– Так вона ж з глузду з’їхала! Кидати таку хорошу роботу, і заради чого ?! Щоб людей стригти ?! Тридцять років, а розуму немає!
Так говорили колеги Марини, моєї знайомої, яка пару років тому вирішила кардинально змінити сферу діяльності, з чим я її, звичайно ж, привітала. А ось її колеги всіляко відмовляли її від цієї справи, намагаючись переконати Марину, що кидати престижну роботу заради перукарської справи – безумство.
Зі шкільної лави Марина була хорошою і правильною дівчинкою: вчилася на четвірки і п’ятірки, читала влітку шкільну програму з літератури, слухала маму і тата, які хотіли для дочки світлого майбутнього, і переконали вступати на економічний факультет.
Вступивши з першого разу в бажаний вуз, Марина продовжила старанно вчитися і там. А далі практика, влаштування на роботу, стабільна зарплата, стабільний робочий графік 5/2, відпустка за розкладом і премія в кінці року. Життя вдалось!
Марина вийшла заміж, наpодила дитину, і начебто гріх на щось скаржитися, але вона чомусь не відчувала себе щасливою, незважаючи на начебто влаштоване життя.
– Та ти просто з жиру бісишся! У нас півкраїни живуть за межею бідності і мріють хоч про яку-небудь роботу, а ти носом крутиш! – говорили їй колеги.
І тільки чоловік з розумінням ставився до того факту, що Марині не подобається її робота. Якби не він, можливо, вона ніколи не наважилася б щось поміняти, і сиділа б далі в своєму офісі, займаючись нудною і нецікавою роботою.
Читайте також: Личить усім: перукарі обрали універсальну стрижку для усіх жінок
Але чоловік її підтримав, і Марина почала у вільний від роботи час відвідувати курси перукарів. Вона з дитинства мріяла бути стилістом: стригла ляльок, робила мамі укладку. Але це було так… всього лише гра. Хіба перукар – це професія? Хіба це серйозно? Ні! Треба вибирати щось перспективне, затребуване, високооплачуване!
Саме так відправилися в «одне місце» дитячі мрії багатьох людей. Саме так не з’явилося на світ багато балерин, художників, фотографів, письменників, фотографів, дизайнерів, візажистів, перукарів, кухарів, режисерів, акторів, зате розплодилися як гриби після дощу економісти, юристи, фінансисти, маркетологи та ефективні менеджери.
Це в минулі часи не соромно було мріяти стати столяром, а зараз? «Який столяр, синку ?! Ти збожеволів, синку?! Тобі треба бути юристом! Це престижно!» Проте, один мій знайомий, ще навчаючись на юридичному, почав в якості хобі майструвати спочатку рамки для фото, потім полички, дитячі іграшки, а зараз робить на замовлення меблі, і заробляє на цьому непогані гроші. А з юриспруденцією без жалю розпрощався.
Марина теж досягла успіху. Вона закінчила курси і влаштувалася працювати в найближчий простенький салон. Колишні колеги, коли дізналися про це, посміювалися і передавали всім знайомим «гарячу» новину: «А Маринка наша перукаркою стала! Стриже у підвальчику за 100 гривень, ха-ха-ха! ».
Через півроку Марина пройшла курси у Києві і влаштувалася працювати в велику мережу салонів краси, а ще через півроку стала топ-стилістом. Марина обожнює свою роботу і клієнтів, непогано заробляє, а колишні колеги продовжують сидіти в своїх продавлених офісних кріслах, лаяти начальство, проклинати понеділки і чекати, коли ж настане чергова п’ятниця.
Не соромно мати «непрестижну» професію. Соромно витрачати третину свого життя на те, що не любиш, і переконувати себе в тому, що щасливий.
