Навіть Оксана, моя сестра, одразу помітила: — Ти виглядаєш… нещасним, — сказала вона, коли ми вийшли на кухню. Я знав, що Юля ніколи не буде задоволена, але вперше подумав про те, що ця квартира може стати нашим місцем розставання
Це був один із тих сонячних весняних днів, коли повітря наповнене передчуттям чогось нового і прекрасного. Для Василя цей день був особливим. Він стояв на порозі своєї нової двокімнатної квартири, ключі від якої стискав у руці. Це було не просто житло, це був його подарунок, його жертва, його спроба створити спільне майбутнє з Юлею.
Вони зустрічалися вже понад два роки. Юля була дівчиною з витонченим смаком, завжди доглянута, яскрава, але при цьому вимоглива. Вона ніколи не приховувала, що її не влаштовувало Василеве холостяцьке життя в орендованій однокімнатній квартирі, де все було занадто просто і не так, як вона уявляла їхнє гніздечко.
— Я не хочу переїжджати до тебе в цю… комірчину, — сказала вона одного вечора, коли він запропонував їй з’їхатися.
— Це тимчасово, Юлю, я працюю, відкладаю гроші, — намагався заспокоїти її Василь.
— Тимчасово? Василю, мені не двадцять років. Я хочу стабільності і комфорту. Хочу, щоб у нас була окрема спальня і вітальня, щоб я могла приймати гостей і не соромитися. Якщо ти справді хочеш бути зі мною, ти маєш показати, що можеш забезпечити нам гідне життя. Купи свою квартиру. Двокімнатну. Це моя умова, — її погляд був серйозним і непохитним.
Василь був закоханий. Ця її прямолінійність, хоч і різала слух, здавалася йому проявом її сильного характеру. Він погодився. Наступні півтора року були суцільною гонкою. Він брав додаткові проєкти, працював до пізньої ночі, відмовляв собі майже у всьому. Друзі дивувалися його працездатності, а він лише посміхався, уявляючи, як щаслива буде Юля.
І ось, мрія здійснилася. Квартира була в новобудові, з сучасним плануванням, світла і простора. Василь відразу ж почав ремонт, вклавши туди всі заощадження, керуючись смаком і побажаннями Юлі, які вона озвучувала, розглядаючи каталоги.
Він подзвонив їй, коли вже закінчили останні роботи, і з гордістю повідомив:
— Юлю, можеш приїжджати. Все готово. Наша квартира чекає на нас!
Вона приїхала того ж дня. Василь чекав її, серце билося від хвилювання.
— Ну, заходь, господине, — сказав він, відчиняючи двері.
Юля увійшла. Вона повільно озирнулася, пройшлася по кімнатах, її обличчя залишалося незворушним. Василь чекав усмішки, обіймів, слів вдячності, але їх не було.
— Так, непогано, — нарешті промовила вона.
— Непогано? Юлю, ми ж стільки обговорювали це! Я так старався! Це ж наша квартира, — голос Василя тремтів.
— Василю, не роби з цього трагедії. Я сказала: непогано. Але ти ж бачиш, що тут не так?
— Не бачу. Що?
— Стіни. Я ж казала, що мені потрібен світло-сірий колір, а це якийсь сіро-блакитний. І ця плитка у ванній, вона занадто холодна. Я хотіла теплий беж, а ти обрав цей білосніжний. І світильники… вони як із минулого століття.
Василь відчув, як усередині нього щось стискається. Він витратив понад рік життя, усі свої сили та гроші, щоб виконати її єдину умову. І ось, результат.
— Але ж ти сама обирала цю плитку, ми дивилися її на планшеті, — прошепотів він.
— Дивитися на планшеті і бачити в реальності — це різні речі. Ти мав краще контролювати робітників. Тепер доведеться все переробляти. Мені некомфортно тут.
Наступні тижні були наповнені її постійним невдоволенням. Навіть після переїзду, коли Юля розставила свої речі, квартира не стала для неї ідеальною. Вона критикувала район, де, на її думку, було мало престижних магазинів. Вона критикувала балкон, з якого був поганий краєвид. Вона критикувала Василя.
— Ти знову залишив свою чашку на столі. Невже так важко відразу її помити?
— Я втомився, Юлю. Я щойно прийшов з роботи, — намагався пояснити Василь.
— Усі втомлюються. Але я не для того з тобою з’їхалася, щоб жити, як у гуртожитку. Я думала, ти більш організований.
Їхні розмови перетворилися на її монологи про те, що вона заслуговує на краще, а він недостатньо старається. Василь відчував, що його мрія руйнується. Він думав, що спільне життя принесе їм радість і близькість, але отримав лише постійну напругу і відчуття провини.
Одного вечора до них зайшла його сестра, Оксана. Вона відразу помітила, наскільки Василь виснажений.
— Юлю, яка у вас гарна вітальня! І цей диван дуже зручний, — спробувала вона розрядити обстановку.
— Так, диван непоганий, але він занадто великий для цієї кімнати. Я просила менший. Василь, звісно, мене не слухав, — відразу ж відповіла Юля, навіть не подивившись на нього.
Василь вийшов на кухню, щоб налити води, і Оксана пішла за ним.
— Василю, що з тобою? Ти виглядаєш… нещасним.
— Усе добре, Оксано. Просто втомився. Ремонт, робота, — він намагався посміхнутися.
— Ні, не добре. Я бачу, як вона до тебе ставиться. Ти купив цю квартиру заради неї, відмовив собі у всьому, а вона все одно незадоволена. Ти не повинен жити під постійним тиском. Ти заслуговуєш на любов і повагу, а не на критику.
— Вона просто перфекціоністка. Звикне, — з надією сказав Василь.
— Ні, не звикне. Вона ніколи не буде задоволена, тому що її невдоволення — це не про квартиру. Це про владу над тобою.
Слова Оксани прозвучали, як дзвінок. Василь почав аналізувати їхні стосунки. Він згадав, як Юля завжди знаходила причину, щоб не приїхати до його батьків, як вона ігнорувала його друзів, як постійно вимагала доказів його почуттів у вигляді дорогих подарунків. Квартира була лише найбільшим із цих доказів.
Через кілька днів він вирішив поговорити з нею серйозно.
— Юлю, ми так більше не можемо. Я виконав твою умову. Я купив цю квартиру, вклав у неї всю душу і всі гроші. А ти все одно незадоволена.
— Ти просто не хочеш визнавати свої помилки. Ти погано керував процесом ремонту. Я тобі це вже говорила, — її тон був холодним.
— Ні. Я відчуваю, що ти ніколи не будеш задоволена, незалежно від того, що я зроблю. Я втомився. Я втомився від постійної критики, від твоїх умов.
— Що ти пропонуєш? — вона підняла брову.
— Я пропоную тобі подумати, чого ти насправді хочеш. Ти хотіла квартиру? Вона є. Ти хотіла мене? А чи хотіла? Я так не можу. Я хочу, щоб наш дім був місцем, де мене люблять і поважають.
Юля деякий час мовчала, її обличчя виражало образу.
— Гаразд. Це твій вибір. Я збираю речі, — сказала вона, і в її голосі не було жодного жалю.
Вона пішла. Залишила після себе невеликий безлад, але Василь вперше за довгий час відчув полегшення. Він сів на той самий диван, який Юля вважала завеликим, і озирнувся. Стіни були сіро-блакитними, а плитка білосніжною. Але це була його квартира, його дім, і тепер він міг просто дихати. Він зрозумів, що жоден ремонт не зробить щасливою людину, яка не хоче бути щасливою поруч із тобою.
А як ви вважаєте, чи правильно вчинив Василь, розірвавши стосунки після того, як виконав найважливішу умову своєї партнерки? Чи можуть умови на початку стосунків зруйнувати їхнє майбутнє? Поділіться своєю думкою у коментарях, це дуже важливо, і не забудьте поставити вподобайку, щоб цю історію побачили інші!
