— Це не кінець, Наталю. Зараз стільки можливосте, — Олексій обережно торкнувся плеча жінки, але вона відсторонилася.
— Можливості чого? — Наталя обернулася до нього, очі почервонілі від недавніх сліз. — Я не зможу стати мамою. Ніколи. Ти розумієш це?
Олексій розстебнув піджак і сів поряд з дружиною на диван.
Олексій обійняв дружину, цього разу вона не відсторонилася. Він відчував, як її тіло тремтить від беззвучних ридань. Сам він теж був розчавлений новинами, але намагався триматися заради Наталі.
Вони мріяли про велику родину від початку відносин. Ще на першому побаченні говорили, скільки хочуть дітей. Три роки тому, коли одружилися, одразу почали планувати. І ось.
Різкий дзвінок телефону порушив тишу. Олексій неохоче потягнувся до мобільного.
— Мамо, — прошепотів він, дивлячись на дисплей.
Наталя одразу напружилася. Відносини зі свекрухою у неї завжди були складними. Галина Миколаївна, владна жінка з твердими переконаннями про те, якою має бути дружина її єдиного сина, ніколи не втрачала нагоди зробити Наталі зауваження.
— Не бери, — тихо попросила Наталя. — Не зараз.
Але Олексій уже натиснув кнопку відповіді.
— Так, мам. Так, повернулися. Ні, новини не дуже.
Наталя спостерігала, як змінюється обличчя чоловіка під час розмови. Вона могла уявити, як свекруха засипає його питаннями, не даючи вставити слово.
— Ні, мамо, не варто, — Олексій безпорадно глянув на Наталю. — Добре, якщо ти так вважаєш.
Коли він закінчив розмову, Наталя вже знала, що на них чекає.
— Вона приїде, так? — спитала вона, хоча відповідь була очевидною.
— Вона хоче підтримати нас, — Олексій винувато знизав плечима. — Каже, що у такий момент сім’я має бути разом.
— Твоя мати ніколи не вважала мене за сім’ю, — гірко посміхнулася Наталя. — Для неї я лише невдалий вибір сина. А тепер ще й це.
— Наталю, не кажи так, — Олексій узяв її руку. — Вона справді хоче допомогти. По-своєму.
Наталя хотіла заперечити, але не знайшла у собі сил сперечатися. Ця новина була останнім, що їй зараз потрібне. Візит Галини Миколаївни означав нескінченні поради, зауваження та докори, завуальовані під турботу.
— Коли вона приїде? — спитала Наталя, намагаючись упокоритися з неминучим.
— Завтра вранці. Я зустріну її на вокзалі.
Наталя кивнула і попрямувала до спальні, щоб хоч трохи побути на самоті. Вона залізла під ковдру, хоч на вулиці стояв теплий травневий день.
Думки плуталися. Їй було прикро від того, що вона ніколи не зможе відчути радість материнства, ніколи не відчує, як усередині зростає нове життя. Ніколи не зможе подарувати батькам довгоочікуваного онука чи онуку.
А тепер ще й Галина Миколаївна зі своїм фальшивим співчуттям. Наталя знала, що свекруха скористається ситуацією, щоб у черговий раз дати зрозуміти — вона недостатньо хороша для її сина. Тепер у неї з’явився найвагоміший аргумент.
З вітальні долинав приглушений голос Олексія — він знову говорив телефоном, мабуть, обговорюючи деталі приїзду матері. Наталя заплющила очі.
Завтра їй знадобляться всі сили, щоб витримати візит свекрухи. Все її життя щойно перекинулося, а їй ще треба було посміхатися і вдавати, що цінує «підтримку» Галини Миколаївни.
Галина Миколаївна з’явилася в їхній квартирі рівно об одинадцятій ранку.
— Наталю, люба, — свекруха поцілувала невістку в обидві щоки, обдавши її терпким ароматом парфумів, — як же я переживала, коли розповів Олексійко. Таке нещастя!
Нещастя. То вона це називала. Немов Наталя навмисне все це затіяла, щоб зробити прикро їй особисто.
— Дякую, що приїхали, Галино Миколаївно, — відповіла Наталя, намагаючись, щоб голос звучав рівно. — Ви хочете чай чи каву з дороги?
— Чай, звичайно. Ти ж знаєш, що від кави мені зле, — свекруха вже пройшла до вітальні, критично оглядаючи обстановку. — Олексійку, а чому у вас знову не прибрано? Наталя зовсім закинула господарство?
Олексій кинув на дружину співчутливий погляд, але промовчав. Він ніколи не суперечив матері.
За обіднім столом, куди Галина Миколаївна перемістилася без запрошення, вона продовжила:
— У житті завжди є втіха, Наталю. Ось дивись, тепер вам не доведеться витрачати сили та кошти на дітей, чи зможете пожити для себе.
Наталя мало не випустила чашку.
— Для себе? — перепитала вона. — Ми мріяли про це. Як можна думати про себе, коли всі мрії руйнуються?
— Ну-ну, не перебільшуй, — відмахнулась свекруха. — Зате тепер ти матимеш час зайнятися собою. Дивись, зморшки вже з’явилися — хіба можна так запускати себе в тридцять років?
Олексій кашлянув:
— Мамо, може, не зараз?
— А коли, сину? — Галина Миколаївна занапастила чай і невдоволено скривилася. — Слабкуватий. Я завжди роблю міцнішим.
Наталя стиснула зуби, але промовчала. Перший день візиту свекрухи тільки-но розпочався, а вона вже відчувала, як усередині закипає. Їй хотілося волати, що в неї щойно впали всі надії, а ця жінка говорить про зморшки та міцність чаю!
— Знаєте, я, мабуть, приляжу, — сказала Наталя, підводячись. — Погано почуваюся.
— Звісно, відпочивай, — із награним співчуттям кивнула свекруха. — Ми з Олексійком поки що поговоримо.
Наталя ледве стрималася, щоб не грюкнути дверима спальні. Вона прилягла на ліжко, заплющивши очі, але до неї все одно долинали уривки розмови з вітальні.
— “Зовсім тебе не береже, подивися, в чому ти ходиш,треба знайти інших спеціалістів, може, це й на краще”.
На краще. Галина Миколаївна справді вважала цю новину вдалим поворотом подій! Наталя відчула, як сльози знову підступають до очей, але зусиллям волі стримала їх. Вона не принесе свекрусі такого задоволення.
Надвечір Наталя вийшла зі спальні. Галина Миколаївна господарювала на кухні, готуючи вечерю та періодично коментуючи недостатні запаси круп та неекономну витрату миючих засобів.
Наталя стояла у дверному отворі, спостерігаючи за тим, як свекруха переставляє все по-своєму, наче ця квартира належала їй.
— А де Олексій?
— Відправила його до магазину, — не повертаючись, відповіла Галина Миколаївна. — У вас у холодильнику порожньо. Хіба так має харчуватися сім’я? Не дивно, що у вас є такі негаразди.
Наталя відчула, як до горла підступає ком. Свекруха буквально звинувачувала її в усіх невдачах!
— Галино Миколаївно, — почала вона, намагаючись говорити спокійно, — те що відбулось ніяк не пов’язане з харчуванням. Це вроджене.
— Усе від неправильного способу життя, — безапеляційно заявила свекруха, нарізуючи овочі з такою силою, що ніж стукав об обробну дошку. — Якби ти більше дбала про будинок і чоловіка, а не ганялася за своєю кар’єрою, все могло бути інакше.
Кар’єра. Наталя працювала вчителем у школі. Яка там кар’єра? Але для Галини Миколаївни будь-яка робота жінки поза домом була злочином проти сім’ї.
Вечеря пройшла у напруженому мовчанні. Олексій намагався розрядити обстановку розповідями про роботу, але розмова не клеїлася. Галина Миколаївна періодично зітхала і кидала на невістку осудливі погляди.
А коли Наталя почала прибирати зі столу, свекруха промовила фразу, від якої все всередині похололо:
— Знаєш, Наталю, може, воно і на краще. Тепер, коли все стало відомо, ти зможеш більше часу приділяти турботі про мене, свою свекруху.
Ранок почався з гуркоту каструль на кухні. Наталя розплющила очі і подивилася на годинник — шість ранку. Вона ледь заснула під ранок, зайнята своїми думками, а свекруха вже взялася до роботи.
Олексій спав поруч, закривши голову подушкою, щоб не чути галасу. Він завжди умів абстрагуватися від неприємностей, наче нічого не відбувалося.
Наталя вибралася з ліжка і, накинувши халат, пішла на кухню. Галина Миколаївна у фартуху господарювала біля плити.
— Нарешті прокинулася, — кинула вона, навіть не обертаючись. — Я вже й сніданок приготувала, і обід майже готовий. У вас такі брудні вікна, що соромно сусідам у очі дивитися.
Наталя мовчки пройшла до кавоварки. Її руки тремтіли від втоми та роздратування.
— Кава з ранку? — продовжила свекруха, вимішуючи тісто з такою силою, ніби воно завдало їй особистої образи. — Не дивно, що маєш такий результат.
Наталя завмерла з чашкою в руках. Слова свекрухи влучали точно в ціль — у найприкріше місце. Але вона не дозволить собі зламатися перед цією жінкою.
— Галино Миколаївно, — почала Наталя спокійно, — я розумію, що ви засмучені. Але, можливо, не варто говорити про все у такому тоні?
— А в якому тоні мені казати? — свекруха обернулася до неї, витираючи руки об фартух. — Прикрашати дійсність?
У цей момент на кухні задзвонив телефон Галини Миколаївни. Свекруха схопила його і вийшла в коридор, але двері залишила прочиненою.
— Оленко, привіт, дорога, — голос її змінився, ставши нудотно-солодким. — Так, приїхала. Ну, знаєш, воно й на краще. Тепер вона зможе більше дбати про мене.
Наталя завмерла, не вірячи своїм вухам. Свекруха відверто раділа тій новині. Вважала удачею те, що сталось.
Галина Миколаївна повернулася на кухню, не підозрюючи, що її розмова була почута.
— На чому ми зупинилися? — спитала вона, повертаючись до плити. — Ах так, про твою ситуацію. Не хвилюйся так, є і плюси. Тепер, коли все випливло, у тебе з’явиться більше часу дбати про будинок, чоловіка. Про мене, зрештою.
Наталя поставила чашку на стіл з такою силою, що кава виплеснулася через край.
— Про вас? — перепитала вона.
— Звичайно, — Галина Миколаївна розвернулася до неї, схрестивши руки. — Я самотня жінка похилого віку. Олексій — мій єдиний син. А ти його дружина. Хто, як не ти, має подбати про мене?
— Я?
— А хто ж ще?
У коридорі почулися кроки — прокинувся Олексій. Але Наталя не могла зупинитися.
— Не зрозуміла добре! Повторіть!
Галина Миколаївна випросталася на весь зріст.
— А що тебе дивує? Часу в тебе буде вдосталь тож, будь гарною невісткою.
На кухню зайшов заспаний Олексій.
— Що відбувається? — спитав він, переводячи погляд із матері на дружину.
— Твоя мати вважає, — Наталя повернулася до чоловіка, — що коли усе так обернуло, то маю присвятити своє життя турботі про неї.
— Ну, я не зовсім так висловилася, — почала виправдовуватись Галина Миколаївна, але Наталя не чула вже її.
— Саме так! Я все чула — ваша розмова з вашою Оленкою. Ви раді цій ситуації. Ви вважаєте це зручним для себе!
Галина Миколаївна почервоніла.
Олексій нарешті вийшов із заціпеніння.
— Мамо, ти перегинаєш палицю, — сказав він невпевнено. — Наталя зараз переживає складний період.
— А я що, ні? — розходилась Галина Миколаївна. — Я все життя мріяла про онуків! А тепер дізнаюся, що чекати марно. Але якщо так сталося, ти могла б виявити розуміння.
Олексій стояв між ними, розгублений і блідий, не знаючи, чий бік прийняти.
— Давайте всі заспокоїмося, — промимрив він. — Це нікому не допомагає.
— Ні, Олексію, — Наталя похитала головою. — Нехай договорить. Нехай все скаже, що думає. Про те, як я зіпсувала життя тобі. Про те, як вона рада цьому всьому, тому що тепер я зможу доглядати її на старості років!
— Що за нісенітниця ти несеш? — вигукнула Галина Миколаївна, але в її очах промайнув неспокій.
— Я все чула, — повторила Наталя. — Про те, як вам на руку моя ситуація.
— Мамо, — Олексій повернувся до матері. — Це правда?
— Сину, ти ж знаєш Наталю, — Галина Миколаївна спробувала взяти його за руку. — Вона завжди перебільшує. Я просто хотіла знайти щось позитивне у цій ситуації.
За три дні Олексій повернувся у рідне місто разом із мамою. Наталя лишилась сама. Олексій все ж обрав маму, сказав, що мусить подумати і що Наталя надто змінилась і він її не впізнає:
— Я не можу тобі пробачити такого ставлення до своєї матері. – сказав він ховаючи очі.
Наталя лишилась одна і тієї миті вона вірила, що вже ніколи не буде щаслива. Лиш робота рятувала: гамір дітей, неспокій перерв відволікали від гнітючих думок.
За три роки Олексій вирішив повернутись до дружини. Жити під одним дахом із матір’ю він не зміг. Надто владною жінкою вона була. Не попереджав, думав, що Наталя буде рада його бачити. Як не як, а не самотня.
Та підійшовши до колись знайомої квартири почув дитячий плач. Був дуже здивованим і коли почув що двері відчинились сховався за шахтою ліфту:
— Артемчику, я тебе прошу, давай без цього, – говорила Наталя до малого років 5. – Ти вже дорослий хлопчик і на руках я тебе нести не зможу, та й велосипед куди мені діти?
— Ну мамо, – канючив малий. – ну будь-ласка.
Слідом за колишньою дружиною і хлопчиком вийшла дівчинка років 10. Вона сміялась:
— Наталю, а тато сказав коли прийде? – потім до малого, – Артем, ти не бачиш, що в мами руки зайняті. Ти такий мамій.
Усі вони зайшли в ліфт і спустились на перший поверх. Олексій же ж довго стояв і дивився у порожнечу. Наталя таки змогла стати мамою. Хай не так, як мріяла а все ж.
Він радів за неї, але відчув і глибокий сум. На відміну від неї, у нього нічого не було, нікого не було. Хіба оця торба із речами, а ще мама яка вимагала постійної уваги і все ще намагалась його виховувати, хоч той і мав 40 років.
Головна картинка ілюстративна.
