«Не йди на весілля брата. Перевір робочий кабінет чоловіка». Серце забилося сильніше. Вона перечитала повідомлення тричі. Дурний жарт? Спроба зірвати весілля? Кому це потрібно?
Ранкове світло пробивалося в кабінет Олени Савіної, залишаючи сліди втоми на її обличчі після безсонної ночі. У свої 34 роки вона вже створила собі ім’я в архітектурному світі, але бездоганність вимагала зусиль. Багатомісячний проєкт екологічного комплексу був нарешті завершений.
6 ранку. День весілля молодшого брата Дмитра та Поліни Степанової. Думка про наречену викликала дивне занепокоєння.
— Уже прокинулася? — голос Миколи вивів її із задумливості.
Чоловік-юрист стояв у дверному отворі, одягнений у строгий костюм. Його впевненість стала для Олени опорою за шість років шлюбу.
— Завершувала макет, — відповіла вона, стримуючи позіхання.
— Хіба ми не домовлялися їхати разом? — Микола нахмурився, уникаючи її погляду.
— Форс-мажор. Клієнт зі Швейцарії. Потрібно терміново підготувати документи для угоди.
— У день весілля Діми? — здивувалася Олена.
— Такий наш хліб! Зустрінемося вже на церемонії! — У його голосі промайнула нотка, яку вона не могла ідентифікувати: роздратування, нетерпіння.
За останні місяці вона все частіше ловила ці незнайомі інтонації, але втома не давала часу замислитися. Коли двері за чоловіком зачинилися, Олена підійшла до вікна. Внизу Микола сів у свій автомобіль і стрімко рушив з місця.
Дмитро зателефонував:
— Діма, заспокойся, краватка ідеальна. Ні, обручки мають бути у дружки. Мама вже в дорозі, так, усе буде чудово.
Молодий геній інформаційних технологій, який створив систему ранньої діагностики, тепер хвилювався через квіткові композиції.
— Дякую, що ти завжди поруч, — голос Дмитра пом’якшав. — Без тебе це весілля перетворилося б на катастрофу.
— Для цього й існують старші сестри, — усміхнулася Олена, відчуваючи приплив ніжності.
Телефон задзвонив знову.
— Олена Андріївна, вибачте за занепокоєння, — голос помічниці Кіри звучав винувато. — Ви забули підписати документи для передачі замовнику. Без вашого підпису юристи не приймуть проєкт.
Олена поглянула на годинник. До початку церемонії залишалося три години, а історичний маєток був за сорок хвилин їзди.
— Добре, я заїду по документи.
У будинку панувала незвична тиша. Вона поспішала, але щось змусило її уповільнити крок біля дверей кабінету Миколи.
Телефон завібрував від вхідного повідомлення. Номер прихований.
«Не йди на весілля брата. Перевір робочий кабінет чоловіка».
Серце забилося сильніше. Вона перечитала повідомлення тричі. Дурний жарт? Спроба зірвати весілля? Кому це потрібно? У пам’яті спливли дивацтва останніх місяців: нічні дзвінки, після яких Микола виходив говорити на балкон; напруженість, що виникала, коли вона заставала його за комп’ютером; нещодавно закритий спільний сейф. І ця несподівана зацікавленість проєктом Дмитра. Пів року тому, на презентації стартапу брата, вона представила Поліну Миколі. Поліна з її бездоганною освітою миттєво підкорила Дмитра і так само швидко стала частиною їхнього сімейного кола.
Олена рішуче видалила повідомлення. Анонімні послання не заслуговують на увагу. Вона розвернулася, щоб іти до свого кабінету, але щось блиснуло на підлозі біля дверей кабінету чоловіка. Маленька червона заколка у формі метелика.
Олена завмерла. У неї ніколи не було такої заколки. І це явно жіноча прикраса, стильна і дорога. Вона підняла заколку, і всередині все стислося від раптового усвідомлення. Слова анонімного повідомлення зазвучали в голові, пульсуючи в такт серцебиттю. Це був знак.
Вона повільно штовхнула двері в кабінет Миколи. У кімнаті панував бездоганний порядок, але погляд зупинився на вбудованому в стіну сейфі. Раніше вони зберігали там сімейні документи, тепер він змінив код для “конфіденційних матеріалів”.
Вона підійшла до сейфа. Шість цифр і безмежна кількість комбінацій. Але що, якщо код — не випадковий набір? Що, якщо це дата?
Вона набрала день їхнього весілля. Не відчинився. День народження Миколи. Знову нічого. Раптом згадалася недавня розмова з Дмитром про подарунок для Поліни: “30 вересня”, — говорив він. Вона приблизно обчислила рік.
Звук відмикання замка пролунав як постріл у тиші. Коли дверцята сейфа відчинилися, Олена відчула, як стискається серце. Код від сейфа — день народження нареченої брата.
Усередині лежали три предмети: чорна флешка, тека з документами і… паспорт. Жіночий паспорт із фотографією Поліни, але на ім’я Тетяни Мацарської..
Руки тремтіли, коли вона підключала флешку до свого ноутбука. Папка відкрилася, являючи десятки фотографій. На них Микола і Поліна: на яхті, в ресторані, виходячи з готелю. Дати на знімках йшли в минуле на 14 місяців. Задовго до презентації стартапу, де Дмитро вперше зустрів свою наречену. Олена стала пішаком у чужій грі.
Кожен знімок був як удар під дих. Це був не просто роман на стороні, а ретельно розроблений план. Юридичні викладки, аналіз активів компанії Дмитра, схеми передачі прав власності. Чернетки шлюбного договору з лазівками, що дозволяли отримати контроль над стартапом у разі розлучення. В одному з документів — біографія Поліни (або Валентини). Зміна імені два роки тому. І ще одна — чотири роки тому. В обох випадках — шлюби з успішними бізнесменами, що закінчилися швидкими розлученнями та великими виплатами. Брат був лише ціллю для двох хижаків, один із яких — її власний чоловік.
Олена гарячково скопіювала вміст флешки на телефон. Практичність архітектора взяла гору: доказ перш за все.
Раптом до її слуху донісся шум автомобіля, що під’їжджає. Поглянувши у вікно, вона побачила автомобіль на підїздній доріжці. Микола повертався. Минуло лише пів години з його від’їзду. Занадто рано.
Звук ключа застав її на порозі кабінету.
— Ти ще вдома? — голос Миколи звучав напружено. Його погляд метнувся до прочинених дверей кабінету.
— Соломія подзвонила щодо документів, — Олена постаралася говорити природно. — Заїхала по них.
— Ти не запізнишся на церемонію? — У його голосі звучало занепокоєння хижака, який відчув загрозу плану.
— Встигаю, — вона видавила усмішку. — А ти? Зустріч так швидко закінчилася?
— Клієнт переніс, — сказав він, уникаючи її погляду. — Поїду одразу в маєток. Ти точно в порядку? Виглядаєш дивно.
— Просто втомилася, — Олена підхопила сумку з документами. — Побачимося на церемонії.
Виходячи з квартири, вона відчувала його погляд. Тільки в машині, коли будинок залишився позаду, вона дозволила собі видихнути. Перший шок змінився рішучістю. Весілля, що мало відбутися через годину, тепер виглядало як фінальний акт жорстокого спектаклю. Її брат був жертвою.
Олена набрала номер Дмитра, але той не відповідав. До початку церемонії залишалася година. Година, щоб запобігти катастрофі.
Вона кинула погляд на маленьку червону заколку, яку машинально стискала в руці. Червоний знак небезпеки. Вона знала, що робити.
Влившись у потік транспорту, вона попрямувала до історичного маєтку. Раптом у дзеркалі заднього виду вона побачила чорний БМВ, що тримався за три машини позаду. Вона різко звернула на бічну вулицю. БМВ повторив маневр.
— Так і знала, — прошепотіла вона. Микола не відставав, навіть не намагаючись приховати переслідування. Це була демонстрація сили. «Я знаю, що ти знаєш і що ти тепер зробиш».
Тремтячими пальцями Олена знайшла в телефоні номер Соломії й увімкнула гучний зв’язок.
— Солю, мені потрібна допомога. Можеш перевірити людину? Поліна Степанова, працює в піарі. Мені потрібно все: попередні місця роботи, освіта і, якщо можливо, колишні прізвища.
— Буде зроблено. Але у нас проблеми в офісі. Приїхали аудитори перевіряти всі документи по вашому останньому проекту.
— Ревізія ініційована анонімною заявою про порушення, — промовила Олена, відчуваючи, як земля йде з-під ніг. Надто швидка реакція на її дії.
— Це частина плану. Страховка на випадок, якщо я щось виявлю. Дискредитувати мене професійно. Працюй як зазвичай, нехай перевіряють. З документами все гаразд.
Вона скинула виклик і повернула на бульвар. Згадала, як уся родина хотіла бачити в Поліні ідеальну невістку і не помічала неприродної бездоганності.
На перехресті, коли жовте світло блимнуло двічі, Олена різко натиснула на газ і проскочила на останніх секундах, залишивши авто Миколи позаду. За десять хвилин вона була впевнена, що відірвалася. До церемонії залишалося менше тридцяти хвилин.
Біля входу вона помітила знайомий силует: Павло Коваль. Рік тому він був успішним партнером Миколи, поки раптовий розрив не залишив його з боргами й підмоченою репутацією.
— Не очікувала побачити тебе тут, — сказала Олена, підходячи до нього.
— Я отримав запрошення від Дмитра, — він нервово озирнувся. — Твій чоловік знає, що ти говориш зі мною?
— Уже неважливо. Ти знаєш, що відбувається, вірно?
— Я намагався попередити, — прошепотів він. — Анонімне повідомлення… Я бачив їх разом, Миколу і цю жінку. Потім дізнався, що вона наречена твого брата. Історія повторюється, але я занадто боягузливий, щоб діяти відкрито.
— Це був ти, — Олена відчула вдячність. — Ти відправив повідомлення про кабінет Миколи.
Павло кивнув.
— Я втратив усе. Моя дружина не витримала стресу…
Олена швидко перевірила файли на телефоні й надіслала копію для Павла захищеним каналом.
— Якщо зі мною щось трапиться, — її голос був твердий, — ти опублікуєш це. На цей раз будь сміливішим.
Вона знайшла брата в кімнаті для нареченого. Дмитро поправляв краватку.
— Оленко! Нарешті! Поліна вже надіслала фото у сукні, вона просто неймовірна! — Він осікся, помітивши її вираз обличчя. — Що трапилося?
— Діма, нам треба поговорити, — її голос звучав тихо, але твердо. — Про Поліну. І про Миколу.
Вона простягнула йому телефон із копіями файлів.
— Сьогодні я знайшла це в сейфі Миколи.
Дмитро дивився на екран, і його обличчя трансформувалося: здивування змінилося розгубленістю, потім шоком.
— Це підробка, — голос Дмитра здригнувся. — Хтось намагається нас посварити.
Олена мовчки відкрила наступні файли: офіційні документи з колишніми прізвищами Поліни, інформація про попередні афери.
— Сейф Миколи відчиняється на день народження Поліни, — тихо додала Олена. — Це не випадково.
Дмитро сів у крісло.
— Я такий ідіот, — прошепотів він. — Я ж любив.
У цю мить двері розчинилися. На порозі стояла Поліна у білосніжній сукні.
— Діма? Що відбувається? Мені сказали, ти тут з Оленою, і ви маєте засмучений вигляд. — Її погляд ковзнув до телефону в руках Дмитра.
Дмитро підвівся.
— Хто ти насправді? Анна? Катерина? Скільки в тебе імен?
Поліна застигла, потім її обличчя спотворилося в гримасі страху. Сльози полилися з очей.
— Діма, любий, вона все зіпсувала! — скрикнула наречена, вказуючи на Олену. — Твоя сестра завжди хотіла нас розлучити. Вона заздрить нашому щастю. Вона навіть…
— Досить! — крикнув Дмитро. — Я бачив документи, фотографії, навіть твій паспорт на інше ім’я.
Поліна впала на коліна.
— Так, у мене було минуле. Я робила помилки. Але я люблю тебе, Діма!
— Досить вистави! — пролунав голос Миколи, який з’явився у дверному отворі. — Дмитре, я не знаю, що наговорила тобі Олена, але моя дружина схильна до… перебільшень. Особливо після того, як її проект опинився під загрозою зриву.
Микола потягнувся до Олени за телефоном, але Дмитро встав між ними.
— Не чіпай її, — промовив він із ледь стримуваною люттю. — Я знаю правду. Схема захоплення моєї компанії. Ваші фотографії датовані задовго до знайомства з Поліною.
— Це безглуздо, — почав Микола, але його перебив новий голос.
— Миколо, досить брехати. Гра закінчена.
До кімнати увійшов Павло.
— Рік тому вони провернули те саме з моєю компанією, — звернувся він до Дмитра. — Тільки тоді її звали Катерина Коваленко, і вона стала дружиною мого партнера. Я втратив усе. Це я відправив анонімне повідомлення Олені.
Поліна, розуміючи, що маска невинності більше не працює, різко підвелася з колін.
— Усе це затіяв Микола! — вона вказала на чоловіка Олени. — Він змусив мене, погрожував. Я сама жертва його махінацій.
— Непогана спроба, люба, але твоя акторська майстерність вичерпалася, — посміхнувся Микола.
Дмитро мовчки дивився на них обох, потім перевів погляд на годинник.
— Ідемо, — сказав він, прямуючи до виходу. — Думаю, час зробити оголошення.
— Діма, почекай, може, просто скасувати тихо? — пополотніла Олена.
— Ні, — сказав брат. — Мої партнери та інвестори мають знати правду.
У церемоніальній залі запанувала тиша, коли Дмитро вийшов до присутніх. Його обличчя було блідим, але рішучим.
— Дорогі гості, — почав він твердим голосом. — Я змушений повідомити, що весілля скасовується. Причина проста: моя наречена і мій зять планували шахрайську схему із захоплення активів моєї компанії через шлюбний контракт. У мене є докази.
Шокований гомін пронісся залою. Поліна застигла. Микола, розуміючи, що гра програна, схопив Поліну за руку і потягнув до виходу. Проходячи повз Олену, він нахилився і прошепотів:
— Ти про це пошкодуєш. Я знищу все, що тобі дороге.
Олена витримала його погляд, не здригнувшись.
— Спробуй, — тихо відповіла вона. — На відміну від тебе, мені нема чого приховувати.
Коли двері за Миколою та Поліною зачинилися, Олена підійшла до брата і міцно обійняла його.
— Дякую, що повірив мені, — прошепотіла Олена.
Дмитро слабко посміхнувся.
— Весільний торт усе одно був занадто нудотним. Як і вся ця брехня.
Через тиждень просторі кімнати їхньої з Миколою квартири здавалися Олені чужими. Вона сиділа за кухонним столом, перебираючи папери: заяви про розлучення, опис майна, виписки з рахунків. Вона помилилася не у виборі роботи, а в сліпій довірі до людини, яка виявилася майстром маніпуляцій.
Телефон задзвонив. Соломія.
— Олена Андріївна, вибачте, що турбую, але у мене хороші новини. Аудиторська перевірка вашого проекту завершилася. Жодних порушень не виявлено. Ви блискуче захистили проєкт.
— Дякую, Солю, — це була перша справді добра новина.
Через два місяці Олена офіційно розлучилася. Завдяки досконалій Оленою фіксації доказів і показанням Павла, а також юридичному захисту Дмитра, їй вдалося повністю відстояти своє архітектурне бюро, засноване до шлюбу, і зберегти квартиру. Микола та Поліна опинилися під слідством через шахрайство, розкрите завдяки Дмитру.
Брат оговтався від зради швидше, ніж очікувала Олена. Він зосередився на компанії та подякував сестрі за порятунок його дітища. Він також найняв Тимура для аналітичної роботи, допомагаючи йому відновити репутацію.
Життя Олени повернулося до роботи, але тепер вона була набагато уважнішою до людей. Вона більше не уникала вечерь, не відкладала особисте життя. Одного вечора, на презентації свого нового проекту, вона познайомилася з Артемом, інвестором із Лондона. Він був захоплений не лише її роботою, а й її силою.
— Ти пройшла через справжню бурю, — сказав Артем, — і вийшла з неї сильнішою, не втративши своєї людяності. Це рідкість.
Через рік Олена і Артем одружилися. Це було тихе, скромне весілля, без зайвого пафосу, але наповнене справжніми емоціями. Вона знову навчилася довіряти, але тепер — з відкритими очима. Дмитро був її шафером, а Павло — серед почесних гостей. Червона заколка, що стала знаком біди, тепер лежала у схованці як нагадування про найважливіший урок у житті. Олена знала: іноді руйнування старих ілюзій — це єдиний шлях до будівництва справжнього щастя.
