Марія Сергіївна та Неля працювали в одному інституті. Жінка й дівчина дружили та були нерозлийвода. Неля любила ділитися секретами й довіряти свої дівочі таємниці старшій подрузі Марії Сергіївні. А таємниць у Нелі було чимало. Дівчині було 23 роки, вона нещодавно отримала диплом інженера. Мама часом дорікала їй:
— Час би, доню, заміж виходити! А то засидишся у дівках!
На що Неля жартома відповідала:
— Мамочко, ще встигну! Дай хоч подихати після довгої науки!
І «віддихалася»…
Залицяльники кружляли довкола Нелі зграями. Вона була надто гарна: манливий погляд із загадковим блиском, чуттєві вуста, виточена фігурка, оксамитовий, ніжний голос. У її рухах, у стилі одягу читався виклик. Виклик до кохання, свободи.
Ця молода дівчина могла зацікавити будь-кого. Неля бездумно витрачала свою красу, живучи легко й безтурботно. Вона знайомилася з усіма, хто пропонував. Часто прокидалася вранці, не знаючи імені сусіда по ліжку. Дні летіли, і вона їх не рахувала. Навіть якщо їй казали — як горлиця гарна, та вікна криві, — їй було байдуже.
Про всі свої пригоди Неля із задоволенням розповідала старшій подрузі Марії Сергіївні. Жінці було 45 років, вона мала гарну родину — чоловіка й сина. Марія Сергіївна уважно вислуховувала пікантні історії Нелі, іноді хитала головою, піднімаючи палець. Вона лагідно соромила дівчину, просила взятися за розум і знайти, нарешті, гідного хлопця. Неля у відповідь дзвінко сміялася й бігла до чергового залицяльника.
Так вони й «додружилися» до запеклої ворожнечі.
А сталося це так…
Марія Сергіївна занедужала й змушена була лягти до лікарні. Неля після роботи вирішила провідати подругу. Марія Сергіївна зраділа її приходу — у лікарні будь-яка увага сприймається особливо тепло. Неля присунула стілець ближче до ліжка і сіла.
— Ось, Маріє Сергіївно, вам вітаміни, одужуйте! — сказала Неля, виклавши пакет із бананами, мандаринами та грушами, і налила у склянку сік.
— Ой, дякую, дитинко! Що нового у тебе? Розповідай! — пожвавішала Марія Сергіївна, очікуючи чергової історії.
— Та нічого особливого! Пусті захоплення. Ідеалу немає, — жартувала Неля.
— Ох, дівчинко моя! Кохання не може бути пустим, як ти кажеш. Просто твоє ще не прийшло, — повчала старша подруга, лежачи на лікарняному ліжку.
Коли Неля прийшла наступного разу, вона застала біля ліжка Марії Сергіївни чоловіка років сорока п’яти. Він, здається, вже прощався, бо поцілував її у щоку й рушив до виходу.
Чоловік і Неля мимоволі зустрілися поглядами. Дівчина вже пройшла повз, але чоловік, ідучи, обернувся ще раз.
— Доброго дня, Маріє Сергіївно. Це ваш чоловік приходив? — зацікавилася Неля.
— Саме він, — відповіла жінка.
— У вас симпатичний чоловік, — зауважила Неля.
— Нічого особливого. Як справи на роботі? — Марія Сергіївна дала зрозуміти, що тему чоловіка закрито.
Вони поговорили про все й ні про що. Неля залишила передачу на тумбочці, попрощалася й вийшла з палати.
На сходах лікарні Неля знову побачила того самого «симпатичного» чоловіка.
Помітивши дівчину, він поспішив до неї.
— Вибачте за банальність, дівчино. Чи можна з вами познайомитися? Мене звати Андрій, — представився чоловік, жадібно розглядаючи чарівну незнайомку.
— Можна. Я Неля. Ви ж чоловік Марії Сергіївни? Ми з нею працюємо разом, — чомусь надзвичайно зраділа знайомству Неля.
— Може, повечеряємо разом? У мене машина за рогом, — запропонував Андрій, проігнорувавши згадку про його дружину.
— Що ж, давайте повечеряємо, Андрію, — відповіла дівчина, сама не розуміючи, навіщо погоджується.
За вечерею у кафе Андрій не скупився на компліменти. Він порівнював Нелю з весняною мімозою, краплею ранкової роси, недосяжною зіркою у нічному небі… Слова лилися, немов із рогу достатку.
Неля розслабилася. То чи від легкого вина, то чи від приємних слів, а може, й від самого Андрія… Йому 46, їй 23. Усе закрутилося-завертілося… І не спинити.
Андрій і Неля почали таємно зустрічатися. Про Марію Сергіївну воліли не згадувати. Адже третій — завжди зайвий.
Тим часом Марія Сергіївна виписалася з лікарні й вирішила запросити молодшу подругу до себе в гості, щоб подякувати за відвідини й смачні гостинці. Жінка навіть не підозрювала, що незабаром її життя зміниться кардинально.
Неля охоче прийняла запрошення, адже їй дуже хотілося побачити, як і де живе… Андрій. Вона одягнула найкраще зі свого гардероба: туфлі на високих підборах, яскраво-червону помаду, лак на нігтях у тон. Усе при параді, так би мовити.
За святковим столом зібралися: Марія Сергіївна, ще бліда після хвороби; її чоловік Андрій, який хвилювався через присутність Нелі; їхній син Микита, що несміливо кидав погляди на чарівну гостю, і сама Неля. Говорили, жартували, сміялися. Вечір видався «смачним», теплим і затишним.
Коли Неля зібралася йти, Микита запропонував провести її. Він увесь вечір приділяв їй максимум уваги: то підливав вино у майже повний келих, то подавав «мамин кулінарний шедевр» — фаршированого коропа, то галантно супроводжував її до ванної кімнати «припудрити носик»… І ще він увесь час «випадково» наступав їй на ногу.
Андрій усе це помічав і нервував. «Що це син задумав? Невже на Нелю око поклав? Не дозволю! Вона моя дівчинка!»
— Ну що ж, синку, проведи Нелю. І не затримуйся! — крізь зуби промовила Марія Сергіївна. Вона теж зауважила, як її Микита «облизується» на Нелю, і вже шкодувала, що запросила цю безрозсудну дівчину до свого дому.
«Щоб тільки нічого не сталося… Мій Микитка ж свята душа! Якщо закохається, то що тоді? А в Нелю не закохатися неможливо! Красуня-спокусниця! Навіщо я її сюди привела?» — заздалегідь переживала Марія Сергіївна.
Неля та Микита вийшли на вулицю. Було тепло й тихо. Вони неквапливо дійшли до автобусної зупинки. На пізній час там не було нікого, крім них. Микита не міг відвести погляду від Нелі. Вона здавалася йому ангелом, що спустився з небес. Дівчина була настільки прекрасна, що хлопець навіть боявся до неї доторкнутися. Неля, у свою чергу, побачила в Микиті його батька Андрія, тільки на двадцять років молодшого.
Дівчина зауважила невимовне хвилювання хлопця й їй стало його шкода. Вона підійшла ближче й ніжно поцілувала Микиту в губи. Хлопець осмілів й обійняв Нелю. Поцілунок був довгим і запаморочливим.
«Навіщо я це роблю? — подумала Неля. — Пора б зупинитися! Але сил немає!» Врешті вона легенько відштовхнула Микиту й застрибнула в автобус, який щойно під’їхав.
— Нелю, можна я зателефоную? — крикнув їй услід Микита.
Двері автобуса зачинилися. Неля жестом показала, що не чує, хоча почула все.
Наступного дня у Марії Сергіївни та Нелі відбулася серйозна розмова.
— Неля, я ціную нашу дружбу, але прошу тебе залишити мого сина у спокої! Рано Микиті думати про одруження. Йому всього лише 25 років! Знайди собі іншого хлопця. Тобі ж усе одно… — схвильовано звернулася Марія Сергіївна.
— Хм… Дякую за пораду щодо іншого хлопця. А якщо у нас з Микитою любов? — спробувала пожартувати Неля.
— Ну яка любов? Ти ж вертихвістка! — не витримала Марія Сергіївна.
— Я вертихвістка? Ну ви ще пожалкуєте про свої слова… — спалахнула Неля.
На тому й розійшлися по робочих місцях.
Марія Сергіївна не зізналася Нелі, що син випрошував у неї її номер телефону. Вона категорично відмовила Микиті й переконувала його назавжди забути про цю дівчину. Неля йому не пара!
Неля вирішила жорстоко помститися старшій подрузі за «вертихвістку». «Ну що ж, Маріє Сергіївно! Ваші чоловіки будуть моїми!» — поклялася дівчина собі. Вона відразу почала втілювати свої плани. Неля сама організувала «випадкову» зустріч з Микитою, який був цьому безмежно радий.
— Нелю! Це ти? Напевно, все ж таки доля нам зустрітися! — здивувався хлопець.
Неля взяла Микиту «в оборот». Їй це не склало жодних труднощів. Хлопець був без тями від неї.
Водночас Неля продовжувала зустрічатися з батьком Микити — Андрієм. Так утворився любовний трикутник. Дівчині подобався цей контраст. Досвідчений, елегантний, уважний Андрій, який знав, чого хоче від жінок. І трепетний, вперше закоханий у житті, наївний Микита.
Звісно, дружба з Марією Сергіївною остаточно припинилася. Подруги навіть не віталися при зустрічі. Від одного слова — і назавжди сварка…
Неля трохи хвилювалася через це. Але її так захопила ця гра, що зупинитися вона вже не могла. Дівчина й сама заплуталася: кого з чоловіків вона дійсно любить, а з ким їй просто приємно проводити час?
Проте час не стояв на місці.
Неля дедалі більше розуміла, що закохується у Микиту. Він виявився справжнім чоловіком — простим, надійним та щирим. Його почуття були відкритими, як на долоні. Усе це підкорювало Нелю. Микита покинув батьківський дім, зняв невелику, але затишну квартиру, працював днями й ночами. Через пів року він зробив Нелі пропозицію вийти за нього заміж.
Дівчина попросила трохи часу. Їй потрібно було розібратися у собі. По-перше, вона відчула, що всередині неї зароджується нове життя. По-друге, Неля точно не знала, чия це дитина — Микити чи Андрія. Її помста Марії Сергіївні зайшла надто далеко.
Андрій теж помітив зміни в Нелі. Вона стала ще привабливішою, але й водночас капризною. Він швидко здогадався про причину і прямо заговорив про це.
— Нелю, у мене є дружина. Я її поважаю. А ще у мене є син. Давай не будемо ускладнювати життя ні тобі, ні мені. Я знайду тобі лікаря, — холодно сказав Андрій, закінчуючи розмову.
— У тебе тільки ти сам на думці, Андрію… Лікаря не шукай. Я впораюся. І більше мені не дзвони, — поставила крапку Неля.
Мости згоріли.
Залишався лише Микита з його щирим коханням і пропозицією. Не маючи іншого вибору, Неля погодилася.
“Що буде, те й буде. У будь-якому разі дитина — МОЯ!” — заспокоювала себе дівчина.
Вони розписалися в РАЦСі без будь-яких святкувань. З новиною про шлюб молодята вирушили до батьків Микити.
Двері відчинила Марія Сергіївна.
— Мамусю, ми одружилися! Все законно! Не проженеш? — звернувся до матері Микита, намагаючись говорити якомога переконливіше, адже знав, як вона ставиться до Нелі.
— Ну що ж, заходьте, діти, якщо вже законно. Нелю, а ти наполеглива! Такого хлопця відхопила! Дивись, не образь його! Матимеш справу зі мною! — пригрозила свекруха.
— Не ображу, Маріє Сергіївно, — обіцяла Неля.
— Ну гаразд, зараз щось на стіл зберу. Ідіть у кімнату, — все ще приголомшена, Марія Сергіївна поспішила на кухню.
Коли обід був готовий, до дому повернувся Андрій. Зайшовши у кімнату, він із подивом побачив, як Микита й Неля сидять поряд, тримаючись за руки й ніжно цілуються. Вони навіть не помітили його приходу.
Що тут відбувається? — трохи занервував господар.
— Ой, Андрюшо! Це наші молодята. Уявляєш, вони вже чоловік і жінка! Поставили нас перед фактом! Знайомся, це наша невістка Нелля! — защебетала Марія Сергіївна. Жінка вирішила змиритися з вибором сина. Можливо, Неля не така вже й безнадійна?
У Андрія підкосилися ноги. Він присів на диван. Закрутилася голова.
— Вітаю вас, молодята! — ледь вимовив Андрій. Він боявся зустрітись поглядом з Нелею.
На столі з’явилися міцні напої, нехитрі закуски, швидко приготовані бутерброди. Вся родина зібралася. Чокнулися бокалами, закусили, поговорили про подальше життя молодят. Всім стало весело та легко. Марія Сергіївна натякнула на онуків… Мовляв, вона готова до ролі бабусі…
Андрій все ж таки скористався моментом і відвів Нелю вбік.
— Це як розуміти? Ти вирішила впровадитися у мою родину таким способом? — обурювався «обманутий» коханець.
— Я люблю твого сина! А ти для мене — це лише остиглий чай! — помстилася Неля.
Вечоріло…
Микита і Неля почали збиратися йти у своє гніздечко. Марія Сергіївна з радістю запропонувала молодятам залишитися на ніч. І взагалі, навіщо орендувати квартиру, якщо є, де жити?
— Мамо, ми з Нелею подумаємо, — відповів Микита і повів молоду дружину на свою орендовану квартиру.
Молодим все ж довелося переїхати до мами і тата Микити, коли у них з’явилася дочка Арина. Молодій мамі була потрібна допомога з доглядом за новонародженою. Марія Сергіївна з радістю піклувалася про онучку.
Андрій часто підходив до дитячого ліжечка і уважно розглядав личко малечі. Потайки від усіх. Може, Арина — його дочка? Як же вони з Нелею все так заплутали? А тепер доводиться мучитися питанням: Аринка — дочка чи внучка? І як з цим жити? Але Арина, як дві краплі води, була схожа на свою маму Нелю.
Точної відповіді на питання, хто справжній батько Арини, не знав ніхто. Окрім Бога і… Нелі. Ще до її появи, Неля розмовляла зі свекрухою-подругою. І як би ненав’язливо, запитала її:
— Маріє Сергіївно, а яка у вас група крові?
— Друга. І в Микитки також друга група.
А у мого чоловіка — перша група крові, — нічого не підозрюючи, відповіла жінка.
— Ой! І в мене перша! — повідомила Неля.
У пологовому будинку Неля дізналася відповідь на важливе питання. Там визначили групу крові новонародженої. Це обов’язкова процедура для всіх малюків. Нелі вручили висновок.
Молода мама тримала цей документ із заплющеними очима. Душа пішла у п’ятки, серце завмерло. Зараз вона відкриє очі, прочитає, і вся її доля вирішиться… Заплутаний клубок стосунків розплутається чи заплутається остаточно? Неля дала клятву Богу: “Господи! Нехай Микита виявиться рідним батьком моєї крихітки! Нехай у неї буде друга група крові! Я від Микити хочу ще двох! Обіцяю, Боже!”
… Донька Аринка росла здоровою і обожнюваною всією родиною. Микита боготворив свою крихітку, балував її, як міг. Андрій і Неля твердо мовчали про свій минулий гріх. І це їх об’єднувало. Вони опинилися в одному човні. Образи одне на одного пройшли. У всього є свій термін. Життя все перемелить. Якщо чесно, у кожному домі є пилюка у кутку, як її не витирай…
Микиту любили і Неля, і Андрій. Усі бачили, як він любить і підносить до небес свою маленьку сім’ю. І щоб закріпити ще не зміцніле щастя родини, у Нелі з’явився син. Від рідного чоловіка. Без жодних сумнівів.
Марія Сергіївна остаточно відтанула. Тепер у неї знову з’явилася молодша подруга. Вона ж — прекрасна невістка. Втрачений дружній зв’язок між жінками воскрес. Неля всім серцем полюбила свого чоловіка. І її любов з роками лише зростала і зміцнювалася. А Микита пил здував з Нелі.
Турбувався тільки Андрій. Він не витримав і вирушив здавати тест на батьківство. Він вирішив, що це єдиний спосіб нарешті розібратися у своїй ролі в житті Арини. Коли чоловік отримав результати, його світ розвалився. Арина була його дочкою.
Він не міг знайти собі місця. Нерозв’язане питання про родство Арини розривало його на частини! Спокою не було. І, врешті-решт, змучений, він підійшов до Нелі.
— Скажи, ким для мене є Аринка? Донькою чи внучкою? Ти ж це знаєш! Я відчуваю! Скажи правду, благаю! — Андрій був жалюгідний у цей момент.
Неля, будучи знову при надії (клятва Богу!), поблажливо відповіла своєму свекру:
— Аринка — твоя… внучка…
Слова Неллі прозвучали тихо, але рішуче. Вони стали для Андрія одночасно і полегшенням, і вироком. Він відчув, як камінь упав з його душі, але всередині залишилася порожнеча.
— Дякую, — прошепотів Андрій, витираючи піт з чола.
Неля спостерігала за його реакцією і подумала: “Так, це правда… та, яка потрібна зараз”. Вона знала, що далі брехати було б важко. Але жити у світі, де кожен має свою ілюзію щастя, було єдиним можливим виходом.
Андрій, почувши слова Неллі, вирішив, що цього достатньо. Його любов до Марії Сергіївни та сина вимагала від нього жити далі без зайвих питань. Він повернувся додому, сів за стіл і почав писати листа, якого, можливо, ніколи не відправить:
“Аринка… моя внучка… чи донька? Хто ти для мене насправді, знає лише Неля та Бог. Я не маю права руйнувати цю родину. Я не маю права забирати це щастя. Але іноді я дивлюся на тебе і бачу себе… І не знаю, радіти мені чи плакати. Моя любов до тебе безмежна. Але я завжди буду поруч. У будь-якій ролі. Це єдине, що я можу тобі дати”.
Марія Сергіївна, не знаючи про цей діалог, раділа, як бабуся. Вона обожнювала Арину, а коли з’явився онук, її щастю не було меж. Неля ж навчилася щиро любити свого чоловіка. Їхній шлюб став справжнім. Вона виконала свою обіцянку Богу і принесла у родину гармонію. Її серце більше не розривалося між обманом та правдою.
Час розставив усе на свої місця. Кожен зберіг у цій історії свої таємниці, але головне — усі знайшли своє щастя. І хоч минуле не стерти, іноді його достатньо просто відпустити.
