fbpx
Дозвілля
Наталя прокинулась і довго дивилася в стелю. Сьогодні знову чекає багато роботи. Одне й те саме, крутиться як білка в колесі, а наче на місці стоїть. Та домашня робота геть невдячна, від ранку до вечора стільки переробиш, а цього ніколи не видно

Наталя прокинулась і довго дивилася в стелю. Сьогодні знову чекає багато роботи. Одне й те саме, крутиться як білка в колесі, а наче на місці стоїть. Та домашня робота геть невдячна, від ранку до вечора стільки переробиш, а цього ніколи не видно. І всім здається, що вона просто сиділа без діла. Та ще й двійко малих діток, за якими треба безперервно дивитися.

Приходить додому чоловік і не радий, бо не так прибрано як було колись, як жили лише вдвох. Нервується на розкидані іграшки, які вже п’ятий раз Наталя збирала. Та він і не вірить в те, що вона розповідає. Не вірить, що дружина виснажена всім, що звалилось на її тендітні плечі. Став дратівливим через дрібниці, не відчуває вже до неї того кохання що колись. Жінка все це бачить і прикро їй. Бо ніхто не жаліє і няньчити дітей не допомагає. Ще й косо дивиться, що не встигла переробити всю роботу по дому. А вона її вже по колі робить не знати який раз, та маленькі діти все нову шкоду зроблять і приходиться переробляти.

Давніше, як ще не було в них малят, жилося простіше і легше. Було більше затишку. Чоловік швидко додому приходив, любив допомогти, хоч тоді й роботи такої й не було. Йому подобалось з нею розмовляти і проводити час. А тепер, коли підтримка їй потрібна більше і від допомоги б не відмовилася, бо вже сили на все не хватає, то він додому не спішиться. Та й коли прийде, не обходить нічого. Домашня робота її, бо вона жінка і вдома сидить та нічого не робить. І діти її, він не знає що з ними робити та й йому втомленому потрібно відпочити. Завтра знову на роботу, а вона вдома, то хай з ними й няньчиться й за північ.

Не таке життя уявляла жінка. Діти ще більше мали скріпити їхню любов, радість подвійна мала бути в їхній оселі, бо ж двійнятка народилися. І подвійне щастя мало би бути. А стало якось одиноко і не затишно. Немов холодком повіває в будинку. Гірко і прикро, самотужки мусить поратися з діточками. Не має вона доброго чоловіка і діти хорошого батька теж не мають.

Змучилася вона, як і кожна, яку не цінять, не люблять і ще на кожному кроці недоліки шукають. Та образливими словами нагороджують за щоденний і нелегкий труд. Дітей виховувати не проста штука, забирає багато часу і сили, а також висмоктує всі позитивні емоції з матері. Та коли люблять жінку і говорять їй лагідні та теплі слово, дарують якусь дрібничку, показують, яка вона важлива в житті і без неї ніяк, то вливають в неї сили для подальшого життя. Може воно й тоді не є легко, але радість в тому велика є, бо вона потрібна. Вона кохана, найдорожча і бажана.

Саме в такі моменти, коли жінка не може дозволити собі все що хоче, бо має велику відповідальність за дітей, не може працювати, щоб себе забезпечити, бо прив’язана до безпорадної малечі, пізнає ким є її чоловік. Тоді вона чітко розуміє чи потрібна йому і чи варто було з ним пов’язувати своє життя. Аж тоді очі відкриваються на людину, яку кохає і ніби добре знає. Ці моменти показують весь характер, який перед тим десь ховався і складав враження самого найкращого та ідеального.

Жінка сумно посміхнулася і вирішила не падати духом. Ще якась мить і дітки прокинуться, треба з новими силами глядіти за ними. Ще трошки, маленькі підростуть і їй полегшає. Повернеться на своє робоче місце і все обернеться в кращу сторону. Тоді вона все змінить. І часу на себе більше буде і не така замучена життям виглядатиме. Тоді вона і задумається чи потрібен їй поряд чоловік, який у важкий момент не підтримував і не допомагав. Ні капельки не цінив. Тоді вона кардинально поміняє свою долю.

Галина Мазурик, “ЖІНОЧА ДОЛЯ”