готове на всяк випадок. І на весілля, і на хрестини, і на день народження. І нічого, люди жили і ніхто не жалівся ніколи. Сказала, що я ще й подякувати повинна, бо зроблено дійсно майстерно і якісно подарунок.
Ми з чоловіком прожили усе життя мов на вулкані. У нього характер такий. Тут тихий і лагідний, а через секунду у домі буря і сварка. Я людина дуже врівноважена і спокійна, навіть флегматична. Голос підвищувати не вмію, але й на шию до себе нікого не пущу. От так і жили. Він – вогонь, я – вода. Двоє дітей уже в інституті навчались.
Я не виношувала думок про розлучення, і навіть не мала намірів. Просто одного ранку встала і зрозуміла, що все! Більше я так не можу і не кохаю.
Я навіть речей із нашого дому не забирала. Джинси і улюблена кофтина, сумочка з документами, ось і все з чим я рушила у нове життя. Так в 50 років я вирішила розпочати нове життя. Чоловік спочатку думав, що я маю когось на стороні. Ну не міг він зрозуміти, що пішла я не до когось, а від нього самого. Від його характеру і сварок.
Пів року спокою мені не давав. Що він тільки не робив. Але я рішення свого змінювати не мала наміру. Врешті і він здався. З дітьми спілкується, інколи телефонує і мені, але розмовляти з ним я не можу. Говоримо про дітей і побутові справи.
Але ось пару днів тому було день народження. Святкувати я не хотіла, але куми і знайомі прийшли вітати. Не з ювілеєм, а з новим життям без чоловіка, якось так.
Жарили шашлики та рибу, аж ось у двір заїхав автобус. Ми вирішили, що помилково, але ж ні у них папери на доставку були саме на моє ім’я. Коли ж дивний подарунок, як виявилось від колишнього, вивантажили, я остовпіла. У гостей щелепа від несподіванки відвисла.
Це був пам’ятник з моїм фото і датою народження. Річ дійсно гарна. Якщо чесно, я б саме такого й хотіла, але… Подруга, що була присутня аж розплакалась. Усі були вражені та не розуміли що це за подарунок такий.
Я б викинути ту річ, але мама була проти. Вона каже, що раніше у всіх на горищах стояли підготовлені хрести для всієї родини. Замовляли не тільки їх, а й по своєму розміру у столяра останнє ложе в якому спочиватимеш вічно. І нічого, жили ще по 20 років.
Мені сам пам’ятник подобається і дуже, але якось не по собі тепер навіть до гаражу заходити. Діти теж посміялись від душі і сказали не звертати уваги, мовляв за кордоном і місця собі на майбутнє купують і нічого.
Я заяву на всяк випадок занесла до відділку поліції. Але діти кажуть, що тато їх зійшовся з якоюсь жіночкою.
Живуть і вона при надії уже. А мені той подарунок спокою не дає. І, що з ним робити тепер? Думаю викинути або відправити чоловіку назад.
