— Навіщо нам новий бойлер і мікрохвильова піч? Старі ж працюють! — обурився Олег, коли я похвалилася, що вигідно придбала їх на розпродажі в “Чорну п’ятницю”. Я проігнорувала чоловіка, і з нетерпінням почала чекати майстра, який мав установити цю техніку, і який виявився значно ціннішим за всі наші сімейні заощадження
Іноді мені здається, що мій Олег – це не чоловік, а доросла дитина, якій потрібно постійно витирати носа. Усе своє життя я була з ним поруч, вірила в його потенціал, підтримувала, коли він починав нову справу чи міняв роботу. Я ж навіть не вимагала від нього якихось «чоловічих» подвигів: полагодити кран, прибити полицю, встановити програму на комп’ютері. Я завжди могла найняти фахівців або й сама впоратися.
Єдине, що мені було дійсно потрібно, це його увага, підтримка і хоча б мінімальна участь у нашому спільному побуті. Але навіть із цим у нього були великі «проблеми».
Щоразу, коли я просила його про щось елементарне, наприклад, розібрати посудомийну машину чи винести сміття, він реагував так, ніби я змушую його будувати єгипетську піраміду просто руками. З роками це стало просто нестерпно.
Одного вечора, якраз за тиждень до «Чорної п’ятниці», ми сиділи на кухні, і я вкотре намагалася пояснити Олегові, що з краном щось не так.
– Олеже, послухай, – сказала я, заварюючи чай. – Кран на кухні капає вже два тижні. Я тобі про це говорила. Вода просто ллється. Ти ж знаєш, скільки це коштує.
– Наталю, ну знову ти зі своїми проблемами, – відмахнувся він, не відриваючи погляду від свого планшета. – Я зараз дуже зайнятий, у мене важливий проєкт на роботі.
– Що важливішого за те, що тисячі літрів води витікають щомісяця? – Я підвищила голос, і мені стало прикро. – Це ж не складно, викликати сантехніка. Я можу знайти номер, але ти ж маєш подзвонити і домовитися про час.
– Та потім, – буркнув він. – Завтра. Або коли матиму настрій. Взагалі, ти ж у нас усе вмієш, можеш сама розібратися.
– Я-я-я?! – Я відчула, як обличчя заливає хвиля жару. – Я працюю по десять годин на день, займаюся дітьми, готую, прибираю, сплачую рахунки! Невже ти думаєш, що мені приносить задоволення в 22:00 ночі шукати, хто полагодить твій клятий кран, який ти ігноруєш? Ти ж чоловік, зрештою, я просто прошу про мінімум допомоги!
– Ой, тільки не починай про «чоловічі обов’язки», – він нарешті підвів на мене роздратований погляд, повний зневаги. – Ти завжди це робиш! Краще замість того, щоб читати мені нотації, знайшла б, де дешевше. Це ж «Чорна п’ятниця» скоро, ти так любиш знижки.
Я мовчала. Вперше за багато років я не стала сперечатися чи плакати. Я просто дивилася на нього і розуміла, що він абсолютно правий. Треба просто знайти, де дешевше. І не лише кран.
До «Чорної п’ятниці» залишалося кілька днів, і я, як завжди, сіла планувати покупки. Ноутбук для сина, нове взуття для доньки, зимова гума для нашої старої автівки. Але цього року я вирішила додати до списку щось непередбачуване.
Наш старий бойлер уже давно працював зі збоями. Він був настільки старий і покритий накипом, що його чистка вимагала б цілого дня роботи й спеціальних засобів, про які Олег навіть не хотів чути. Коли я вкотре попросила його хоча б подивитися інструкцію, він відповів: – Наталю, він працює? Працює. То що ти хочеш від мене?
Він «працював» так, що вода була то крижана, то кип’яток, а я щоранку грала в лотерею, намагаючись прийняти душ.
І тут я натрапила на ідеальний варіант. У великому інтернет-магазині продавалася потужна, сучасна модель бойлера зі знижкою 50% і… безплатною послугою встановлення. Причому майстри приїжджали наступного ж дня після замовлення. Це було ідеально: не треба просити Олега ні про що, не треба чекати його «настрою», просто замовляєш і отримуєш готовий результат.
Олег був на нічній зміні, тому я одразу ж оформила замовлення на встановлення бойлера і, скориставшись нагодою, вирішила купити ще дещо. Наш холодильник теж ледве «дихав», а ще мені пригледілася нова мікрохвильовка, яка ідеально вписувалася в дизайн нашої кухні. Усе це я оформила на своє ім’я і з оплатою зі своєї окремої картки.
Вранці, коли Олег прийшов додому, я оголосила:
– У нас є нова мікрохвильова піч і бойлер.
– Що? – Він здивовано розкрив очі. – Навіщо? Ти ж казала, що ми економимо!
– Це «Чорна п’ятниця», – пояснила я спокійно. – Я знайшла гарну знижку. Майстри приїдуть сьогодні о третій.
– Ти що, сама це все замовила? Без мене? – Він виглядав розлюченим. – Це ж великі покупки! Треба було порадитися!
– Порадитися? – Я втомлено похитала головою. – З тобою? Я вже кілька місяців намагаюся порадитися з тобою про кран, але ти не хочеш. Я просто вирішила проблему.
Він нічого не відповів, а лише кинув свій портфель і пішов спати.
О третій годині прибули двоє хлопців, щоб установити новий бойлер і під’єднати мікрохвильовку. Один був старший, досвідчений майстер, а інший – молодий, енергійний, з яскравими очима, його звали Кирило.
Старший майстер зайнявся бойлером, а Кирило почав возитися з мікрохвильовкою і перевіряти розетки. Він був дуже уважний. Він не просто під’єднав, а виміряв напругу, перевірив старий провід, який, виявилося, вимагав заміни.
– Знаєте, – сказав він, посміхаючись. – У вас тут старий провід. Я можу його замінити швидко, буквально за 15 хвилин. Буде набагато безпечніше.
– О, я навіть не думала про це, – відповіла я. – Дуже дякую, це було б чудово.
Доки він працював, ми розговорилися. Кирило був не просто майстром. Виявилося, що він вчиться на останньому курсі технічного університету, а на роботу влаштувався, щоб оплачувати навчання і допомагати матері. Він розповідав про свої винаходи, про те, як любить порядок і щоб усе працювало «як годинник». Він був неймовірно комунікабельний, зосереджений на деталях і повний життя.
– Я бачу, що ви тут самі вправляєтеся з усім? – Він запитав це дуже обережно, помітивши, як я постійно відволікаюся на дзвінки чи дитячі питання.
– Майже, – засміялася я, і мені вперше за довгий час стало легко. – Мій чоловік – він, скажімо так, фахівець із високих матерій, а не з побутових дрібниць.
Кирило посміхнувся своєю приємною, щирою усмішкою:
– Ну, нічого страшного. Для цього є ми. Якщо що, зберігайте мій особистий номер. Якщо у вас, наприклад, знову кран потече, я зможу приїхати і полагодити. Навіть не від фірми, а так, по-сусідськи.
Минуло кілька днів. Олег знову затримався на роботі, а в мене нарешті лопнуло терпіння від того крана. Я взяла телефон і написала Кирилу: «Вибачте, що турбую, але пам’ятаєте, ви казали про кран? Може, ви змогли б подивитися?»
Відповідь прийшла миттєво: «Звісно. Я закінчую роботу о 18:00. Якщо вам підходить, я заїду до вас о 18:30».
Коли він приїхав, я відчула хвилювання, яке не відчувала дуже давно. Кирило був у чистому робочому одязі, з акуратним набором інструментів. Він одразу пішов до крана, оглянув його, щось замінив і затягнув. Через 20 хвилин капання припинилося.
– Ось і все. Ніякої проблеми, просто прокладка зносилася, – сказав він, витираючи руки. – А ще у вас на балконі провід погано ізольований, я бачив, коли йшов. Це небезпечно. Якщо хочете, я можу і це виправити, поки я тут.
Я була вражена. Мій чоловік місяцями ігнорував це, а цей хлопець, який знав мене лише кілька хвилин, одразу побачив і запропонував допомогу.
– Кирило, скільки я вам винна?
– Не ображайте мене. Ви ж моя перша клієнтка, якщо можна так сказати, за моїм приватним номером. Каву мені зваріть. І все.
– Звісно, – сказала я, і на моєму обличчі засяяла посмішка.
Ми пили каву, і я зрозуміла, що почуваюся з ним набагато легше, ніж зі своїм чоловіком. Він слухав мене, ставив питання про мої захоплення, розповідав про свої мрії. Коли він пішов, я стояла біля вікна і дивилася, як він заводить свою маленьку, але охайну машину.
Ця ситуація стала для мене поворотним моментом. Я раптом усвідомила, що мені вже не потрібен поруч чоловік, який приносить великі гроші, але повністю ігнорує мої потреби і наше спільне життя. Мені потрібна була людина, яка б хотіла брати участь у моєму житті.
Хтось, хто не залишить мене сам на сам із поламаним краном, хто просто встановить мікрохвильовку і не буде робити з цього трагедії.
На «Чорну п’ятницю» я купила не просто техніку. Я купила собі спокій і впевненість у тому, що поруч може бути людина, з якою мені не доведеться постійно сперечатися за кожну дрібницю. Я купила собі розуміння, що я заслуговую на більше.
Через тиждень я отримала від Олега нове повідомлення. «Я заїду додому в понеділок. Мені потрібно забрати речі. Ми поговоримо». Я знала, що він усе зрозумів. Він побачив у квартирі новий бойлер, новий кран і нову мене. Я зрозуміла, що він більше не є моєю опорою.
Наразі я насолоджуюся самотністю. Діти з розумінням поставилися до нашого рішення. А я…
Що ви думаєте? Чи правильно я зробила, що вирішила припинити ці стосунки, які вже давно стали для мене тягарем, попри всі «великі» досягнення мого чоловіка? Чи варто було мені ще раз спробувати поговорити?
