Всі медики дуже дивувалися. У медичному висновку чоловікові написали такі слова: “Потрібно сказати, що швидке відновлення рухів у колінному суглобі Джузеппе Канапоні є надзвичайним випадком, який у сучасній медичній науці не може знайти логічного пояснення”.
Джузеппе Канапоні був оздоровлений отцем Піо у 1948 році. Чоловік поділився чудом, яке з ним трапилося. Він злегка кульгає, але якби не чудо отця Піо, то взагалі не міг би ходити.
Чоловік працював на залізниці. Зараз він їздить на мотоциклі і дуже любить ходити.
У 1945 році Джузеппе жив у Сартеано (Італія), був одружений і мав маленького сина. Працював на державній залізниці, був диспетчером. Одного дня він прокинувся швидше, ніж завжди, і виїхав з хати на мотоциклі, щоб добратися на своє місце праці. Проїхав яких 200 кілометрів, як його зачепила вантажівка.
Коли чоловіка привезли до лікарні, то виглядало, що у нього не було жодних надій на життя. Від сильного удару він отримав багато численних переломів. Лікувався довго, але задовільно, однак залишилася велика проблема у нозі. Вона була настільки поламана, що лікарі не могли її поскладати.
Чоловіка перевозили з однієї лікарні до іншої. Деякі переломи були частково поліковані, але внаслідок ускладнень нога зовсім не згиналася. Медики, як не намагалися, не могли вилікувати чоловіка. Усі спроби зігнути ногу не увінчалися успіхом.
У одній із ортопедичних клінік лікарі навіть пробували силою зігнути коліно на спеціальному пристрої, але не вдалося, навпаки після цієї операції Джузеппе довелося ще три місяці лежати у гіпсі. Чоловіка виписали з лікарні, і сказали, що його нога не згинатиметься все життя. Зробили усе можливе.
Чоловік був здеморалізований і втомлений. Не хотів нікого бачити. Виливав увесь свій смуток дружині, яка намагалася увесь час його підтримувати. Джузеппе міг пересуватися лише за допомогою милиць, але й так не міг подолати більше кількох метрів. Коли хотів іти сам, то падав. Дружина була віруючою, а він – ні. Вона ходила до церкви, а він їй дорікав.
Одного дня на їхню місцеву парафію приїхав монах, щоб проводити реколекції і, дізнавшись про випадок Джузеппе, хотів поговорити з його дружиною. Він сказав дружині: “Чому не відвезете чоловіка до Сан-Джованні-Ротондо, до отця Піо – монаха, який творить чуда?”
Дружина Джузеппе передала йому ці слова з великою надією, але він вибухнув іронічним реготом. Та дружина не здавалася, вона почала говорити з чоловіком і просити його. Його стан погіршувався, перемогла безнадія і тоді він погодився, сказав: “Добре, давай спробуємо ще це”.
Їхня подорож була важкою. Поїзд стояв на підвищенні, тому, коли треба було виходити чи сходити з вагону, чоловік переживав нестерпний біль. Перший етап був Рим, другий – Фоджія. Щоб доїхати до Сан-Джованні- Ротондо, з Фоджії ішов один-єдиний автобус рано-вранці.
Ідучи на милицях, Джузеппе послизнувся на калюжі і сильно впав. Працівники залізниці допомогли йому піднятися і, дізнавшись, що він – їхній колега виділили йому одну кімнату в службових приміщеннях, там він перебув ніч. Рано-вранці Джузеппе, його дружина та син Августо сіли в автобус і вирушили в Сан-Джованні-Ротондо.
Подорож була дуже важкою, бо в автобусі не можна було зручно прилаштуватися недужому. Сан-Джованні було маленьким селом без звичних вигод. Автобус зупинився за два кілометри від церкви капуцинів. Чоловік ледве дійшов до церкви поганою дорогою. Як тільки дійшов до церкви і сів на лавку, втратив свідомість.
Отець Піо сповідав у церкві. Він підняв очі і подивився на Джузеппе. Від цього погляду чоловіка почало трясти, так ніби вдарило його електричним струмом.
Десь за 15 хвилин настала черга Джузеппе іти до сповіді. Підпираючись милицями, він підійшов до отця Піо. Джузеппе хотів щось сказати, та монах не дав йому. Почав сам говорити, описуючи життя чоловіка, здавалося, що він жив з ним, бо усе про нього знав. Розмовляв з Джузеппе ніжним голосом без будь-якого докору. Але дав зрозуміти, наскільки абсурдною була його поведінка. Чоловік повністю поринув у його слова і забув про ногу.
Коли отець Піо підняв руку, щоб дати Джузеппе розрішення, чоловік знову відчув тремтіння по всьому тілу. Не усвідомлюючи, він став, взяв милиці в руку і, звичайно, ногами відійшов від сповідальниці. Він ще не усвідомлював, що ходить нормально.
Вони зупинилися, щоб трошки помолитися в церкві і тільки тепер його дружина зрозуміла, що сталося: “Джузеппе, але ти ідеш”, – сказала вона. Чоловік здивовано зупинився і зрозумів, що милиці несе в руках.
– Справді, я іду і не відчуваю жодного болю.
– Тату, коли ти був в отця Піо, ти навіть вклякав, – додав син.
Чоловіка охопило глибоке заворушення. Не вірячи своїм очам, він продовжував згинати ногу. Він швидко пройшов дорогу від церкви до готелю. Він обдивився ногу, вона загоїлася. “Я справді оздоровлений”, – сказав своїй дружині. Новина розійшлася з великою швидкістю.
В готелі всі бачили, в якому жалюгідному стані чоловік прийшов цього ранку. Всю ніч Джузеппе не міг зімкнути очей. Наступного дня він знову пішов до церкви, щоби подякувати отцю Піо.
Монах усміхнувся, коли його побачив, а потім глянув на небо і сказав:
“Це не я зробив чудо, я лише помолився за тебе. Господь тебе оздоровив”.
Повернення додому було тріумфальним маршем. Де чоловік не зупинявся, розповідав свою історію. Коли приїхав до свого села, в театрі було свято. Він зайшов з дружиною і почав танцювати. Всі знали, в якому він був стані до того і не могли вимовити жодного слова. Потім зробили місце, залишили пару посеред залу, щоб краще спостерігати і вибухнули гучні оплески. Чоловік танцював дві години. Відтоді його більше нічого не тривожило.
Лікарі були приголомшені. Перш за все вони бачили, що чоловік ходить, до того ж його нога зовсім не змінилася і він зовсім би не мав ходити. Згодом один професор зробив презентацію цього випадку у Римі на конгресі лікарів.
Чоловіка обстежили і всі дивувалися. У медичному висновку чоловікові написали такі слова: “Потрібно сказати, що швидке відновлення рухів у колінному суглобі Джузеппе Канапоні є надзвичайним випадком, який у сучасній медичній науці не може знайти логічного пояснення”.
Ренцо Аллегрі
