— Навіщо ти приїхала туди, куди я тебе не кликав, — прошипів Ілля, коли я повернулася з його рідного дому. Я побачила порожнечу в його погляді й усвідомила, що всі ці місяці цілувала чоловіка, який тримав своїх батьків за замкненими дверима сорому
Катерина перебирала тонкими пальцями мереживо на своїй весільній сукні, яка білою хмарою розкинулася на дивані. До церемонії залишалося менше місяця, а в душі замість передсвяткового трепету оселився липкий, холодний сумнів. Вона знала про Іллю все: як він любить міцну каву вранці, як мружиться від сонця, як старанно працює над своїми архітектурними проектами. Але вона зовсім не знала тих, хто дав йому життя. Щоразу, коли розмова заходила про знайомство з батьками, Ілля майстерно переводив тему або посилався на їхню зайнятість.
Катерина намагалася бути терплячою, вірила, що прийде час, але тепер, коли запрошення були розіслані, тиша з того боку стала лякаючою.
— Іллю, ми не можемо просто піти до вівтаря, коли я навіть не чула голосу твоєї мами, — тихо сказала вона одного вечора, коли вони сиділи на кухні.
Ілля відвів погляд, розглядаючи візерунок на скатертині. Його обличчя на мить напружилося, але він швидко повернув собі звичний спокійний вигляд.
— Катю, я вже казав, що у них зараз непростий період. Батько багато працює, мама не дуже добре почувається для далеких поїздок. Вони обов’язково приїдуть на саме свято. Хіба цього не достатньо.
— Ні, не достатньо. Я відчуваю себе чужою у твоїй історії. Ти знаєш мою родину, ти обідав з моїм татом, ти допомагав мамі в саду. А я. Хто я для них. Просто ім’я в телефоні, яке ти навіть не завжди називаєш.
— Це не так. Вони знають про тебе. Просто дай мені ще трохи часу.
— Часу немає, Іллю. За три тижні ми станемо сім’єю.
Катерина не збиралася відступати. Її виховали в традиціях, де родина була фундаментом усього. Її батьки, Марія та Олександр, прожили тридцять років у злагоді, і знайомство з майбутніми родичами вважали священним ритуалом. Коли Катерина розповідала їм про чергову відмову Іллі, батько лише похмуро хитав головою, а мати намагалася заспокоїти, кажуть, що сучасна молодь інша. Але Катя відчувала, що причина не в сучасності, а в чомусь значно глибшому.
Наступного дня вона зважилася на відчайдушний крок. Вона знайшла в документах Іллі стару адресу — невелике містечко за кілька годин їзди від столиці. Він ніколи не возив її туди, хоча вони часто подорожували областю. Катерина сіла в авто, серце калатало десь у горлі. Вона переконувала себе, що це не стеження, а спроба врятувати їхнє майбутнє. Вона хотіла зрозуміти, кого він так ретельно ховає від неї.
Дорога була звивистою, сонце сідало за горизонт, фарбуючи небо в тривожні багряні кольори. Містечко зустріло її тихими вуличками та запахом паленого листя. Будинок під номером сорок вісім виглядав цілком звичайно: доглянутий палісадник, пофарбовані вікна, на ганку стояли квіти. Катерина довго не наважувалася вийти з машини. Що вона скаже. Добрий день, я наречена вашого сина, про яку ви, можливо, і не чули.
Вона все ж вийшла. Двері відчинила жінка середнього віку з втомленими очима. Це була Ганна Петрівна. Вона дивилася на Катерину з нерозумінням, поки та не назвала ім’я Іллі.
— Ви від нього. Щось трапилося. — голос жінки здригнувся.
— Ні, все добре. Я Катерина. Його наречена. Ми скоро одружуємося.
Ганна Петрівна мовчала кілька секунд, а потім повільно відступила назад, запрошуючи гостю всередину. У будинку пахло хлібом і чимось старим, наче час тут зупинився багато років тому. У вітальні за столом сидів чоловік, батько Іллі, Віктор Степанович. Він навіть не підвів голови, продовжуючи читати газету.
— Вікторе, до нас гостя. Від Іллі, — тихо мовила мати.
Чоловік відклав газету і важко подивився на Катерину. В його погляді не було радості чи цікавості. Лише якась глуха байдужість, яка зачепила дівчину сильніше за будь-який гнів.
— Наречена, кажеш. Ілля вирішив, що нам цікаво про це знати. — голос батька був грубим.
— Він дуже зайнятий підготовкою, я вирішила приїхати сама. Ми хотіли б бачити вас на весіллі, — Катерина намагалася тримати голос рівним, хоча руки тремтіли.
— На весіллі. А він тобі розповів, як він звідси поїхав. Як він заявив, що ми заважаємо його амбіціям. Як він не з’являвся тут роками, бо ми для нього надто прості люди.
Катерина завмерла. Ілля розповідав зовсім іншу історію. Він казав, що батьки підтримували його переїзд, що вони пишаються його успіхами.
— Це неправда. Він каже, що любить вас.
Ганна Петрівна присіла на край стільця, її обличчя зморщилося від болю, який вона довго носила в собі.
— Катю, Ілля завжди хотів іншого життя. Коли він поїхав, він просто викреслив нас. Він надсилає гроші на свята, але ніколи не дзвонить просто так. Він соромиться нас перед своїми новими друзями. Ви впевнені, що він не приховує від вас ще щось.
Ця розмова тривала довго. Катерина дізналася про сина, якого вона не знала. Про людину, яка здатна на холодну розважливість заради створення ідеального образу. Батьки не були монстрами, вони були просто покинутими, ображеними людьми, які не розуміли, за що їх покарали тишею.
Коли Катерина повернулася додому, Ілля вже був там. Він помітив її стан відразу.
— Де ти була. Я хвилювався.
— Я була у твоїх батьків, Іллю.
У кімнаті запала така тиша, що було чути цокання годинника в сусідній кімнаті. Обличчя Іллі змінилося, воно стало наче кам’яним. Весь той затишок, який вони будували місяцями, розлетівся на друзки за одну мить.
— Навіщо ти це зробила. Я ж просив тебе не втручатися.
— Чому ти брехав мені. Вони чудові люди, хоч і дуже нещасні через твою поведінку. Ти соромишся їх. Чи ти соромишся того, ким ти був поруч з ними.
— Ти нічого не розумієш, Катю. Ти росла в любові, тобі все давалося легко. А мені доводилося вигризати своє місце. Вони тягнули мене назад. Їхнє незадоволення моїми планами, їхнє вічне повчання. Я хотів почати з чистого листа. Без їхнього вантажу.
— І я теж частина цього чистого листа. Просто декорація у твоєму ідеальному житті.
— Не говори так. Я кохаю тебе. Але я не хочу, щоб вони були частиною нашого світу. Вони все зіпсують своїми розмовами про городи та старі образи.
Катерина дивилася на чоловіка, за якого збиралася вийти заміж. Перед нею стояв чужинець. Вона зрозуміла, що якщо людина може так легко відмовитися від коріння, то так само легко вона зможе колись відмовитися і від неї, якщо вона перестане вписуватися в його успішний образ.
Весілля не відбулося. Катерина не змогла переступити через це відчуття фальші. Вона довго роздумувала, чи правильно вчинила, чи не занадто суворо засудила його за минуле. Але щоразу, коли вона згадувала холодні очі Віктора Степановича та втомлений погляд Ганни Петрівни, вона розуміла, що не змогла б бути щасливою в домі, збудованому на зраді найрідніших.
Ілля намагався повернути її, писав повідомлення, приносив квіти. Він обіцяв змінитися, обіцяв поїхати до батьків разом. Але Катя бачила, що він робить це не з любові до них, а зі страху втратити її та свій комфорт. Це була чергова роль, яку він намагався зіграти.
Минуло кілька місяців. Катерина почала життя спочатку. Вона часто думала про ту поїздку. Що б сталося, якби вона не поїхала. Можливо, вони б жили довго, але чи було б це життя справжнім. Чи можна побудувати міцну споруду на піску брехні.
Одного разу вона зустріла Ганну Петрівну в місті. Жінка приїхала у справах і вирішила зателефонувати Каті. Вони сиділи в маленькому парку, розмовляючи про дрібниці.
— Дякую тобі, дитино, — сказала Ганна Петрівна на прощання.
— За що. Ми ж так і не стали родиною.
— За те, що він приїхав. Минулого тижня Ілля був у нас. Він мовчав, сердився, але він був удома. Ти змусила його згадати, що ми є. Навіть якщо він ніколи не пробачить тобі цього втручання, для нас це був великий подарунок.
Катерина йшла додому, відчуваючи дивну легкість. Вона втратила кохану людину, але, можливо, допомогла йому знайти щось набагато важливіше — шлях до самого себе. Її історія не закінчилася казковим весіллям, але вона закінчилася правдою. А правда, як відомо, має свою ціну, яку не кожен готовий платити.
Чи вважаєте ви, що Катерина мала право втручатися в особисті стосунки Іллі з його батьками без його згоди. Чи можна побудувати щасливий шлюб, якщо одна сторона приховує своє минуле та родину. Нам дуже важливо почути вашу думку, тому, будь ласка, поставте вподобайку цій історії та напишіть у коментарях, як би ви вчинили на місці героїні, це справді важливо для нас.
