Навіть із таким ставленням чоловіка до мене я йому не зраджую.
Я вдруге одружена. Від першого шлюбу маю дорослого сина. Вийшла заміж вдруге та народила доньку. Із чоловіком уже 10 років разом.
Перший рік нашого спільного життя він добре ставився до мого сина. Поступово все перейшло практично у ненависть. На той момент я була вже вагітна донькою. Вже довгий час я переживаю через це. І кинути його не можу, тому що дочка обожнює його, і тато їй відповідає тим самим.
З чоловіком у нас дружні стосунки, лаємося рідко, спимо у різних кімнатах. Я сплю з донькою в кімнаті. І, як не дивно, весь цей час я йому вірна, зайнята роботою та дітьми. Він теж не зраджує мені, впевнена на 101%.
Ми навіть розмовляти майже перестали. Я робила багато, щоб налагодити життя з ним, але це така людина, що все дарма, він повний флегматик у всьому.
І ось я познайомилася із чоловіком, він одружений, є діти. Два місяці ми просто листувалися і він дзвонив мені пару разів. За цей час він став дуже близький для мне, ми можемо говорити про все.
Він цікавиться моїм життям та з ним я відчуваю наче мені знову 15 і я закохана дівчинка.
Нас охопила шалена пристрасть і я знаю, що ми ніколи не зруйнуємо сім’ї одне одного. До нього я не прив’язуюсь, як і він до мене, але я дуже щаслива що така людина є в моєму житті. Я зрозуміла, що я справжня жінка, яку бажають, докорів совісті я не маю.
Якби не байдужість чоловіка, то все би було по іншому звичайно.
