Не має нічого важливішого від духовної краси. Це коли є спокій і мир, коли радієш кожному прожитому дню. В усьому бачиш позитив і дякуєш, за все що маєш. Не вимагаєш, не хочеш більшого і в усіх вчинках бачиш частинку добра. В кожній людині відчуваєш частинку Всевишнього, всі ми маємо душу і саме це і є Його частинкою.
Добро живе і житиме, лише треба в нього вірити та відчувати. А також цінувати його і самому нести в світ. Це так просто і легко. Розрадити сумного та підказати вихід, яким би скористався сам,допомогти потребуючому, обійняти і подарувати надію безнадійному. Від вчинків тих мінятиметься світ і люди довкола нас.
Тоді щось неймовірне стається! Сходить щастя з небес! Ликує душа, немов в темноті світить. Бо багатство в ній живе! Серце збільшується в розмірах, його розпирає любов, яка виливається на ближніх, приємною, теплою посмішкою. Тоді розумієш, що не просто живеш, а справді живеш, не даремно витрачаєш час.
Бо як свічка згораючи світить, так і ти світиш своїми вчинками та добрим приміром, подаючи іншим хороший приклад. Тоді з‘являється безцінний дарунок, духовна краса. Її треба берегти, жити свято. Отримавши цю красу, тримати її в благодаті потрібно, бо згубивши її, жити без неї не просто, не легко. Без неї вже життя не життя.
Красою ж тою в світлу і люблячу душу та у чуйне, чисте і щире серце оселяється сама найбільша і безмежна Любов, яка є сьогодні Немовлям і називається —Ісус.
Галина Мазурик, “Духовна краса”
